Ближні печери Київської Лаври: тисяча років віри

01lavra_s_visotyСвято-Успенська Києво-Печерська Лавра існує майже тисячу років. Якщо вірити легенді, то за кілька століть до заснування Києво-Печерської Лаври, місце, на якому вона розташована, відвідав святий апостол Андрій Первозванний. Поставивши на одному з пагорбів хрест, апостол передрік, що з часом тут буде засноване місто з безліччю церков.

За час свого тривалого існування Києво-Печерська Лавра обросла численними легендами, чутками і повір’ями.

У 1051 році в печері, викопаній на Берестовій горі священиком Іларіоном, став жити монах Антоній. Аскетичне і праведне життя ченця стало для багатьох прикладом. До нього потягнулися люди, бажаючи жити так само, як Антоній. І печери стали розширюватися. Саме 1051 рік вважається роком заснування Києво-Печерської Лаври. В Києво-Печерській Лаврі тим же ченцем Антонієм і його учнем Феодосієм був заснований і один з перших в Київській Русі монастирів. Пізніше поруч із монастирем виросли чудові за своєю красою храми, дзвіниці, кріпосні вежі й інші будови. Розросталися і печери. Зараз численні лабіринти Ближніх й Дальніх печер Лаври являють собою складну систему підземних коридорів висотою від двох до двох з половиною метрів. Глибина залягання Ближніх печер – 10-15 метрів, а Дальніх – 15-20 метрів. Доступна для відвідування довжина – 383 метри біля Ближніх печер, і 293 метри – біля Дальніх. Яка загальна довжина печер Києво-Печерської Лаври, не може сказати ніхто. Деякі відомі історики стверджували, що вони тягнуться від Києво-Печерської Лаври до Чернігова, а інші вважали, що до Почаївської Лаври.

З печерами пов’язано багато дивовижних фактів, легенд і чуток. Наприклад, про скарб блаженного Федора. Він оселився в печерах у XII столітті, роздавши все своє багатство бідним. А коли Федір пошкодував про скоєне, демон вказав йому місце, де захований скарб. Відкопавши скарб, Федір зібрався тікати, але преподобний Василь наставив його на шлях істинний. Розкаявшись, блаженний вирив яму і сховав у ній знайдене золото. Прознав про заховане золото, князь Мстислав й під тортурами спробував вивідати у Федора, де він його закопав. Померши від тортур, блаженний так і не розкрив таємниці скарбу. І Мстислав став катувати преподобного Василя. Розгніваний його мовчанням, князь вистрілив у преподобного з лука. Вмираючи, Василь сказав, що і сам князь загине від стріли. Так і сталось. Багато, спраглі легкої наживи, шукали скарб, закопаний Федором. І багато постраждали від пошуків. Хтось зійшов з розуму, хтось загинув. У перші роки радянської влади шукали скарб і групи археологів. Марно. Пізніше археологи, навіть закоренілі атеїсти, чесно зізнавалися, що під час робіт у печерах на їхні голови зненацька починала литися вода, або раптово перед ними виникав вогненний стовп.

Після поховання в печерах преподобного Антонія тут стали ховати і братію. Для цього в стінах печер прочищали ніші глибиною до двох метрів, висотою і шириною – до половини метра.

Колись Блаженний Августин писав про «два гради», на яких тримається буття людського світу: град земний та Божий, небесний. У граді земному багато труднощів, конфліктів, проблем, більшої та меншої темряви, привнесеної гріховною натурою. Та сенс існування полягає в рухові до неба: до ідеального граду Божого. Ця дорога починається із людського серця, вона несе відбиток вічності… Наші провідники на цьому шляху – ті люди, які досягли святості, які з допомогою Христа і хреста вийшли з манівців земних і отримали благословенну владу «искушаемым помощи»…

Пройдімо тихими коридорами Ближніх печер Лаври. Пригадаймо «Києво-Печерський патерик» – не тільки духовну, житійну пам’ятку, а й прекрасний художній твір, історичне свідчення, «зерцало мудрості». Подивімося. Які величні духовні постаті за цими іменами! Який масштаб духовної боротьби і відповідно – отриманої благодаті, що нею улюблені наші преподобні отці діляться з нами…

Ті, хто має справу з навчанням, наукою, – приходять помолитися до раки преп. Нестора Літописця, в окремий день якого (9 листопада н.ст.) наша громадськість відзначає також Свято писемності. До Мойсея Угрина, Іоанна Багатостраждального приходять люди, яких мучать різні пристрасті – зокрема, блудна (ми свідомі того, наскільки нелегко, «туго», з насмішкою, скепсисом сприймається зараз заклик до цноти – адже лукаве світло ллється з динаміків і телеекранів як пропаганда протилежного, але завжди цнота буде синонімом здоров’я душі і тіла, а розпуста залишиться погибеллю. Як важливо це зрозуміти, особливо тим, хто неусвідомлено вибирає шлях аморальності! Бо як писав св. Ігнатій Брянчанинов, «безліч порушень закону не скасовує дії закону»…)

Никодим і Спиридон Просфорники – наші наставники в труді і молитві; Никон Сухий – зразок незламної віри, що творить чудеса і розриває найміцніші пута неволі… Микола Святоша! Посвітіть свічечкою біля бокової поверхні його срібної домовини, подарованої царицею Єлизаветою, – і побачите картини його смиренного послуху – князь став простим чорноробом монастиря. Яка перемога над гордістю і над минущими ілюзіями світу цього, земного граду… Ось когорта затворників – Анатолій, Арефа, Онисим, Сисой, Феофіл… Легендарний і реальний, вічно живий у Царстві Божому наш захисник – Ілля із граду Мурома. Кожен преподобний ніби «відповідає» за якусь ділянку духовного цілительства (а головний лікар – «цілитель безмездний» – чудотворець Агапіт Печерський). «Відповідають» преподобні за певну сферу допомоги нам, заблудлим і грішним братам молодшим – молодшим і за хронологією, і, тим більше, за віком духовної зрілості. Ми ж – «удаленные не толико местом, колико греховною чистотою нашею» від цих світлих громадян Небесного Царства. Є серед них мученики (як Євстратій, «сообразно самому Христу пострадавий», розіп’ятий противниками Христової віри в День Пасхи). Є прозорливці (Матфей та Ієремія), воїни, диякони, єпископи, будівничі. А первоначальник Антоній навіть після смерті, показуючи зразок смирення, не дав згоди на поклоніння його святим мощам – охочим їх розшукати перешкоджали, як пересторога, то підземний вогонь, то вода… Великий і розмаїтий сонм преподобних Печерських. Вони – і різні за своїми духовними даруваннями, і єдині у надвишній святості. Одних прозвано за провідною рисою характеру, вдачі, способу монастирського спасіння (як Феодор Мовчальник чи Пимен Посник, Сергій Послушливий, Пимен Многоболящий), інших – за посадою в обителі чи духовним званням (Лука Економ, Єпископ Єфрем, Анастасій Диякон, Марко Гробокопач, Онисифор Сповідник… ).

Ми йдемо до них і в радості, і в печалі. Вони молять за нас Триіпостасного Владику, знаючи наші біди і потреби краще, ніж ми самі.

Був час – лукаві сили хотіли позбавити нас святої допомоги печерських угодників. Скільки було насмішок над святими мощами, цькування тих, хто смів перехреститися в «музейних» печерах за безрадісної антиправославної доби. Минулося. Таємниці печер все більше приковують увагу науковців. Наприклад, біологи та медики дослідили: зерно, що перебувало на святих гробницях, дає значно кращий урожай; мощі знешкоджують хвороботворні мікроби, зменшують згубний вплив радіації… Це аргументи для переконання невіруючих. А віруючим православним людям не треба довго оповідати про чудеса від святих мощей угодників Божих Києво-Печерських. Кожний діалог душі з ними – це чудо. Чудо духовного зцілення, чудо любові Господа і святих до нас, чудо благодатного діалогу неба та землі у нашому серці.

Преподобні отці наші Печерські, моліть Бога за нас!

Переглядів: 267

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *