9 листопада – день пам’яті преподобного Нестора Літописця

nestor_chronicler39 листопада — День української писемності та мови. Чи знаємо ми, що корені цього загальноукраїнського святкування – та й взагалі – корені освіти на наших теренах треба шукати в православ’ї? Зокрема – у Лаврських печерах? Саме там спочивають нетлінні мощі дивовижного святого – преподобного Нестора Літописця.

І саме день його пам’яті, 9 листопада, абсолютно невипадково було обрано датою для загальноукраїнського Дня писемності та мови.

Преподобний Нестор Літописець народився в 50-х роках XI століття в Києві. Юнаком він прийшов до преподобного Феодосія і став послушником. Постриг Преподобного Нестора послідовник преподобного Феодосія, ігумен Стефан. При ньому ж він був посвячений у ієродиякона. Про його високе духовне життя говорить те, що він у числі інших преподобних отців брав участь у вигнанні біса з Микити затворника (згодом Новгородського святителя), привабленного в іудейське мудрування. Преподобний Нестор глибоко цінував істинне знання, поєднане зі смиренням і покаянням. “Велика буває користь від навчання книжного, – говорив він, – книги наказують і вчать нас шляху до покаяння, бо від книжних слів знаходимо мудрість і стриманість. Це річки, котрі напоють всесвіт, від яких виходить мудрість. У книгах незлічима глибина, ними тішимося в печалі, вони віжжі стриманості. Якщо старанно пошукаєш в книгах мудрості, то придбаєш велику користь для своєї душі. Бо той, хто читає книги, розмовляє з Богом або святими мужами “. У монастирі преподобний Нестор ніс послух літописця. У 80-х роках він написав “Читання про житіє і знищенні блаженних страстотерпців Бориса і Гліба” у зв’язку з перенесенням їх святих мощей до Вишгорода в 1072 роц. У 80-х роках преподобний Нестор склав житіє преподобного Феодосія Печерського, а в 1091 році, напередодні престольного свята Печерської обителі, ігумен Іоанн доручив йому підняти із землі для перенесення в храм святі мощі преподобного Феодосія.

Головним подвигом життя преподобного Нестора було складання до 1112-1113 років “Повісті временних літ”. “Ось повісті временних літ, звідки і пішла Руська земля, хто в Києві почав вперше княжити і звідки Руська земля стала ” – так з перших рядків визначив мету своєї праці преподобний Нестор. Надзвичайно широке коло джерел (попередні літописні зводи і оповіді, монастирські записи, візантійські хроніки Іоанна Малали і Георгія Амартола, різні історичні збірки, розповіді старця-боярина Яна Вишатіча, торговців, воїнів, мандрівників), зрозумілих з єдиної, суворо церковної точки зору, дозволили преподобному Нестору написати історію Русі як складову частину всесвітньої історії, історії спасіння людського роду.

Чернець-патріот викладає історію Української Церкви у головних моментах її історичного становлення. Він говорить про першу згадку українського (руського) народу в церковних джерелах – в 866 році, при святому патрiарху Константинопольському Фотії; оповідає про створення слов’янської грамоти святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм, про Хрещення святої рівноапостольної Ольги в Константинополі. Літопис преподобного Нестора зберегла нам розповідь про перший православний храм в Києві (945 р.) про сповідницький подвиг святих варягів-мучеників (983 р.), про “випробування віри” святим рівноапостольним Володимиром (986 рік) і Хрещення Русі (988 рік). Першому українському церковному історику ми зобов’язані відомостями про перших митрополитів Української Православної Церкви, про виникнення Печерської обителі, про її засновників і подвижників. Час життя преподобного Нестора було нелегким для Руської (Української) землі і Церкви. Русь шматували князівські міжусобиці, степові кочівники-половці хижими набігами плюндрували міста і села, гнали в рабство українських людей, палили храми й монастирі. Преподобний Нестор був очевидцем розгрому Печерської обителі в 1096 році. У літописі дано богословське осмислення вітчизняної історії. Духовна глибина, історична вірність і патріотизм “Повісті временних літ” ставлять її в ряд найвищих творінь світової писемності.

Преподобний Нестор помер близько 1114, заповівши печерським ченцям-літописцям продовження свого великого праці. Його наступниками у літописанні стали ігумен Сильвестр, який надав сучасний вигляд “Повісті временних літ”, ігумен Мойсей Видубицький, який продовжив її до 1200 року, нарешті, ігумен Лаврентій, який написав у 1377 році найдавніший, які дійшли до нас списків, що зберегли “Повість” преподобного Нестора ( “Лаврентіївському літопис”). Спадкоємцем агіографічної традиції печерського подвижника став святитель Симон, єпископ Володимирський, спаситель “Києво-Печерського Патерика”. Розповідаючи про події, пов’язані з життям святих угодників Божих, святитель Симон нерідко посилається, серед інших джерел, на Літописі преподобного Нестора.

Преподобний Нестор був похований в Ближніх печерах преподобного Антонія Печерського. Пам’ять його Церква вшановує 9 листопада, а також разом з Собором отців, які спочивають у Ближніх печерах, і у 2-й Тиждень Великого посту, коли святкується Собор всіх Києво-Печерських святих.

Тропар:

«Великих князей русских деяния и преподобных отец Печерских жития и чудеса написавый, свое же, Богомудре Несторе, многих ти ради добродетелей имя написано на небеси стяжавый, мо­ли и нам написатися в Книги Животныя».

Переглядів: 113

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *