Введення в храм Пресвятої Богородиці — свято, яке ще раз нагадує про наше покликання

Історії про Введення в храм Пресвятої Богородиці, одного із 12-ти головних свят православного християнства, немає на сторінках Священного писання. Ця подія збереглася не на папері, а у серцях вірян, які, за свідченнями святих отців, із моменту народження Церкви берегли пам’ять про дивовижний вхід маленької дівчинки в Єрусалимський храм, руїни західної стіни котрого зараз ми називаємо Стіною Плачу. Передання зберегло нам пам’ять про те, як трирічну Марію батьки привели туди, щоб віднині вона жила і виховувалася у стінах храму; про те, як первосвященик Захарія зустрів і ввів ЇЇ, волею Божественного провидіння, у Святая Святих. Розповідь ця неймовірна настільки, що межує із неможливістю. А Православна Церква не тільки пам’ятає про неї, а й вважає однією із найвеличніших подій в історії порятунку людства від рабства гріха і смерті.
Сьогодні пропонуємо вашій увазі проповідь митрополита Антонія Сурозького, виголошену 4 грудня 1981 року, про значення цієї події для сучасних православних християн.
Є свята, сила значущості яких полягає в події, що згадується; важливим, визначальним у них, знаковим для долі людської, є те, що відбулося; таким є свято Різдва Христового або свято Воскресіння; вирішальне значення має те, що справді в той день Бог став людиною і народився на землі, що саме в той день воскрес Господь, який помер хресною смертю заради нашого спасіння. І є свята, так само як і ікони, що розповідають нам про якусь внутрішню подію, навіть якщо їх історичне тло, на перший погляд, чітко не окреслене. Таким є свято Введення в храм Пресвятої Богородиці. Щоб у стародавньому Єрусалимі історично достовірно, насправді, сталася подія, описана в богослужбовій пісні, – навряд, – але вона повідомляє нам щось набагато значущіше, важливіше про Божу Матір, аніж фізичне Її входження у Святая Святих, що було забороненим і для первосвященика. Це день, коли Пресвята Діва досягла тієї ранньої зрілості, що робить дитину здатною особисто переживати, сприймати і відгукуватися на таємничий дотик благодаті; коли, досягнувши цього віку, Вона вступила справді у Святая Святих – не матеріальну Святая Святих храму, а в ту глибину богоспілкування, що її історично Храм собою уособлював.
І з яким трепетом ми повинні читати в богослужбовій книзі слова, що приписуються з такою ніжністю, з такою глибиною Іоакиму й Анні: “Дитино, йди! І будь для Того, Хто все тобі дав, приношенням і солодкими пахощами! Вступи в ту сферу, куди немає дверей; навчися таємниць і готуйся стати місцем помешкання Самого Бога…”. Як предивно подумати, що мати, батько можуть звернутися до дитини з такими словами: “Зайди в ту глибину, вступи в ту таємницю, куди не ведуть ніякі матеріальні двері, і приготуй себе бути приношенням Богові, солодким пахощами, місцем уселення…”
Деякі отці Церкви і святитель Феофан так тлумачать значення цього входу Божої Матері в храм, у Святая Святих: не зіпсована гріхом, не осквернена нічим, але вже здатна чистим серцем, непорочним тілом, незатьмареним розумом відгукнутися на святиню, на славу, на дивність Божу, трирічна Отроковиця посилається в ці глибини молитовного, споглядального спілкування.
І в іншому місці того ж богослужіння ми читаємо, як Їй тихо каже Архангел Гавриїл, щоб Вона відкрилася Богові і приготувалася стати місцем оселення майбутнього Спасителя.
Ось про що розповідає нам свято: про те, як із перших своїх кроків, навчена матір’ю і батьком, настановлена Ангелом, Вона входить у ті глибини молитви, безмовності, благоговіння, любові, споглядання, чистоти, які складають справжню Святу Святих. І хіба дивно після цього, що ми цей день святкуємо, як початок спасіння: першою зі всіх творінь Пресвята Діва входить у ці непрохідні, неприступні глибини, вступає в те спілкування з Богом, що буде множитися і множитися, незаплямовано, незатемнено, неосквернено упродовж усього Її життя, аж до моменту, коли, як пише один із західних письменників, Вона зможе, у відповідь на Божий поклик, промовити Ім’я Боже всім розумом, всім серцем, всією волею, всією плоттю Своєю, і, разом із Духом Святим, породити втілене Боже Слово.
Так, в день цього свята справді відбувається для нас явлення цієї чудової події, початок цього зростання, а також дається нам і прообраз того, до чого ми покликані, куди кличе нас Господь: до Своєї Святая Святих. Так – ми опоганені; так – наш розум затьмарений; так – наші серця нечисті; так – наше життя гріховне, недостойне Бога. Але покаяння, яке може очистити нас і в думці, і в серці, виправити нашу волю, все життя наше зробити правильним, так щоб і ми могли увійти у Святая Святих, – доступне кожному.
І в цьому святі, в словах, які я прочитав на початку, виголошених немовби Йоакимом та Анною, хіба немає заклику до кожної матері і до кожного батька, щоб із ранніх літ – із миті, коли дитина може щось якщо не розумом осягнути, то почути серцем, сприйняти чуттєво, прийняти благодать – сказати і нашим дітям: вступи благоговійно, трепетно туди, куди ніякі двері – ані церкви, ані розуму – не вводять, а лиш безмовне, трепетне передстояння перед Богом, – та Святая Святих – із тим, щоб вирости в повну міру зросту Христового, уподобитися Матері Божій, і стати храмом, місцем перебування і Святого Духа, і Господа в Таїнствах, і стати дітьми нашого Небесного Отця. Амінь!

Переглядів: 498

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *