Різдво Христове: 10 цікавих фактів

Різдво Христове – друге за значимістю християнське свято після Великодня. Ми любимо його з дитинства і, здається, все-все про нього знаємо. Сьогодні ми підготували вам кілька маловідомих фактів про Різдво Христове.

В якому році народився Христос?

Здавалося б, усе просто: нова ера веде відлік від Різдва Христового. Але спершу в обчисленнях було допущено похибку: римський укладач пасхалій абат Діонісій Малий (працював у 525 році) помилився на кілька років.
Точно визначити дату народження Ісуса Христа складно: з Євангелія від Матфея відомо, що під час убивства немовлят Христу було не більше двох років. Найвірогідніше, на тлі всіх звірств царя Ірода Великого ця подія в невеличкому місті на околицях Єрусалиму була не помітною для всієї країни, тому в документах вона не відображена.

Ірод Великий помер у 750 році від заснування Риму – за нашим літочисленням, це 4 століття до н.е. У цей час Спаситель був ще дитиною, як каже апостол і євангеліст Матфей: «Коли ж Ірод умер, ось Ангел Господній у сні явився Йосипу в Єгипті й сказав: уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вмерли ті, хто шукали душу Дитини. Він встав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву (2: 19 21). Грецьке слово παῖς може означати не тільки грудне немовля, а й будь-яку дитину, а дітьми в іудейській традиції хлопчики вважаються до 13 років.
Ще одна зачіпка рік виходу Іоанна Предтечі на проповідь. Лука називає його точно: «У п’ятнадцятий рік правління Тиверія кесаря» (3:1) ця дата вирахувана, 28 рік н.е. В цей час (або трохи пізніше) Христу було близько тридцяти років тому що на проповідь він виходить після Хрещення від Іоанна. Рівно тридцять Йому бути не могло, бо тоді виходило б, що Різдво Христове відбулося вже після Ірода Великого, але це саме «близько тридцяти», а не «близько сорока». Якщо припустити, що Христос виходить на проповідь у 28-річному віці, найменше, у 32 роки, а щонайбільше в 35, то рік Його народження коливається в проміжку від 7 до 4 року до н.е.

Чому Ірод злякався звістки про Народження Месії?

У ті роки месіанські очікування в єврейському народі були особливо сильними. Іудея була під владою язичників-римлян, а Месію сприймали царем, який би скинув ворогів і відновив царство Ізраїлю. У тому, що саме такою є Його роль, були впевнені всі віруючі іудеї і нащадки царів, і прості рибалки, і хлібороби.

Але Ірод таким не був його приналежність до віри іудейського народу була формальною, чисто політичною. Ірод взагалі не міг бути легітимним царем Іудеї, оскільки не був нащадком Давида. За походженням Ірод був ідумеянином, а не євреєм. Іудаїзм прийняв не він сам, а його дід Антипа, і не за велінням серця, а підкорившись Хасмонейському Іудейському царству.
Батько Ірода Антипатр, отримав посаду прокуратора Іудеї і місце опікуна тодішнього іудейського царя і первосвященика Гиркана II із династії Маккавеїв. Зміцнивши своє становище, він захопив царський престол.
Антипатр став жертвою змови. Його син Ірод знищив змовників і взяв владу в свої руки.

Щоб зробити легітимним своє правління, він одружився на внучці Гиркана II, щоб зарекомендувати себе благочестивою людиною реконструював Храм. У 25 році до н.е. він вирішив проблему голоду внаслідок неврожаю в Іудеї, обмінявши все золото в палаці на хліб в Єгипті. Але його жорстокість (він убив свою дружину і синів, Олександра, Арістобула і Антипатра, звинувачених у змові), його явна співпраця з окупантами (владу він отримав не без допомоги римлян заручившись підтримкою Марка Антонія, він був обраний сенатом в самому Римі ) усе це призвело до того, що популярності в народі він так і не здобув.

Підозри царя посилювалися. Звістка про народження Месії не була йому радісною його цікавило не звільнення іудейського народу (і тим більше, не просвіта інших народів світлом істинної віри, чого також чекали віруючі люди), а збереження влади.

Тяга до влади вже неодноразово перетворювала Ірода, зверхника і самозванця, ще й у жорстокого вбивцю, але масове убивство немовлят перевершило колишні його злочини. Після цього він прожив не більше трьох років.

Що ми знаємо про волхвів?

Про волхвів ми дізнаємось з Євангелія від Матфея. Євангеліст Матфей оповідає, що деякі люди, названі волхвами, прибули до Єрусалима вклонитися Новонародженому Христу. Причому привела їх зірка, яка вказала на народження Богонемовляти в місті Віфлеємі. Пізніше ця зірка й отримала назву «Віфлеємська». Взагалі потрібно звернути увагу на те, що слово «волхв» є слов’янською інтерпретацією латинського слова «маг». Тобто волхви – це ті люди, які були язичниками. В історіографії волхвами прийнято називати всіх язичницьких жерців. Звичайно, вони були освіченими людьми свого часу, але не знали істинної віри, вклонялися зорям, небесним світилам…

Апостол Матфей вказує, що ці люди були зі Сходу. Достеменно невідомо, що конкретно євангеліст мав на увазі під словом Схід, але сучасні екзегети вважають, що це, скоріш за все, була або Персія, або Аравія або Ефіопія.  Добре відомо, що волхви, описані в Євангелії від Матфея, швидше за все, були астрономами (у той час астрономія була тісно переплетена з астрологією). А ось навіщо їм потрібно було поклонятися Христу, знають не всі.

Словом «маг» з давнини було прийнято називати зороастрійських жерців. Поширений у Персії зороастризм, або маздеїзм, найперша монотеїстична релігія, звернена до всього людства, а не до конкретного народу.
Історичні та культурні зв’язки між Стародавнім Ізраїлем і Персією тривали упродовж століть іудеї були завойовані персами; дії деяких старозавітних книг відбуваються в Персії (книга пророка Даниїла, книга Есфірі).
В цілому перси і іудеї прихильно сприймали один одного як носіїв віри в Єдиного Бога. Багато мотивів «благої віри» (так називають себе самі зороастрійці термін «зороастризм» використовують європейці для позначення цієї релігії по імені її пророка Спітамена Заратуштри) близькі іудаїзму. Зокрема, есхатологія, що включає в себе воскресіння мертвих і останній суд, в обох релігіях практично збігається. Давньоєврейське вчення про Машиаха (Месію) проголошувало пришестя Царя-Визволителя і перегукувалося із зороастрійским уявленням про Саошьянтах трьох рятівників, що по черзі прийдуть наприкінці всіх часів і навернуть людей у Благу віру. Третій Саошьянт разом з усіма віруючими переможе руйнівну силу Друдж (злий дух Ангра) і воскресить мертвих. Після цього світ буде повернений до стану первозданної досконалості ця зміна світу називається «Фраш-Кереті».
Будучи наднаціональною релігією, маздеїзм не вбачав ніяких перешкод до того, щоб Саошьянт походив із іудеїв, які, як було відомо зороастрійцям, також чекають Царя-Спасителя.

Ось чому нова зірка Царя Іудейського Спасителя світу повела трьох вчених жерців в далекий Єрусалим.

Які дари піднесли волхви Немовляті Христу?

Слід зауважити, що волхви стали першими, хто започаткував традицію робити подарунки в день Різдва Христового. І наші подарунки на Різдво мають бути наповнені певним змістом, з духовною настановою, так само, як піднесені волхвами дари Немовляті Христу.

Адже прийшли волхви до Спасителя не з порожніми руками – принесли дари: золото, ладан і смирну.

Золото волхви піднесли Новонародженому Христу як Царю людства.

Смирна була символом людського єства Іісуса Христа.

Смирною, як правило, намащували тіло померлої людини, щоб воно не розкладалося і не давало запаху тління. Себто смирна була пророцтвом того, що Спаситель світу Іісус Христос має померти за людський гріх.

А ладан був подарований Спасителю як символ Божественного. Ладан завжди розпалюють у храмі, щоб піднести Славу Божу в Його святому домі.

Таким чином було вказано на Царське, Божественне і Людське достоїнство Немовляти Іісуса Христа тими людьми, які ще, можливо, не зовсім усвідомлювали, Хто лежить перед ними у яслах. Але завдяки тому, що Промисел Божий привів цих волхвів у стародавній Віфлеєм, їхнє життя і життя їхніх послідовників назавжди змінилося. А врешті все людство увірувало в те, що у Віфлеємі, в яслах, народився не простий чоловік, а Спаситель світу Іісус Христос.

_1

Дари волхвів. Монастир в ім’я св. Павла на Афоні.

Що привело «магів» до Новонародженого Спасителя? І хто вони — у сучасному розумінні?

Цікавим є те, що волхви собою уособлюють весь язичницький світ, який жив до Народження Христа у темряві забобонів, що не мало нічого спільного з істинною вірою. Отже у постаті трьох волхвів весь язичницький світ прийшов до нашого Новонародженого Спасителя для того, щоб Йому вклонитися і змінити своє життя.

Передання каже, що ці три волхви, які мали імена Каспар, Бальтазар і Мельхіор, після того, як побачили Новонародженого Христа, докорінно змінили своє життя – у майбутньому стали християнськими подвижниками та прийняли мученицьку кончину.

Передання додає, що мощі волхвів пізніше були знайдені рівноапостольною царицею Єленою та спочатку покладені в Константинополі, але звідти були перенесені до Медіолнау (Мілану), потім подаровані Римським імператором Кельнському архієпископу. Так у ХІІ столітті мощі потрапили до Кельна, де зберігаються в коштовному ковчезі й нині. А частка дарів волхвів зберігається на Афоні.

_2

Кельн. Золотий релікварій із мощами трьох волхвів

Чому митці часто зображували волхвів темношкірими та верхи на верблюдах?

Узагалі про постаті волхвів ми багато чого дізнаємося саме з пізнього Передання.

Натомість з Євангелія відомо лише те, що вони були жителями Східних країн, де люди переважно й мали темний колір шкіри. Верблюди, звичайно ж, є звичним видом транспорту для того населення.

Тому, певне, митці й наділяють волхвів дещо екзотичною зовнішністю та зображають на верблюдах. Проте такі зображення є лише втіленням народного розуміння і переосмислення Євангельської історії в контексті національної культури, національних традицій.

_3

Джеймс Тіссо «Подорож волхвів»

Звідки ми знаємо про печеру Різдва?

Із Євангелія від Луки ми знаємо, що замість колиски для Немовляти Пречиста Діва Марія використовувала ясла годівницю для худоби.
Католицька церква дбайливо зберігає в римському храмі Санта-Марія Маджоре частину різдвяної святині дерев’яні дощечки, що вважаються частинками ясел Христових. Щоправда, про історичну автентичність цього предмета говорити складно. По всій Святій Землі і зараз можна побачити печери в скелях, куди в давнину заганяли худобу, але там ясла зроблені з каменю, адже в цій місцевості дерево не є поширеним матеріалом.
Але, у будь-якому випадку, ясла в Писанні згадані.
А ось про печеру не сказано ні слова. Звідки ж ми знаємо про місце народження Спасителя?

Перші письмові згадки про вертеп, в якому народився Христос, ми зустрічаємо в джерелах середини II століття: апокрифічному «Протоєвангелії Іакова» і «Діалозі з Трифоном юдеєм» святого мученика Іустина Філософа.
Якщо «Протоєвангеліє» рясніє великою кількістю історично недостовірних подробиць, то Іустин Філософ фіксує усний переказ, що в цілому не відрізняється від викладеного у Євангелії: «Коли ж немовляті прийшов час народитися у Вифлеємі, не було в тому селищі місця, де зупинитися, і Йосип прийшов в одну печеру недалеко від селища. І коли вони були там, Марія народила Христа і поклала Його в яслах». Точного місця святий Іустин не вказує. Натомість, дуже точно вказує місце Різдва Оріген, який відвідував святі місця. «Найбільша печера Віфлеємська вказує, де Він народився, а також і ясла печерні свідчать про те, де він був повитий пеленами, повідомляє він у праці« Проти Цельса ». У тих місцях ще живе переказ про цю подію, відомо навіть і ворогам віри, що в тій печері народився Ісус, Якого шанують і Якому поклоняються християни».

Чому різдвяним символом є ялинка?

Від історії перейдімо до легенд і народних звичаїв.
Багатьом знайома добра європейська казка про ялинку, яка, коли дерева прийшли поклонитися Немовляті Христу, смиренно стояла в дверях, не маючи подарунків і боялася Його вколоти, поки інші дерева не дали їй свої плоди горіхи, квіти, яблука, апельсини, щоб вона могла обдарувати Спасителя (за іншою версією, ялинку прикрасив зірками Ангел). Маленький Ісусик із посмішкою потягнувся до деревця, і так ялина стала символом Різдва.
А ось чому виникла ця легенда, відомо не всім.

У німецьких племен задовго до прийняття християнства вічнозелені рослини були символом життя. Вважалося, вони захищають домашнє вогнище від злих духів, мороку і холоду. У середні віки німці всю зиму прикрашали будинки ялівцем або ялиною. А в історичних джерелах різдвяна ялинка вперше згадується в 1419 році: у Фрайбурзі місцеві пекарі прикрасили дерево фруктами, горіхами і булочками, залишивши його дітям на «розграбування» в Новий рік. У Росії новорічну ялинку спробував «посадити» Петро I, що також добре відомо, але до Різдва це стосунку не мало – ялиновими гілками прикрашали місто до Нового року. Різдвяні ялинки з’явилися завдяки появі у Петербурзі німців на початку XIX століття, і привернули спочатку увагу вищих кіл суспільства, та й то далеко не відразу лише напередодні 1840 року газета «Північна бджола» рекламує продаж прикрашених ялинок, а через рік повідомляє про новий звичаї, як про «перейняте у добрих німців дитяче свято в переддень Різдва Христового… Деревце, освітлене ліхтариками або свічками, обвішане цукерками, плодами, іграшками, книгами, є відрадою дітей, які за хорошу поведінку і старанність чекають нагороди».
У народі ж різдвяне дерево прижилося не відразу, і справа зовсім не в протистоянні інославним нововведенням. Ялину на Русі не любили: вона росла на болоті, була неприємною на дотик (колюча, з вологим моховитим стовбуром) і символізувала, на противагу західноєвропейській традиції, нечисту силу і смерть. Звідси звичай накривати свіжі могили ялиновими гілками (щоправда, в останні століття він переосмислений вже в християнському ключі, багато в чому завдяки перейнятим у західних християн уявленням про ялинку як символ життя).
Лише до кінця XIX століття ялинка і на наших теренах стає різдвяним символом.
Сьогодні різдвяну і новорічну ялинку можна зустріти навіть у православних християн Сходу і в рідному місті Спасителя, оточеному пустелею, Віфлеємі, у вітринах магазинів стоять прикрашені ялинки і Санта-Клауси з саньми та оленями.

Коли святкували Різдво древні християни?

А вони його окремо не святкували. Християни до IV століття відзначали Богоявлення, що включало в себе саме прихід Господа у світ, Різдво, прихід Отрока Ісуса в Храм і вихід Христа на проповідь після Хрещення на Йордані. У Церквах Риму та Північної Африки цей день припадав на 25 грудня, а в Церквах Сходу та Галлії – на 6 січня.

Звідки взялися ці дати? Древня Церква засвоїла стародавню юдейську традицію, згідно з якою дата смерті святої людини збігалася з датою її народження (так, наприклад, 6 числа місяця сивана народився і помер цар Давид, 15 сивана народився і помер син праотця Якова, Іуда, 10 ава народився і помер син праотця Якова, Іссахар…).

Християни ж відзначали день Боговтілення, тобто Благовіщення, коли відбулося зачаття Господа Ісуса Христа, орієнтуючись на дату Пасхи Воскресіння Христового, а обчислювали Великдень по-різному. Одні, орієнтуючись на сонячний календар, додавали 14 днів до дня весняного рівнодення (22 березня) і святкували Великдень у найближчу неділю до одержаному 6 квітня, а інші, слідуючи традиції, вважали, що Страждання Христове відбулося в восьмі квітневі календи  тобто 25 березня.
Відповідно, простим додаванням до 6 квітня або 25 березня отримували свято Богоявлення Різдва і Хрещення. Одні вчителі Церкви (Климент Олександрійський, Оріген, свт. Афанасій Великий) співвідносили цей день саме з Хрещенням на Йордані, інші (свт. Єпіфаній Кіпрський, прп. Єфрем Сирін)  із Різдвом.

Тема Різдва була центральною у святі Богоявлення, особливо важливим вважався мотив поклоніння волхвів, як одкровення Господа Ісуса Христа язичницькому світу.

Чому ж більш поширена дата 6 січня була розділена на дві і навіщо знадобилося виділення Різдва Христового в окреме свято 25 грудня?
Найбільш переконливою є точка зору, згідно з якою це сталося через апологетичні міркування. По-перше, у 70 – 80 роках IV століття зміцнилися позиції православних проти аріан. Виділення окремого свята, присвяченого народженню Господа Ісуса Христа, дозволяло підкреслити єдиносущність Його і Отця.

По-друге, 25 грудня, на третій день після зимового сонцестояння, в язичницькому світі відзначалося «свято непереможного сонця». Торжество, що супроводжувалося обрядом розпалювання вогнів, було настільки поширеним, що в ньому брали участь і християни. Блаженний Августин закликав відзначати цього дня Різдво Христове, «не як невірні заради сонця, але заради Того, Хто створив це сонце». Дотепер у Вірменській церкві (нехалкідонскій) відзначаються не Різдво і Хрещення, а одне свято   Богоявлення  6 січня.

Коли ми будемо святкувати Різдво в XXII столітті?

Питання здається кумедним  адже церковний календар незмінний, а значить, ми муситимемо святкувати Різдво в той же день, що і зараз, тобто 25 грудня за юліанським або 7 січня за григоріанським календарем.
Тим часом, юліанський, тобто церковний, або старостильний, календар не змінюється, а ось григоріанський, тобто «цивільний», або «новостильний» змінюється за правилами, згідно з якими розрив між старим і новим стилем буде поступово збільшуватися.

Ми звикли до того, що високосними є ті роки, які діляться на чотири. Але це правило діє тільки для юліанського календаря. Для «цивільного» григоріанського, правила високосних років такі:

-якщо порядковий номер роки не закінчується двома нулями і ділиться без залишку на 4, то рік високосний;

-якщо порядковий номер року закінчується двома нулями і число сотень у порядковому номері року ділиться без залишку на 4, то рік високосний, а якщо не ділиться, то простий.

Таким чином, 1900 рік  простий, 2000  високосний, 2100  простий. Отже, з 1 березня 2100 розрив між юліанським і григоріанським календарем збільшиться ще на один день, і з 2101 Різдво буде відзначатися 8 січня за новим стилем, що буде відповідати 25 грудня за старим.
Зрозуміло, змістяться і всі інші неперехідні свята. Як не дивно, Православні Церкви, що живуть за старим стилем, можуть опинитися перед серйозною проблемою  вже зараз є люди навіть із числа священиків, які впевнені, що саме це зміщення є порушенням літургійної традиції і категорично неприпустимо. Звичайно, розсудливі люди розберуться з проблемою додавання в межах однієї одиниці, але психологічний дискомфорт забезпечений навіть їм  адже в звичайному житті ми орієнтуємося на цивільний календар. Залишається сподіватися, що і держава тоді проявить розсудливість і змістить вихідний день 7 січня на 8.

За матеріалами сайтів «Православ’я і світ», «Православіє в Україні», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 761

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *