До 1 вересня: Хай будуть міцні розумом

77705953_3945064_largeПерше вересня при будь-якому політичному олімпі все одно обов’язково прикраситься світлими обличчями ошатних дітей, радісними посмішками батьків і грандіозними планами тих, хто не дивлячись ні на які катаклізми продовжує сіяти розумне і добре.

Раніше говорили «сійте розумне, добре, вічне», але, як стало зрозуміло, в світських школах (як, утім, і в будь-яких лікнепах), наскільки б прекрасні вони не були і якими б досвідченими педагогічними кадрами не володіли, з «вічністю» постійні проблеми. Та й як їм не виникати, якщо останні два десятки років тільки те й робимо, що, як той дід у «Весіллі в Малинівці», регулярно міняємо шапки з гіркою констатацією «знову влада міняється»?

Про яку вічність розмова може бути? Та й не мирське це поняття — вічність, не матеріальне і нашим емоціям, розуму і майстерності непідвладне. Тут інші реалії вступають у силу. Ті, які ми релігійними називаємо, чи то пак для більшості оточуючих — православні.

Але ж так і повинно бути. Кесарю — кесареве, а Боже — Богові. До того ж, що учнів у наших храмах із кожним роком все більше; дитячі видання Біблій та інших православних книг у крамницях церковних не залежуються; а ікона Пресвятої Богородиці «Подателька розуму»), вшанування якої випадає якраз перед початком навчального року — 28 серпня, вважається необхідною для всіх, хто не тільки на свої сили в навчанні сподівається.
Саме тому і служаться в наших храмах молебні перед початком навчального року, а в головній молитві цього богослужіння звучать такі слова:
«открой сердца, умы и уста рабов Твоих сих (имена), чтобы уразумети силу Закона Твоего и успешно познати преподаваемое им полезное учение для славы Пресвятаго Имени Твоего, для пользы и устроения Святой Твоей Церкви и разумения благой и совершенной воли Твоей. Избави их от всяких козней вражеских, сохрани их в вере Христовой и чистоте во все время жизни их, — да будут крепки разумом и исполнением заповедей Твоих и так наученные, прославят Пресвятое Имя Твое и будут наследниками Царствия Твоего».

Безумовно, поєднувати релігійну і світську освіту можна лише тоді, коли віра в Бога є життєвим вибором або батьків дитини, або самого учня, якщо він вже доросла людина. Насильство тут ні в якому разі не дозволено. Відоме визначення: «будь-яка віра, нав’язана силою, є віра невірна», мусимо пам’ятати завжди.

Залишу осторонь тих, хто вже в силах самостійно усвідомити необхідність мати не аморфного «бога в душі», а реального Живого Бога у своєму житті. Мова про тих, кого несемо до храму на руках або ведемо за руку, тобто про дітей. Адже питання, пов’язані з релігійним вихованням, виникають постійно, і кожен священик їх чує практично після кожної служби або під час сповіді.

Дуже боляче дивитися, як бабуся чи мама силою затягує в храм своє чадо, обіцяючи йому золоті гори, якщо дитина «постоїть» на службі і причаститься. В аргументах подібного «воцерковлення» звучить все, що завгодно, за винятком найголовнішого: розповіді про те, що Бог — це не Той, Хто тобі дасть все, що ти просиш, якщо ти просто побудеш на богослужінні, а Той, Хто повинен стати для тебе кращим другом.32ee9122c6db396ab11a5d80b7e380de

Це побожне почуття по відношенню до Творця виховується не буквою церковних законів, не наполегливими наказами «роби, як кажуть, інакше покараю», а тільки власним прикладом духовного життя. Якщо дитина побачить, що батьки вранці і ввечері моляться, якщо перед її очима будуть радісні приготування тих, кого вона любить, до недільної служби, то вона обов’язково захоче взяти участь в тому, що роблять дорослі. Більш того, неодноразово зустрічав випадки, коли за прикладом батьків діти самі заявляють: «Я буду разом з вами постити». Це не означає, що ми повинні змушувати дитину дотримуватися монастирського уставу або зубрити молитовне правило. Ні в якому разі. Просто треба самому показувати приклад, що Бог — не просто доктрина, а центр нашого з Ним життя. У більшості випадків цього цілком достатньо.

Митрополит Антоній Сурожський в своїх виступах по радіо якось розповідав, що одного разу, йдучи на всенічну, він зайшов по дорозі в сім’ю богослова Володимира Лоського та побачив, що той не бере дітей в храм. На здивоване запитання владики Володимир Миколайович відповів: «Вони весь минулий тиждень вели себе негідно, і тому на богослужіння не підуть».

Якщо ми хочемо, щоб відвідання церкви було радісною подією, не можна не враховувати психологію дитини, адже вона і церковну реальність сприймає безпосередньо, по-дитячому. Діти не можуть довго і зосереджено стояти на одному місці, вони не в змозі осмислено сприймати богослужіння, тому жорсткі вимоги і постійні зауваження, окрики та навіювання до хорошого результату не приведуть. Свята з відвідування храму не вийде.

Бажаєте, наприклад, причастити дитину? Готуйтеся до причастя всією сім’єю. Інакше це велике і головне Таїнство перетвориться в процедуру, схожу на візит до лікаря, де болючі уколи і гіркі пігулки. З власного досвіду знаю і часто бачу, як криком кричать і не бажають підходити до Чаші вже досить дорослі діти, якщо я служу в білому облаченні. І не дивно. У дитини асоціація саме з лікарнею, та й в храм її привели лише тому, щоб щось вилікувати або від чогось відучити.

Є ще одна складова, що робить можливим добре поєднання в наших дітях світського і духовного, допомагає їм у навчанні, розвиває їх розум, дає здатність адекватно мислити, приймати правильні рішення і бути справді моральною людиною. Треба самим знати і донести своїм дітям, що основа нашої культури, всі її вищі досягнення невіддільні від Православ’я, від Бога. Неможливо правильно сприйняти нашу віру, нашу історію, писемність, мистецтво, архітектуру, будучи культурно непідготовленою людиною. Дітям необхідно розуміти, що кожен із них талановитий, і таланти ці можливо примножити, якщо в їхньому житті будуть поєднуватися і власна старанність (навчання), і духовне начало.

Сховатися від гріхів сучасного світу не вдасться, а от навчити дитину розбиратися, що таке добре і що таке погано, цілком можливо. Особливо якщо буде опора на слова апостольські: все досліджуючи, тримайтеся доброго (1 Сол. 5:21).

Для тих же, хто сіє розумне і добре в уми наших дітей, дозволю собі процитувати слова великого педагога Костянтина Дмитровича Ушинського:

«Сучасна педагогіка виросла виключно на християнському грунті, і для нас нехристиянська педагогіка є річ немислима — безголовий виродок і діяльність без мети… Ми вимагаємо, щоб учитель мови, вчитель історії і т. д. не тільки вбивав у голову учням факти своїх наук, але розвивав їх розумово і морально. Але на що ж може спиратися моральний розвиток, якщо не на християнство?»

За матеріалами порталу “Православ’я і світ”

Переглядів: 178

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *