Свята і рівноапостольна

Елена Доведова. Княгиня ОльгаКнягиня Ольга, на руках якої багато крові — свята? Та ще й прирівняна до апостолів? Як це розуміти?

Княгиня Ольга… Ми читаємо про неї в «Повісті временних літ»: «Була вона предвозвісницею християнської землі, як денниця перед сонцем, як зоря перед світанком. Вона сяяла, як місяць вночі; так і вона світилася серед язичників, як перли в грязюці».

Ого, скаже хтось, нічого собі — «перли в грязюці»!.. Та почитайте її життєпис — як страшно вона помстилася за свого чоловіка, князя Ігоря!.. Двадцять древлян закопані живцем у човні, потім послів спалила в лазні, потім під час тризни на могилі чоловіка напоїла і перебила ще п’ять тисяч, потім і зовсім спалила древлянский Іскоростень…

Хтось каже про княгиню Ольгу: «шекспірівська фігура», хтось порівнює з пророками Іллею та Єлисеєм (убиті ваалові жерці, роздерті ведмедем діти…), хтось ятрить: «Ось, мовляв, які у вас, православних, святі!..», хтось благочестивий намагається незграбно обілити: мовляв, все це вигадки, ніякої кривавої бійні не було, а ось є рівноапостольна бабуся рівноапостольного князя, плоска фігурка на картонній іконці в сусальній софринській позолоті…

Судити язичника за новозавітними мірками — нерозумно. Ми з вами, вже хоч би які були, віруючі-невіруючі, але народилися і живемо в лоні тисячолітньої християнської цивілізації, новозавітні поняття ввібрали генетично, нехай навіть іноді в їх спотвореному секуляризованому вигляді. Нам важко уявити, як це було — до Христа, без Євангелія…

Але не про те тільки мова. А ще й про те, судді хто.

Кров і плоть, лють і біль за чоловіка, тягар відповідальності за князювання, несення влади, що розуміється як служіння, обов’язок перед небом, землею і людьми як щось глибоко особисте, як утробне, настільки і небесне…

Нам цього вже не зрозуміти, ми не знаємо цього смаку на язиці, в серці, — це вже швидше ми з вами пласкі картонні люди, які багато в чому втратили природні людські плоть і кров, а чи стяжали ми Дух — велике питання.

Якщо уявити на хвилину, що християнства немає, раз — і зникло, а є тільки вибір між тим старим язичництвом і нинішнім — я б вибрав старе язичництво, світ, повний богів, таємниці, долі, — але і любові, і совісті, і благородства, і живої лютої крові, так само гарячих, як розпечена до золота лазня, повна древлян.

Світ — і тут все ж усунене християнство не може не з’явитися — повний передчуття. Передчуття Бога Єдиного, передчуття раю, перетвореного в Царство Небесне.

baptism-of-grand-princess-st-olga_595

Помста за чоловіка… Світ передчуття — і наш нинішній світ післясмаку: ось, скажімо, сучасні чоловік і дружина, двоє, що знімають затишну квартирку, сенс життя бачать в тому, щоб вчасно виплатити кредити і з’їздити на Балі, спільно ведуть бізнес і виховують пекінеса, — якщо щось трапиться з одним, другий може вибухнути серією записів в рубриці «Мої твіти» і в знак жалоби зробити собі нове тату на щиколотці, може і сумувати — але ось лазню підпалювати явно не стане. Навіть порожню… І кишка тонка, і політкоректність (нехай навіть її родовід зводять до «християнських цінностей») не велить.

Свята рівноапостольна княгиня Ольга… Так, свята. Чи не тому, що «безгрішна», безгрішних людей не буває. Але через Таїнство Хрещення вона вступила в область Христову, була взята Ним в особливий спадок, відокремлена від старого людства. У цьому сенсі святі ми всі, християни, не своєю праведністю, але святістю Христа. І ми свідки, зі свого власного досвіду: так, Хрещення, якщо людина приходить до нього з надією на Бога, здатне кардинально змінити людину, її серце.

Ось так і з княгинею Ольгою: ми з вами цілком можемо уявити, що та, яка з люті і болю палила древлян в лазні, і та, що вийшла новонародженою у Христі з цареградської купелі — вже дві зовсім різні людини.

IMG_8914

І — так, рівноапостольна. Хоча і не хрестила народи, як її онук, князь Володимир. Але справі апостолів, справі проповіді Євангелія і поширенню віри Христової послужила і вона. Хоча б тим, що при ній будувалися храми. А в храмах — звучала молитва, здійснювалася Євхаристія. І по цій молитві, непомітно, як непомітно зростає в землі зерно, і так само неухильно, тягнулася до Христа і перетворювалася руська земля.

 

Переглядів: 164

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *