Свята Марія Магдалина: “Я бачила Господа!”

The_Last_Temptation_Of_Christ_coverВосени 1997 року медіапростір сколихнув гучний скандал — 9 листопада у прокат вийшов фільм італійського режисера Мартіна Скорсезе «Остання спокуса Христа». Однією з сюжетних ліній картини стали стосунки Христа і Марії Магдалини, які у фіналі вийшли далеко за рамки звичної євангельської оповіді. Саме відверті сцени за участю Учителя і учениці викликали шквал різкої критики на адресу творців кінострічки.

На перший погляд, Скорсезе вдалося створити епатажний і вельми оригінальний фільм, але насправді історія блудниці Марії, яка була дружиною Ісуса, не нова: ще в III столітті серед єретиків-гностиків ходила легенда про кохану Христа, що зберігала всі Його слова і повчання. Згодом з’являлися нові й нові подробиці, що поступово склалися в переказ про те, що від шлюбного союзу Ісуса і Марії, в результаті, виник рід Меровінгів — зберігачів елітного знання і магічних прийомів, якими, нібито, володів сам Христос.

index

До цієї сумнівної легенди Церква не має ніякого відношення. Вона знає зовсім іншу Марію Магдалину і шанує її за зовсім інші заслуги.

Грішниця

Чесно кажучи, про Магдалину ми знаємо мало. Народилася вона в місті Магдала поблизу Капернаума на західному узбережжі Галілейського озера в Галілеї. Євангеліє майже нічого не говорить про її минуле, і це делікатне мовчання Біблії породило в колі дослідників дві версії.

Перша група богословів, переважно східна, схильна бачити в Марії одну зі зцілених Христом жінок, яка, позбувшись від своєї недуги, кинула все і пішла за галілейським Проповідником. Євангеліє ніби побіжно говорить, що Магдалина була одержима — з неї Спаситель вигнав сім бісів. А що таке одержимість? Це страшний стан, коли людина тією чи іншою мірою знаходиться під контролем темних сил. У своєму крайньому вираженні одержимість призводить до повного підпорядкування бісівської волі, тому позбавлення від такої страшної хвороби сприймається нещасною людиною як друге народження на світ. Це звільнення стало святом і для Марії. Цілком ймовірно, що подяка жінки Христу була настільки велика, що вона вирішила присвятити Господу все своє життя.

Друга, західна, група дослідників ототожнює Магдалину з блудницею, яку Христос врятував від побиття камінням, і яка зробила дуже зворушливий вчинок — коли Ісус обідав у одного з фарисеїв, вона припала до Його ніг, стала лити на них дороге запашне миро, омивати їх сльозами і витирати розкішними локонами свого волосся. Євангеліє містить три згадки про цей епізод. Щонайменше, один із них приписується Марії.

kinopoisk.ru

Про те, що вона могла бути жінкою легкої поведінки, говорить і її прізвисько: слово «magadella» позначає в талмудичній традиції жінок, котрі завивали волосся. Подібного роду заняттями займалися саме гетери. Однак проти того, щоб вважати Марію продажною жінкою, висловлювався святитель Димитрій Ростовський — найбільший систематизатор житій святих XVIII століття. Аргумент вченого простий: якби Магдалина мала непевну репутацію, цим одразу ж скористалися опоненти Христа. Але при всій своїй ненависті до Спасителя, фарисеї жодного разу не викрили Його в тому, що серед апостолів знаходиться колишня блудниця.

Але все це — лише версії. Ясно лише одне — після зустрічі з Христом життя Марії круто змінилося. Вона повністю залишила свій попередній спосіб життя, яким би він не був, і стала нерозлучною супутницею Ісуса, допомагаючи Йому і Його учням. Уважне читання Євангелія показує, що вона не була єдиною ученицею Спасителя, — разом із Ним ходили ще кілька жінок. Всі вони були найближчими родичками апостолів, у чиї обов’язки входило створювати елементарний мінімум побутових зручностей для членів апостольської общини.

Учениця

Серед учениць Спасителя Марія займала особливе місце. Її найчастіше згадують євангелісти, розповідаючи про супутниць апостолів. На перший погляд, таке піднесення однієї жінки над іншими виглядає вельми підозрілим. Але неупереджене читання Писання показує, що повага до Магдалини інших членів первохристиянської громади, була виправданою. Її любили за настільки щиру і гарячу відданість Христу, якої, спочатку не мали навіть більшість із апостолів. І зовсім не випадково Господь удостоїв Марію честі стати першою, хто побачив Його воскреслим.hristos-i-greshnitsa-mironov

На відміну від більшості учнів, котрі в день страти свого Вчителя розбіглися, перелякані, ще в Гетсиманському саду, учениці не побоялися бути схопленими солдатами, розтерзаними натовпом або звинуваченими в співучасті в злочинах, що приписувалися Ісусу. Їх любов була вищою від страху. Це вони йшли за Спасителем до Голгофи, були там до самого моменту Його смерті. Це вони зняли Його тіло з хреста, були в жалобі і завернули його в похоронну тканину. І вони ж, разом з Іоанном Богословом, Йосифом і Никодимом проводили свого Вчителя в останню путь. Чи вірили вони в те, що Христос воскресне? Навряд чи… Таку віру мала хіба що Пречиста Богородиця, Якій було дано проникнути серцем в таємниці свого Сина. Решта ж були в дуже пригніченому стані. Світ відразу звалився для них, і апостоли не знали, що їм робити далі. Вони були вражені і розгублені.

Але якщо чоловіки піддалися зневірі і страху, то жінки вчинили інакше. Вони знали, що Христос помер, вони розуміли, що Йому вже нічим не можна допомогти. І все ж любов їх була настільки велика, що вони вирішили віддати Христу останню шану — помазати Його тіло миром — запашним маслом. За традицією, це необхідно було робити в день похорону. Але оскільки Ісуса розіп’яли напередодні суботи, то поховання проходило в поспіху: адже в суботу не можна було займатися ніякими справами. Христа поклали в печеру без омивання і бальзамування, тому, коли субота минула, жінки поспішили завершити незроблене. Навіщо це було їм потрібно? Хіба померлий потребує цього? Розум порахував би зайвим подібні речі, але велика любов, що горіла в серцях учениць, говорила зворотне. Вона підняла їх серед ночі і кликала до заповітної печери. Вона немов би говорила їм: «Поспішайте! Ви побачите чудо, і ваша скорбота зміниться на радість!».

І жінки жваво відчули, що обов’язково повинні йти! Вони навіть не думали, як відкотять важкий валун від входу в печеру — вони просто пішли, керуючись лише любов’ю. Що було далі — знають усі. Мироносиці прийшли до гробу і побачили, що камінь, який закривав вхід, лежить віддалік, похоронне ложе порожнє, а на його краю сидить ангел. Він і розповів жінкам про Воскресіння. І знову — випробування! Інший би не повірив, вважав би побачене галюцинаціями. А мироносиці — повірили! І кинулися в місто, щоб розповісти іншим апостолам про диво, що сталося.

Магдалина дізналася радісну звістку трохи інакше, ніж інші жінки. Вона прийшла до гробу раніше всіх і, побачивши, що він порожній, кинулася розповідати про це апостолам, вважаючи, що тіло Христа вкрали. Повернувшись до гробу разом з Іоанном і Петром, вона вже не застала ні інших мироносиць, ні ангела. Постоявши в розгубленості, апостоли пішли, а Марія залишилася одна, намагаючись хоч якось усвідомити, що відбувається. І ось, неподалік від печери вона побачила людину. Подумавши, що це господар виноградника, розташованого по сусідству, жінка стала розпитувати його, сподіваючись, що він розповість хоч що-небудь про долю викраденого тіла. І у відповідь раптом почула своє ім’я:

Маріє!

Це був той самий голос, який кілька років тому покликав її з собою. Вона впізнала його! Це був голос Христа! Він живий! Він воскрес! І це був не сон! Вона кричить: «Учителю!» і кидається Йому в ноги, але Він зупиняє її:

Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця йди до братів Моїх та скажи їм: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого».

Mariya-Magdalina3-e1438641650465
Це було пряме благословення йти на проповідь, і Марія пішла! Вона стала першою, хто сповістив світові про те, що Христос воскрес. Спершу апостоли порахували її божевільною. Хтось лаяв її, хтось жалів: мало що могло привидітися нещасній жінці після пережитого горя. Але нещасною Магдалина не виглядала. Навпаки, вона вся сяяла від радості і твердила лише одне: «Я бачила Господа». Пізніше, коли Христос з’явився всім апостолам, вони засоромилися того, що вони не повірили Марії. А вона ще ревніше стала свідчити всім, що Господь воскрес.

Рівноапостольна
Після того, як Господь закінчив своє земне служіння і вознісся на небо, Марія пішла на проповідь. Місцем її подвигу став Рим — столиця тодішньої світової цивілізації. І всюди, де б не звучало її слово, вона повторювала одну і ту ж фразу: «Я бачила Господа! Він воскрес!». Чутка про незвичайну жінку, яка проповідувала на міських форумах, дійшла в кінцевому підсумку до імператорського палацу. Правитель Тиберій вирішив особисто послухати, про що розповідає Магдалина. Вони зустрілися в присутності багатьох вельмож, вчених і філософів. Спочатку розмова йшла в дружній атмосфері — імператору сподобалося вчення, що несли з собою християни. Але варто було лише Марії дійти до звіски про Воскресіння, обличчя імператора спотворилося насмішкою, і він сухо відрубав, вказуючи на яйце, що за звичаєм принесла Марія до палацу в якості подарунка:

Скоріше, це яйце стане червоним, ніж мертві оживуть!
Марія з сумом помовчала, потім спокійно простягла Тиберію свій скромний дар:
— Христос Воскрес! Я сама бачила Його живим!
Імператор все ще посміхався, беручи з рук мироносиці біле яйце. Але за мить обличчя правителя застигло в подиві, і він наче онімів. У його руках, переливаючись пурпуровими відтінками, лежало те ж яйце, що змінило свій колір із білого на червоний. Ще через мить увесь тронний зал наповнився здивованими вигуками «Чудо! Чудо!». Імператор, пересилюючи заціпеніння, вимовив:

Воістину воскрес!

Ось так, зусиллями простої жінки християнство поширювалося по Італії. Постарівши, Марія перебралася в Малу Азію, де мирно закінчила свої дні в будинку Іоанна Богослова, якому допомагала в проповідницьких трудах. За однією з легенд, до свого звернення до Христа Марія та Іоанн були нареченими, але в шлюб так і не вступили — Іоанн залишив все, пішовши за Спасителем. Марії ж треба було пройти через вир гріха, перш ніж вона стала християнкою.1335542290_mariya-magdalina-redakciya
На Заході існує інша версія житія цієї святої жінки. Після проповіді Марія попрямувала до Галлії — у нинішню Францію. Там вона знайшла безлюдне місце, де 30 років оплакувала своє недолуге минуле. Її одяг зотлів від часу і вогкості, а наготу прикривало довге волосся, що діставало до п’ят. Підтримували подвижницю ангели, які щоночі підносили її на небо, де вона отримувала підкріплення і могла на власні вуха чути славослів’я Богу від ангельських хорів. Щире покаяння і старанна праця подвижниці були винагороджені Господом — Він очистив її серце від гріха і наповнив його благодаттю. Перед смертю, згідно із західними житіями, Магдалину причастив священик, який випадково забрів до неї в печеру. Він же і поховав святу.

Мощі Марії в епоху раннього Середньовіччя кілька разів переходили з одних рук в інші, поки, нарешті, не знайшли спокій у Римі — в базиліці святого Іоанна Латеранського. Невеликі частки мощей також зберігаються в багатьох місцях християнського світу.

За матеріалами журналу “Фома”, переклад — ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 202

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *