11 серпня – святого мученика Каллініка (Каленика) (III-IV)

Святий мученик Каллінік (Каленик) (III-IV), родом з Кілікії, з дитинства був вихований у християнській вірі. Уболіваючи про те, що багато заблукалих людей гине для вічності, поклоняючись ідолам, він пішов по містах і селах проповідувати язичникам Ісуса Христа і Його вчення. Словом Божим він багатьох навертав у християнство. У Галатському місті Анкирі святий сповідник був затриманий і представлений на суд до правителя Сакердона, жорстокого гонителя християн. Правитель, погрожуючи муками і смертю, наказав святому принести жертву ідолам, але він з безстрашністю заявив, що не боїться мук, бо кожен, хто вірує в Христа, отримує від Нього сили у випробуваннях, а після смерті успадковує вічне блаженне життя.

— Раб я Христів. Бачачи, як люди йдуть до смерті, я вболіваю за них серцем, і скільки можу, намагаюся доброю наукою звернути їх від темряви до світла, і від смерті до спасіння. Бо в наших книгах написано: «Той, хто грішника навернув від його блудної дороги, його спасе душу від смерті і покриє безліч гріхів»(Іак.5: 20). Хотів би я і тебе привести до світла від бісівського потьмарення, що захопило тебе, і наставити на істинний шлях.

Святого жорстоко били воловими жилами і рвали тіло залізними гребенями, але він переносив все з терпінням і спокоєм. Це привело в ще більшу лють Сакердона, і він наказав взути святого в чоботи з гострими цвяхами всередині, щоб батогами гнати мученика в місто Гангра на спалення. Взутий в залізні чоботи зі цвяхами, мученик ходив, наче не відчуваючи болю, і співав псалом Давидів:

— Твердо надіюсь на Господа, і Він прихилився до мене і благання моє Він почув, витягнув мене з ями, із багна болотистого, і поставив на скелі ноги мої, і зміцнив мої стопи (Пс.39: 2-3).

Так вирушив він у призначений шлях і йшов швидко, без будь-якого примусу, попереду вершників.

Коли вони пройшли шістдесят поприщ і прийшли на місце, зване Матрик, воїни від сильної спеки, — бо був липень місяць, — стали мучитися від спраги. Води на шляху ніде не було, і стражники знемагали самі, а коні їхні ледь дихали. Тоді вони змолилися до святого зі сльозами:

— Рабе істинного Бога, помилуй нас, зневірених в самому житті нашому. Умоли Бога твого, щоб Він дав нам воду, і ми не померли. Чули ми, що Бог твій всемогутній. Забудь же, що ми тобі заподіяли страждання: не з нашої волі, а за велінням князя мучили ми тебе.

Бачачи, що вони вмирають від спраги, мученик Каллінік пошкодував їх і, бажаючи зробити добро ворогам своїм, незлобивий святий став біля придорожного каменя, і, звівши очі на небо, став молитися. З допомогою Божою, із каменя забило холоджне джерело.

Здивовані воїни перейнялися співчуттям до свого рятівника і хотіли навіть відпустити його, але страх перед покаранням змусив їх повести мученика далі. У Гангрі святий Каллінік, торжествуючи і радіючи, осінив себе хресним знаменням і став молитися:

— Отче Небесний! Дякую Тобі, що Ти удостоїв мене померти за ім’я Твоє святе. Прийми з миром дух мій і посором Твоїх ворогів, всесильний Боже!
З такими словами увійшов він в саму середину палючої вогнем печі і, спочив там, віддавши святу свою душу в руки Божі. Коли піч згасла, чесне тіло його було знайдено неушкодженим. Віруючі взяли його і поховали з належною честю, прославляючи Отця, Сина і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога.

За матеріалами порталу “Азбука віри”, переклад — ігумен Герман (Кулакевич)

 

Переглядів: 48

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *