4 лютого – неділя про блудного сина

Блудний-син-старший-чи-молодший2Друга Неділя (седмиця) перед Великим постом – про блудного сина. Церква закликає нас до покаяння, нагадуючи: за умови істинного смирення і каяття з боку людини-грішника для милосердя Божого можливо прощення найтяжчих гріхів. Це безмежне милосердя Боже Церква являє читанням на Літургії Євангельської притчі про блудного сина (Лк. XV, 11-32), за якою названо і увесь тиждень.

Притча про блудного сина:

Речé же: человѣ́къ нѣ́кiй имѣ́ двá сы́на. И речé юнѣ́йшiй ею́ {от­ ни́хъ} отцý: óтче, дáждь ми́ достóйную чáсть имѣ́нiя. И раздѣли́ и́ма имѣ́нiе. И не по мнóзѣхъ днéхъ собрáвъ всé мнíй сы́нъ, от­и́де на странý далéче, и тý расточи́ имѣ́нiе своé, живы́й блýдно. Изжи́в­шу же емý всé, бы́сть глáдъ крѣ́покъ на странѣ́ тóй, и тóй начáтъ лишáтися. И шéдъ при­­лѣпи́ся еди́ному от­ жи́тель тоя́ страны́: и послá егó на сéла своя́ пасти́ свинiя́. И желá­ше насы́тити чрéво своé от­ рожéцъ, я́же ядя́ху свинiя́: и никтóже дая́ше емý. Въ себé же при­­шéдъ, речé: коли́ко наéмникомъ отцá мо­егó избывáютъ хлѣ́бы, áзъ же глáдомъ ги́блю? Востáвъ идý ко отцý мо­емý, и рекý емý: óтче, согрѣши́хъ на небо и предъ тобóю, и ужé нѣ́смь достóинъ нарещи́ся сы́нъ твóй? сотвори́ мя я́ко еди́наго от­ наéмникъ тво­и́хъ. И востáвъ и́де ко отцý сво­емý. Ещé же емý далéче сýщу, узрѣ́ егó отéцъ егó, и ми́лъ емý бы́сть, и тéкъ нападé на вы́ю егó, и облобызá егó. Речé же емý сы́нъ: óтче, согрѣши́хъ на небо и предъ тобóю, и ужé нѣ́смь достóинъ нарещи́ся сы́нъ твóй. Речé же отéцъ къ рабóмъ сво­и́мъ: изнеси́те одéжду пéрвую и облецы́те егó, и дади́те пéрстень на рýку егó и сапоги́ на нóзѣ: и при­­вéдше телéцъ упитáн­ный заколи́те, и я́дше весели́мся: я́ко сы́нъ мóй сéй мéртвъ бѣ́, и оживé: и изги́блъ бѣ́, и обрѣ́теся. И начáша весели́тися. Бѣ́ же сы́нъ егó стáрѣй на селѣ́: и я́ко гряды́й при­­бли́жися къ дóму, слы́ша пѣ́нiе и ли́ки:  и при­­звáвъ еди́наго от­ óтрокъ, вопрошá­ше: чтó [ýбо] сiя́ сýть? О́нъ же речé емý, я́ко брáтъ твóй прiи́де: и заклá отéцъ твóй телцá упитáн­на, я́ко здрáва егó прiя́тъ. Разгнѣ́вася же, и не хотя́ше вни́ти. Отéцъ же егó изшéдъ моля́ше егó. О́нъ же от­вѣщáвъ речé отцý: сé толи́ко лѣ́тъ рабóтаю тебѣ́, и николи́же зáповѣди твоя́ преступи́хъ, и мнѣ́ николи́же дáлъ еси́ козля́те, да со дрýги сво­и́ми воз­весели́л­ся бы́хъ; егдá же сы́нъ твóй сéй, изъяды́й твоé имѣ́нiе съ любо­дѣ́йцами, прiи́де, заклáлъ еси́ емý телцá питóмаго.  О́нъ же речé емý: чáдо, ты́ всегдá со мнóю еси́ и вся́ моя́ твоя́ сýть: воз­весели́тижеся и воз­рáдовати подобá­ше, я́ко брáтъ твóй сéй мéртвъ бѣ́, и оживé: и изги́блъ бѣ́, и обрѣ́теся. (Лк., 79 зач., XV, 11-32).

Є чимало тлумачень притчі про блудного сина. Наводимо тут роз’яснення архієпископа Аверкія (Таушева) із книги «Керівництво до вивчення Святого Письма».
У притчі про блудного сина Господь уподібнює радість Божу з приводу покаяння грішника радості батька, до якого повернувся його блудний син. У чоловіка одного було два сини: під образом цієї людини маємо на увазі Бога; два сини – це грішники і уявні праведники – книжники і фарисеї. Молодший, очевидно, досяг вже повноліття, але, в силу своєї недосвідченості і легковажності, просить виділити йому належну частку батьківського маєтку, відповідно до закону Мойсея (Втор. 21:17), третю частину, в той час, як старший брат отримував дві третини.

Після отримання спадку в молодшого сина з’явилося бажання жити самостійно, з власної волі, і він пішов в далеку країну, де розтратив отримане майно, живучи блудно. Так людина, наділена від Бога даруваннями духовними і тілесними, відчувши потяг до гріха, її починає обтяжувати Божественний закон, вона відкидає життя по волі Божій, віддається беззаконню, і в духовній і тілесній розпусті марнує все ті дари, якими наділив її Бог.

«Аз же гладом гиблю…», тобто, настав великий голод – так нерідко Бог посилає грішникові, який далеко зайшов у своєму гріховному житті, і зовнішні біди, щоб змусити його схаменутися. Це, одночасно, і покарання Боже, і заклик Божий до покаяння.

«Посла его на села своя пасти свиния» – найпринизливіше для справжнього іудея заняття, бо закон іудейський гребував свинею, як твариною нечистою. Так грішник, коли прив’язується до якогось предмету, через який задовольняє свою гріховну пристрасть, доводить себе нерідко до самого принизливого стану. Навіть ріжків, плодів дерева, що росте в Сирії і Малій Азії, якими годують свиней, ніхто не давав йому. Цим підкреслюється вкрай тяжкий стан грішника. І ось він «приходить до тями». «В себе же пришед» – це надзвичайно виразний мовний зворот. Як хворий, одужуючи після тяжкої хвороби, що супроводжується втратою свідомості, приходить до тями, так і грішник, увесь охоплений гріхом, може бути уподібнений такому хворому, який втратив свідомість, бо він уже не усвідомлює вимог закону Божого, і совість в ньому, ніби завмирає. Тяжкі наслідки гріха в поєднанні з зовнішніми проблемами, нарешті, змушують його отямитись: він, наче прокидається, приходить до тями від колишньої непритомності, і твереза свідомість до нього повертається: він починає бачити і розуміти всю тяжкість свого стану, і шукає спосіб для виходу з нього.

«Востав иду ко отцу моему» – це рішучість грішника залишити гріх і покаятися. «Согреших на небо», тобто перед святим місцем проживання Бога і чистих безгрішних духів, «и пред тобою» – зневагою до люблячого батька, «и уже несмь достоин нарещися сын твой» – вираз глибокого смирення і усвідомлення власної недостойності, якими завжди супроводжується щире покаяння грішника.

«Сотвори мя яко единаго от наемник твоих» – вираз глибокої любові до дому батьківського і згода хоча б на найгірших умовах бути прийнятим у дім отчий. Все подальше зображення подій має на меті підкреслити безмежність любові Божої до грішника, який розкаюється, Божественне всепрощення і ту радість, що буває, за словами Христовими, «тако радость будетъ на небеси о едииномъ грѣшницѣ кающемся, нежели о девятидесятихъ и девяти праведникъ, иже не требуютъ покаянiя». (Луки 15:7).

Старенький батько, здалеку побачивши повертається сина і ще не знаючи нічого про його внутрішній настрій, сам біжить йому назустріч, обіймає і цілує дитя, не даючи договорити йому до кінця покаянних слів, велить взути і одягнути його, замість лахміття, в найкращий одяг і влаштовує на честь його повернення домашній бенкет. Все це – риси того, як по любові до розкаяного грішника, Господь милосердно сприймає його покаяння і ущедряє його новими духовними благами і дарами, замість утрачених ним через гріх.
«Мертв бе, и оживе» – грішники, які відвернулися від Бога, це те ж саме, що мертві, бо справжнє життя людини залежить тільки від джерела життя – Господа: звернення грішника до Царя Небесного трактується, як воскресіння з мертвих.

Старший брат, який гнівається на батька за милосердя до молодшого брата, це живий образ книжників і фарисеїв, гордих своїм показним точним і суворим виконанням закону, але в душі холодних і безсердечних у ставленні до своїх братів; які хваляться виконанням волі Божої, але не хочуть мати нічого спільного із розкаяними митарями і грішниками. Як старший брат «разгневася же, и не хотяше внити», так і лукаві виконавці закону – фарисеї гнівалися на Господа Ісуса Христа за те, що Він вступає в близьке спілкування з розкаюваними грішниками. Замість співчуття брату і батькові, старший брат починає виставляти напоказ свої заслуги, брата не бажає навіть називати «братом», а презирливо каже: «сын твой сей, изъядый твое имение с любодейцами».
«Ты всегда со мною еси и вся моя твоя суть» – цим указується на те, що фарисеї, в руках яких закон, завжди можуть мати доступ до Бога і духовних благ, але не можуть заслужити благовоління Отця Небесного при такому перекрученому і жорстокому духовно-моральному настрої.

Встановлення особливого вшанування Неділі про блудного сина бере початок зі стародавніх часів християнства. Крім церковного Статуту, про її давність свідчать отці Церкви 4 і 5 століття, у духовній спадщині яких знаходимо проповіді про цей тиждень, як от: св. Златоуст, Августин, Астерій, єпископ Амасійський, і інші. У 8 столітті Іосиф Студит написав канон на Неділю про блудного сина, що й нині співаються Церквою.

Особливості богослужіння Неділі (седмиці) про блудного сина:
1) На утрені в Неділю про блудного сина і потім у Неділю м’ясопусну і сирну, після співу полієлейних псалмів (134 і 135-го) «Хвалите имя Господне» та «Исповедайтеся Господеви», співається ще псалом 136-й: «На реках Вавилонских…» «с Аллилуиею красною». Цей псалом спонукає грішників, які перебувають в полоні гріха і диявола, усвідомити свій нещасний, гріховний стан, як іудеї, котрі усвідомили своє гірке становище в полоні Вавилонському і згодом розкаялися. Потім співаються недільні тропарі – «Ангельский собор…».
2) Спів на утрені після 50-го псалма покаянних тропарів: «Покаяния отверзи ми двери…».

3) Читання на Літургії: Апостол – Коринф., зач. 135, Євангеліє – від Луки, зач. 79.
4) Неділя (воскресний день) про блудного сина завершує собою седмицю під тією ж назвою, що, як уже зазначалося, є суцільною (скасування посту в середу і п’ятницю), відтак, співається Причасний: «Хвалите Господа с небес…».

Підготував ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 307

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *