Мережі. Слово в Неділю 18-у після П’ятидесятниці

chudulovЛк. 5,1-11

Бысть же належáщу емý нарóду, да быша слышали слóво Бóжiе, и тóй бѣ́ стоя при­­ éзерѣ ген­нисарéтстѣ: и видѣ двá корабля стояща при­­ éзерѣ: рыбарiе же от­шéдше от­ нею, измывáху мрéжи.

Влѣ́зъ же въ единъ от­ кораблю, иже бѣ́ Симоновъ, моли егó от­ земли от­ступити мáло: и сѣ́дъ учá­ше изъ корабля нарóды.

Якоже престá глагóля, речé къ Симону: поступи во глубинý, и ввéрзите мрéжи вáшя въ ловитву.

И от­вѣщáвъ Симонъ речé емý: настáвниче, объ нóщь всю трýждшеся, ничесóже яхомъ: по глагóлу же тво­емý ввéргу мрéжу.

И сé сотвóрше, яша мнóже­с­т­во рыбъ мнóго: протерзá­шеся же мрéжа ихъ.

И поманýша при­­чáст­никомъ, иже бѣ́ху во друзѣ́мъ корабли, да при­­шéдше помóгутъ имъ: и прiидóша, и испóлниша óба корабля, яко погружáтися има.

Видѣвъ же Симонъ Пéтръ, при­­падé къ колѣ́нома Иисýсовома, глагóля: изыди от­ менé, яко мýжъ грѣ́шенъ éсмь, Гóсподи.

Ужасъ бо одержá­ше егó и вся  сýщыя съ нимъ, о ловитвѣ рыбъ, яже яша.

Тáкожде же Иáкова и Иоáн­на сына зеведéова, яже бѣ́ста обéщника Симонови. И речé къ Симону Иисýсъ: не бóйся: от­сéлѣ бýдеши человѣ́ки ловя.

И извлéкше [óба] корабля на зéмлю, остáвльше вся, вслѣ́дъ егó идóша.

 

Кожну людину Господь закликає бути з Ним. І доля наша залежить від того, як ми відповідаємо на цей божественний заклик. А бувало й так, що від гідної відповіді деяких людей змінювалися долі світу. У Старому Завіті так сталося з «батьком всіх віруючих» Авраамом. І так було вже в новозавітну епоху, епоху Христової Церкви, куди першими були покликані дванадцять учнів, котрі стали апостолами. Але чому саме цих людей вибрав Господь зводити на землі Свою Церкву? В тому річ, що саме ці люди, здебільшого галілейські рибалки, були найбільш гідними, наймудрішими і найморальнішими з тих, хто жив тоді в Ізраїлі? Євангеліє дає зрозуміти інше: це були звичайнісінькі люди, але вони володіли одною спільною властивістю душі: вони всім серцем шукали Бога і всім серцем чекали Його Месію – Христа. Чи не тому вони і були обрані? Вони шукали Бога – і Бог відповів їм; вони очікували Христа – і зустріли Його.

Як тільки Господь почав Свою проповідь – після Водохреща, посту і повернення з пустелі, – за Ним одразу ж пішли люди, щоб чути Його слово і бачити Його чудеса. В один із цих днів Господь і вибрав Собі перших учнів.

Отже, Генісаретське озеро; на березі юрмляться люди; їх стільки, що багатьом не видно і не чутно Ісуса. І ось Він входить в рибальський човен і, відпливши від берега, звертається до народу. Господар човна – Симон, майбутній Петро. Він вже знайомий з Ісусом – його приводив до Господа Андрій, брат Петра і теж рибалка, учень Іоанна Предтечі. Закінчивши проповідь, Ісус звертається до Петра, що сидить тут же в човні, і велить йому відійти на глибину і закинути мережі. Петро знає, що риби немає: для рибалки, який працював всю ніч і нічого не впіймав, марність нової спроби очевидна. Але Петро підкоряється цій Людині, тому що він чув Його Слово. Він закидає мережі в води, які тільки що були порожні. Жах знайшов на рибалок, коли мережі почали прориватися, не витримуючи тяжкості чудесного улову. І Петро, ​​припавши до колін Ісусових, просить Його: «Вийди від мене, Господи! тому що я людина грішна” (Лк. 5: 8). У цей момент до Симона Петра нарешті дійшло, що Той, Хто був із ним в човні, більше, ніж учитель і наставник. Петро відчув священний трепет, він відчув, що поруч з Тим, Хто зараз із ним у човні, людина лише «прах і попіл». Навколо човна – вода, вийти було нікуди; «Залиш мене, вийди з мого життя» – ось що означали насправді слова, що вирвалися у Петра. Всім своїм єством апостол відчув, що його життя Ісуса не вміщає, і якщо Господь входить в нього, то потрібно, залишивши весь світ, йти за Ним.
Петро – людина імпульсивна, слова ці – результат його потрясіння. Господь же, знаючи, що причиною був страх Божий і благоговіння, що охопили Петра, відповідає не на слова, але на глибинний порух його серця. І Господь схвалює Петра. «Не бійся, – каже Він, – відтепер будеш ловити людей» (Лк. 5:10). Це – метафора. «Ти діставав з безодні риб, а будеш рятувати людей» – ось її сенс. Передаючи в Євангелії ці слова Господа, апостол Лука вжив грецьке дієслово – ловити живцем. У Септуагінті (грецькому тексті Старого Завіту) він означає також порятунок людей від смерті. Петро, ​​а з ним його друзі – брати Яків та Іоанн, витягнувши човни на берег, залишають їх і йдуть слідом за Господом.

Потім було три роки, які вони провели з Ісусом. Їх Учитель творив чудеса, зціляв безнадійно хворих, повертав до життя вже померлих, і найголовніше – вчив, як «власть імущий», і слова Його були словами вічного життя. Петро від імені всіх учнів вже назвав Ісуса Христом, Сином Живого Бога. Але учні, так само, як більшість їхніх сучасників, вважали, що Месія приходить, щоб відновити колишню славу Ізраїльського царства. І коли Господь відкриває їм, що Йому належить прийняти смерть, це слово ще не вміщається в їх душі. Коли ж Христос був страчений і похований, вся їхня віра, надія, любов – все їх життя здавалося розбитим і втратило сенс. Так само, як і віра Авраама, віра апостолів пройшла через катастрофічні випробування.

І тоді історія з човнами і чудесним уловом повторюється знову. Господь знову творить те ж чудо, щоб відродити учнів до віри. Ця нова історія починається зі знаку краху всіх надій: учні повертаються до того, що вони залишили, коли пішли за Христом. «Іду рибу ловити», – каже Петро. «Йдемо і ми з тобою», – погоджуються інші. Так само, як тоді, перед покликанням, вони працювали всю ніч безрезультатно, мережі їх були порожні. Але ось минає ніч і настає ранок. З берега їх гукає воскреслий Господь. Петро, який ​​колись просив Ісуса вийти з його човна, тепер сам кидається в воду і пливе до берега, до Господа. Слідом припливає човен з безліччю спійманої риби – як і того разу, за словом Господа.

І слова Господа про Петра, що він стане «ловцем людей», почнуть виконуватися саме тепер, після Воскресіння Христового. Проповідь апостола Петра приверне до Христа серця мільйонів людей – не тільки тих, хто бачив його і чув його живе свідчення, але і всіх, хто впродовж двох тисячоліть читає в Новому Завіті про Петра і його покликання.

А нам не треба обманювати себе, ніби гріховний берег далеко. Човен все ще дере по дну, а Океан Божественної Любові дивовижно чистий і прозорий. І якщо ми не встигнемо, не захочемо, полінуємося вийти на справжню Євангельську глибину, то сіті нашої душі так і лишаться порожніми.

За матеріалами з відкритих джерел підготував ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 227

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *