Прича про званих: коли немає жодних гарантій

5448749-8129167

Євангеліє від Матфія, 22:1-14

И от­вѣщáвъ Иисýсъ, пáки речé имъ въ притчахъ, глагóля:

уподóбися цáр­ст­вiе небéсное человѣ́ку царю, иже сотвори брáки сыну сво­емý

и послá рабы своя при­­звáти звáн­ныя на брáки: и не хотяху прiити.

Пáки послá ины рабы, глагóля: рцыте звáн­нымъ: сé, обѣ́дъ мóй уготóвахъ, юнцы мо­и и упитáн­ная исколéна, и вся готóва: прiидите на брáки.

Они же небрéгше от­идóша, óвъ ýбо на селó своé, óвъ же на кýпли своя:

прóчiи же éмше рабóвъ егó, досадиша имъ и убиша ихъ.

И слышавъ цáрь тóй разгнѣ́вася, и послáвъ вóя своя, погуби убийцы оны и грáдъ ихъ зажжé.

Тогдá глагóла рабóмъ сво­имъ: брáкъ ýбо готóвъ éсть, звáн­нiи же не быша достóйни:

идите ýбо на исхóдища путíй, и елицѣхъ áще обрящете, при­­зовите на брáки.

И изшéдше раби óни на распýтiя, собрáша всѣ́хъ, елицѣхъ обрѣтóша, злыхъ же и дóбрыхъ: и испóлнися брáкъ воз­лежáщихъ.

Вшéдъ же цáрь видѣти воз­лежáщихъ, видѣ тý человѣ́ка не оболчéна во одѣянiе брáчное,

и глагóла емý: дрýже, кáко в­шéлъ еси сѣ́мо не имый одѣянiя брáчна? Онъ же умолчá.

Тогдá речé цáрь слугáмъ: связáв­ше емý рýцѣ и нóзѣ, воз­мите егó и ввéрзите во тмý кромѣ́шнюю: тý бýдетъ плáчь и скрéжетъ зубóмъ:

мнóзи бо сýть звáни, мáло же избрáн­ныхъ.

 

Ця притча була розказана в дуже непростій ситуації. Спаситель перебуває в домі Симона митаря, де разом зі ним возлежать фарисеї та інші представники єврейської релігійної знаті.

Ось один з учасників торжества, вальяжно розвалившись на цьому урочистому бенкеті, каже: «Блаженний, хто скуштує благ Царства Небесного». Тобто, іншими словами: життя вдалося, дивіться, як добре, тут ми святкуємо, бенкетуючи, і з Богом у нас все теж гаразд, тому що ми – народ обраний, ми дотримуємося Його закону, і ми гарантовано потрапляємо в Царство Небесне.
Спаситель, почувши цю репліку, розповідає присутнім притчу. Щоб зрозуміти те, про що розповідає далі Спаситель, треба згадати, що весілля у біблійні часи – це не подія чиєїсь окремої сім’ї, ця подія для всього поселення, всього містечка, які в той час були зовсім невеликими. Тому практично не було такої людини, яку б не запрошували на бенкет.  Для тих часів – це не просто привід посидіти, поговорити, поїсти. Це, перш за все, – частина важливого ритуалу. Ритуалу, що вибудовував певну ієрархію у стосунках між людьми. І аби кого, природно, на бенкет не кликали.

І з цієї точки зору, перед нами розкривається зміст притчі в дещо іншому контексті, ніж ми часто сприймаємо її. Справа в тому, що люди, яких покликали на весілля і котрі відмовилися прийти, насправді начебто говорили господареві – ми, звичайно, тебе поважаємо, але у нас є набагато важливіші справи. Нічого, ми наступного разу прийдемо.

Що значить, відмова від участі в святковому бенкеті? Це тотожно розриву відносин із господарем, це, свого роду, ляпас, який у найбільш невідповідний момент людина відважує іншому. Коли господар раптом розуміє, що всі відмовилися, що ніхто не прийде, він у роздратуванні закликає на бенкет кого попало – хворих, кульгавих, кривих. Як ми сказали б зараз, бере, хто трапився під руку.

Але найцікавіше розгортається далі – коли ці нещасні, абсолютно не варті участі навіть в найпростішому людському бенкеті люди приходять у будинок, господар їм дає багатий одяг, для того щоб вони не відчували себе некомфортно під час цього свята.

І тут раптом з’являється якийсь чоловік. Швидше за все, хтось із запрошених мужів вирішив все-таки прийти на цей бенкет, щоб не доводити ситуацію конфлікту до межі. Але, коли він бачить, що на бенкеті сидять люди, з якими він на вулиці і поруч посоромився б опинитися, і ці люди одягнені в багаті шати, він відмовляється вбиратися в такі ж одежі, щоб, тим самим, підкреслити – я не разом з ними, я не такий, як всі інші.

Господар помічає, що на його бенкеті є людина, одяг якої вирізняється з-поміж інших. Побачивши це, він звертається до цього чоловіка зі словами: «Друже, як ти потрапив на цей бенкет, якщо ти без святкового одягу?»

Гість мовчить, йому не хочеться, йому соромно зізнатися в тому, що насправді він просто зневажає всіх тих, хто прийшов на цей бенкет. В результаті чоловіка виставляють геть за його зарозумілість, а бенкет триває.

Не треба бути великим мудрецем, для того щоб зрозуміти – той самий чоловік, який прийшов на бенкет не в шлюбних шатах, це і є книжники, фарисеї і первосвященики, які в той момент лежали поруч із Христом, будучи абсолютно впевненими, що у них місце в Царстві Небесному давно заброньоване.
Таким чином, Спаситель словами притчі розкриває той давній гнійник зарозумілості і зверхності, який був у цих людей, розкриває, не для того, щоб їм зробити боляче, а для того щоб їх душу очистити від найголовнішого гріха – людської гордині, гріха, який стає, як кам’яна стіна, між людиною і Богом.

Допоможи ж нам, Господи, пам’ятати про те, що порятунок відбувається виключно за милістю Божою, а не за нашими чинами, посадами і статусами, й немає ніяких звань, ніяких чеснот і ніяких подвигів, що стовідсотково гарантували би нам потрапляння в Царство Небесне. Є тільки одна милість Божа, на яку можна сподіватися, але якої ми не сміємо вимагати.

«Православ’я і світ», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 174

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *