12 вересня – святого благовірного князя Олександра Невського

lvvska_parhya_499_1386320810Монах і геніальний полководець, непереможний воїн та неперевершений дипломат, талановитий можновладець та проповідник Христа – усі ці іпостасі дивним чином поєдналися в особі цього дивовижного святого.

ХІІІ століття стало часом страшних випробувань для Русі, виснаженої князівськими міжусобицями та татаро-монгольською навалою. Цією скрутою вирішили скористатись шведські та німецькі лицарі і вирушили на руські землі зі своїм військом.

Дивовижно, але зупинив їх… 19-річний юнак. Обставини, за яких святому благовірному великому князю Олександру Невському довелось правити Руссю, вимагали від нього не лише таланту правителя держави, але й непересічних особистих якостей. Для порятунку Русі св. Олександру потрібно було водночас проявити відвагу воїнську та смирення чернецьке.

Батьком св. Олександра був Ярослав (у святому хрещенні Феодор), “князь лагідний, милостивий та людинолюбний”. Йому першому довелось стверджуватись великим князем Київським в Орді. У рукописних святцях його записано до числа святих.

Старший брат св. Олександра святий благовірний князь Феодор відійшов до Господа в 1233 р. у 15-річному віці. Після смерті Феодора його наречена Феодулія, дочка св. Михаїла Чернігівського († 1246 р.), замученого за віру в Орді, будучи юною княжною, пішла в монастир і прославилася в чернечому подвигу як преподобна Єфросинія Суздальська.

Княжий постриг отрока Олександра, що ним князя посвячували на воїнське служіння Вітчизні, звершив свт. Симон, єп. Суздальський, один з укладачів Києво-Печерського Патерика, нетлінні мощі якого знаходяться у Ближніх Печерах Києво-Печерської Лаври.

У 1236 р. св. Олександр був поставлений батьком на самостійне князювання у Новгороді, а в 1239 р. св. Олександр взяв шлюб. Ярослав благословив молодих Феодорівської іконою Божої Матері, яка, за переказами, була написана св. апостолом Лукою. З того часу ця ікона постійно була при св. Олександрі. Пізніше в пам’ять про нього її було взято з Городецького монастиря, де помер св. Олександр Невський, його братом, великим князем Василієм, та перенесено в Кострому.

Скориставшись зручним моментом — розрухою та хаосом, які панували в Київській Русі у зв’язку з татаро-монгольським нашестям, в 1240 р. шведи, відповідаючи на заклик папи, наважились розпочати хрестовий похід проти Русі. Очолив його майбутній правитель Швеції та засновник Стокгольма Ярл Біргер.

Після молитви в храмі св. Софії 19-річний св. Олександр звернувся до своїх воїнів зі словами, що стали девізом для всіх майбутніх поколінь: “Не в силі Бог, а в правді”. І з невеликою дружиною та твердою надією на Бога князь пішов на ворогів.

Напередодні битви сталося чудесне знамення: воїн Пелгуй, який стояв на варті, бачив на світанку човен, що плив по морю, і в ньому святих страстотерпців Бориса і Гліба в багряному одязі. І сказав Борис: “Брате Гліб, звели гребти, допоможемо родичу своєму Олександру”. Коли Пелгуй повідомив про видіння прибувшого князя, св. Олександр наказав нікому не розповідати про чудо, а сам, підбадьорений, мужньо повів військо на шведів.

Згідно з літописом, Ангел Божий невидимо допомагав православному воїнству. Коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти руські воїни, була величезна кількість вбитих ворогів. За цю перемогу на Неві народ прозвав св. Олександра Невським.

Остаточною ж поразкою хрестового походу можна вважати Льодове побоїще. У 1242 р. св. Олександр Невський на березі Чудського озера переміг німецьких рицарів. З цього часу ім’я св. Олександра прославилось на всій Святій Русі і, як говорить літопис, у всіх країнах, до моря Єгипетського і до гір Араратських, по обидва боки Варязького моря і до великого Риму.

Не досягши своєї мети воєнним шляхом, папа робить спробу мирного запровадження унії на Русі. У 1248 р. його посли прийшли до св. Олександра Невського з такою пропозицією та викладом католицького віровчення. Св. Олександр Невський був єдиним православним правителем в Європі, який не пішов на компроміс з Католицькою Церквою.

Проявивши свій військовий талант на заході, св. Олександр Невський такою ж мірою проявив мудрість державного діяча на сході. Тогочасні обставини примусили його всю свою подальшу діяльність спрямувати на укріплення дружніх стосунків з Золотою Ордою, що були необхідні для відновлення Русі. Незабаром його батька, великого князя Ярослава, отруїли під час його перебування в Монголії. Він помер в муках, лише на десять днів переживши св. Михаїла Чернігівського, з яким колись мало не поріднився. У 1252 р. велике княжіння отримує св. Олександр Невський і своєю політикою в орді добивається того, що формально перебуваючи в залежності від татар, фактично стає незалежною державою.

Через виникнення в Орді політичної кризи та народного хвилювання в Суздальській землі, в 1262 р. св. Олександр Невський відправляється в свою останню дипломатичну місію на схід. У результаті, майбутнє Русі було врятоване і обов’язок перед Богом виконаний. Але й силі були віддані всі. Дорогою назад св. Олександр Невський смертельно захворів (є версія, що його, як і батька, отруїли). Не доїжджаючи до Володимира, князь-подвижник віддав свій дух Господу, прийнявши в Городецькому монастирі святу чернечу схиму з іменем Олексій. Це було 14 листопада 1263 р.

А 23 листопада при похованні його в Рождественському монастирі було явлене Богом чудо. Коли тіло св. Олександра Невського було покладене в раку, економ Севастіан та митрополит Кирил хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти йому напутню духовну грамоту. І в цей момент князь, як живий, сам протягнув руку і взяв грамоту з рук митрополита. “І охопив їх жах, і ледве відійшли від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий і тіло було привезене здалеку в зимовий час”. Так прославив Бог свого угодника. І вже в 1280-х роках у Володимирі починається шанування Олександра Невського як святого, а загальноцерковне прославлення його відбулось при свт. Макарії на Московському Соборі 1547 р.

У 1724 р. Петро І заснував у Петербурзі монастир на честь великого співвітчизника (нині Олександро-Невська лавра) та звелів перевезти туди останки князя. Він же постановив святкувати пам’ять св. Олександра Невського 30 серпня в день укладення переможного Ніштадського миру зі Швецією. В 1725 р. імператриця Катерина І встановила орден св. Олександра Невського, який був однією з найвищих нагород Російської імперії до 1917 р.

Ім’я св. Олександра Невського завжди ототожнювалось в народній пам’яті з самовідданим служінням Вітчизні. У роки Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. на кошти віруючих Православна Церква організувала і передала в Червону Армію авіаційну ескадрилью імені св. Олександра Невського. Влітку 1942 р., коли фашистські війська рвалися до Сталінграда і вирішувалась доля країни, було встановлено орден Олександра Невського, яким нагороджувались командири за проявлену особисту відвагу та організацію успішних дій своїх частин.

Ми часто ставимося до житій святих, як до легенди або апокрифу, сприймаючи їх алегорично. У випадку з Олександром Невським такий підхід недоречний, тому що занадто багато у нас конкретних історичних фактів і документованих свідчень.

У будь-яку епоху нашої історії, в тому числі і сучасної, Олександр Невський затребуваний. Занадто часто ми чуємо, що уділ одних – лише молитися, других – тільки керувати, а третіх – героїчно воювати. Так що чуємо! Хіба зараз нам не доводять усіма правдами і неправдами ідею про те, що за тебе зроблять, за тебе помоляться, за тебе в атаку підуть, ти лише будь слухняним виконавцем і справним служителем? Хіба не хочуть в нас бачити тільки бездушний гвинтик в механізмі життя? Так постійно!

Саме Олександр Невський показав, що можна не лише добре воювати (перемоги на Неві і Чудському озері, до дня нинішнього приклад для воїнства), але і бути прекрасним дипломатом, який вміє досягти миру і злагоди з тим, хто сильніший і агресивніший.

Він захищав не тільки мечем, а й розумом, поєднуючи своє керівництво з щирою вірою, милосердям і людяністю.

Уявіть ситуацію: ви прямуєте до своїх недоброзичливців, знаючи, що вони на цю годину сильніше, багатше і чисельніше. Ви йдете до них з проханням про мир не тільки для себе, але і для ваших оточуючих. Ви вирішуєте цю проблему і попутно вмовляєте не заважати вам і вашим близьким сповідувати інший релігійний світогляд. Причому, домовляєтеся з тими, у яких постулат «убий!» Цілком буденна очевидність. Благовірний князь Олександр міг це зробити, що вже інакше, як дивом не назвеш.

Але ще більше дивує, як, перебуваючи серед інославних, причому потенційних ворогів, він зміг запровадити серед них православну віру. Не силою, не численними проповідями і місіонерською діяльністю, а особистим сповіданням і прикладом.

Адже ще за його життя серед татар була створена ціла єпархія Православної Церкви – Сарайської. Що ж тоді говорити про тих православних людей, які були в православній вірі виховані і з ним поруч, під його керуванням знаходилися!

Ми часто бачимо в наших храмах мужів, які займаються політикою і справами державними. Ми навіть відводимо їм почесні місця в надії, що вони віру нашу на попрання не віддадуть і будуть творити богоугодні справи, без зла, заздрості, політичних чвар і лукавства. І як же хочеться, щоб вони в своїй діяльності мали приклад святого і благовірного князя, щоб ми бачили в них добрих керівників, а не шукачів особистих вигод і політичних амбіцій.

Православ’я багатогранне, як і багатогранний світ, Богом створений і нам даний. Жити в ньому тільки молитвою і працею для себе улюбленого, звичайно, можна, як цілком реально просто існувати, не знаючи Бога. Але наскільки яскравішим стане життя, коли постараєшся і любити, і захищати, і молитися.

 

Це здійсненно. Потрібно лише спробувати. Не виходить? Так є той, молитви якого перед Богом завжди почують, – святий і благовірний князь Олександр Невський, перенесення чесних мощей якого ми святкуємо сьогодні.

За матеріалами порталу «Православіє в Україні», переклад ігумена Германа (Кулакевича)

 

 

 

 

Переглядів: 325

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *