6 грудня – пам’ять святого благовірного князя Олександра Невського

Святий благовірний великий князь Олександр Невський народився 30 травня 1220 року в місті Переславлі-Заліському. Батько його, Ярослав, у хрещенні Феодор, був молодшим сином Всеволода III Велике Гніздо († 1246). Мати, Феодосія Ігорівна, рязанська княжна. У 1227 році князь Ярослав, на прохання новгородців, сів на престол у Новгороді Великому і узяв із собою синів, Феодора і Олександра.

Починалися найважчі часи в історії Русі: зі сходу йшла монгольська орда, із заходу насувалися лицарські полчища. У цей грізний час Промисел Божий поставив на порятунок краю святого князя Олександра – великого воїна-молитвеника, подвижника і хранителя землі Руської. Одночасно із навалою Батия, полчища хрестоносців вторглися на Русь. Першими були шведи. Безліч кораблів під командуванням ярла Біргера підійшло до Неви. Святий Олександр, юнак, якому не виповнилося ще й 20-ти років, тоді довго молився в храмі Святої Софії. Архієпископ Спиридон благословив його очолити військо. Вийшовши з храму, Олександр звернувся до дружини із промовою, сповненою віри: «Не в силі Бог, а в правді. Одні – зі зброєю, інші – на конях, а ми Ім’я Господа Бога нашого призовемо!». Із невеликою дружиною князь пішов на ворогів. Було тоді чудесне передвістя: воїн, який стояв у дозорі, на світанку 15 липня побачив човен, що плив морем, і на ньому святих мучеників Бориса і Гліба, в багряних одежах. Олександр, підбадьорений знаменням, із молитвою повів військо на шведів: «І була січа велика з латинянами, і перебив їх незліченну безліч, і самому ватажку поклав печать на обличчя гострим списом». За цю перемогу на Неві, здобуту 15 липня 1240 року, народ назвав свого князя Олександром Невським.

Небезпечним ворогом залишалися німецькі лицарі. У 1241 році блискавичним походом святий Олександр повернув фортецю Копор’є, вигнавши лицарів. Наступної зими він звільнив Псков, а 5 квітня дав Тевтонському ордену бій на льоду Чудського озера. Хрестоносці були повністю розгромлені. Ім’я святого Олександра прославилося по всій Святій Русі.

Західні межі землі Руської були надійно захищені, настав час убезпечити край зі сходу. У 1242 році святий Олександр Невський зі своїм батьком, Ярославом, виїхав до Орди. Священну місію захисників Русі Господь увінчав успіхом, але на це пішли роки праці. Князь Ярослав поклав за це життя. Заповіт батька – будь що підтримувати союз із Золотою Ордою, необхідний тоді для запобігання нового розгрому Русі – продовжував виконувати святий Олександр. За його підтримки Батий виступив у похід проти Монголії, став головною силою у всьому Великому Степу. У 1252 році багато руських міст повстало проти татарського ярма. Олександру Невському знову довелося їхати в Орду, щоб убезпечити руські землі від нашестя татар. Він став єдиновладним великим князем всієї Русі. У 1253 році відбив новий набіг на Псков, у 1254 – уклав договір про мирні кордони з Норвегією, у 1256 – ходив на фінів. У темряву язичницького Помор’я святий Олександр ніс світло Євангельської проповіді та православної культури.

У 1256 році помер хан Батий. Князь утретє поїхав у Сарай, щоб підтвердити мирні відносини Русі і Орди з новим ханом Берке. У 1261 році, стараннями святого Олександра і митрополита Кирила, в столиці Золотої Орди була заснована єпархія Руської Православної Церкви.
Настала епоха великої християнізації язичницького Сходу. У 1262 році у багатьох містах були перебиті татарські збирачі данини і вербувальники воїнів – баскаки. Чекали татарської помсти. Але великий заступник народу знову поїхав в Орду і мудро спрямував події зовсім в інше русло. Ця дипломатична поїздка Олександра Невського в Сарай була четвертою й останньою. На зворотному шляху, не доїжджаючи до Володимира, в Городці, в монастирі, князь-подвижник відійшов до Господа. Перед смертю він прийняв схиму з іменем Алексій. Це сталося 14 листопада 1263 року. Митрополит Кирило, духовник і сподвижник у служінні святого князя, сказав у надгробному слові: «Знайте, чада моя, яко вже зайшло сонце землі Суздальської. Не буде більше такого князя в Руській землі». Тіло князя 9 днів несли до Володимира, і воно залишилося нетлінним. 23 листопада, при похованні його в Рождественському монастирі у Володимирі, було явлено Богом «диво дивне і пам’яті гідне»: коли тіло святого Олександра було покладено в раку, економ Севастіян і митрополит Кирило хотіли вкласти йому у руку напутню грамоту. Святий князь, як живий, сам простяг десницю і взяв грамоту з рук митрополита. «І зійшов їх жах, і ледь відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий, і тіло було привезено здалеку в зимовий час».

Так прославив Бог свого угодника – святого воїна-князя Олександра Невського. Загальноцерковне прославлення святого Олександра відбулося за митрополита Макарія на Московському Соборі 1547 року. Канон святому складений тоді ж володимирським ченцем Михайлом.

30 серпня 1721 року цар Петро I, після тривалої і виснажливої війни зі шведами, уклав Ніштадский мир. Цей день вирішено було ознаменувати перенесенням мощей благовірного князя Олександра Невського з Володимира до нової північної столиці, Петербурга. 30 серпня 1724 року вони були покладені в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври, де почивають і донині.

Підготовано за матеріалами сайту «Азбука віри», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 233

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *