13 лютого – святителя Микити, затворника Печерського, єпископа Новгородського (1108)

Преподобний Микита, киянин – один із перших монахів Києво-Печерської обителі. Він трудився там при преподобному ігумені Никоні (1078 – 1088). У молодості Микита, бажаючи прославитися серед ченців, став просити ігумена, щоб він благословив його подвизатися наодинці, в затворі. Ігумен не відпускав його, побоюючись нападів бісівських, але молодого подвижника переконати було неможливо. Микита не хотів слухати ігумена, зачинив двері й перебував один у молитві. Так минуло кілька днів, і монах таки не уникнув диявольської пастки. Під час молитви він почув якийсь голос, нібито хтось разом із ним повторював слова молитов. Микита відчув невимовний запах. Потім постав перед ним біс в образі Ангела, і недосвідчений подвижник, спокусившись, вклонився йому як справжньому Посланцю. Біс сказав, що тепер Микиті можна уже не молитися, а тільки читати кинги і розмовляти з Богом, а нечистий, мовляв, сам молитиметься. Інок, повіривши сказаному і спокусившись іще більше, перестав молитися, і почав читати книги, бачачи при цьому біса, що невпинно молиться замість нього. Микита радів, думаючи, що сам Ангел творить за нього молитву.

Незабаром Микита настільки удосконалився в вивченні Старого Заповіту, що знав його напам’ять. Також із тими, хто приходив до нього, багато розмовляв про Писання і про його користь для душі. За навіюванням спокусника, він почав пророкувати, і велика слава поширилася про нього, всі довкола дивувалися виконанню його пророцтв. Так, Микита повідомив князю Ізяславу про вбивство Новгородського князя Гліба Святославича. Справді, незабаром прийшла звістка, що підтвердила його слова. У літописах повідомляється, що князь Гліб був убитий 30 травня 1079 року. Так що пророцтва Микити з дивовижною точністю збувалися. Це переконувало затворника в правильності обраного ним шляху. Про молитву ж і покаяння Микита зовсім не думав.

Він часто розмовляв про Святе Письмо Старого Заповіту, але уникав навіть згадок імені Господа Ісуса Христа, про Святе Євангеліє. Дізнавшись про це, святі отці Лаври зрозуміли, що чернець знаходиться в небезпечному стані духовної спокуси. Вони не залишили в біді свого брата і, звершивши соборну молитву, вигнали з нього біса. Після цього вони запитали Микиту; чи знає він що-небудь із книг Старого Заповіту. Микита клявся, що він ніколи їх не читав і навіть, виявилося, забув грамоту, так що отці знову вчили його читання та письма. Тоді, прийшовши в себе, Микита «сповідував гріх свій і заплакав про те гірко, давши собі обітницю стриманості і слухняності. І як Петру, який тричі відрікся, Христос сказав після його покаяння: «Паси вівці Мої», так явив Свою милість Господь і Микиті, який покаявся щиро.

У 1096 році преподобний Микита був зведений митрополитом Київським Єфремом у єпископський сан і призначений на кафедру Великого Новгорода. У літописі святитель Микита значиться шостим Новгородським єпископом.

Предметом особливих турбот святителя була місіонерська діяльність з утвердження християнства, поширення та підтримання благочестя в єпархії. Упродовж двадцятирічного архієрейського служіння він був для своєї пастви прикладом доброчесного життя. У похвальному слові святителю Микиті говориться, що він таємно подавав милостиню бідним, виконуючи Слово Боже: «Коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб таємна була твоя милостиня (Мф.6: 3-4)».

Святитель Микита був старанним молитвенником і ходатаєм за свою паству, і Господь прославив його добродійне життя, давши дар чудотворення. Літописи зберегли свідчення про два випадки чудесного порятунку Новгорода від лих: 1097 року святитель Микита своєю молитвою погасив пожежу, що винищувала місто, а іншим разом, під час посухи вимолив дощ. Очевидно, тому він шанується віруючими як захисник від пожеж і покровитель землеробства. Відомо також, що святитель Микита шанувався і як захисник вітчизни, покровитель воїнів. Літописець, розповідаючи про похід Новгородського князя Мстислава і про його перемоги, зауважує, що Мстислав повернувся «в град свій молитвами преподобного Микити, єпископа Новгородського».

Новгородські святителі першими проявили свою діяльність у різних починаннях: вони будували і прикрашали храми за допомогою кращих майстрів із Візантії та Західної Європи. Найбільш значні літературні твори Новгорода створювалися, головним чином, при Владичному дворі. Завдяки трудам святителя Микити в Новгороді було побудовано кілька храмів, що не збереглися до наших днів, але відомості про які є в літописах і древніх житіях: Спасо-Преображенський храм (перебудований у 1574 році), Благовіщенський храм на Городищі (перебудований в 1342 році ), дерев’яний храм Різдва Пресвятої Богородиці в Антонієвому монастирі.

13 років керував святитель Микита новгородською паствою і мирно спочив у 1109 році, 13 лютого. Уже після смерті святителя Микити було розпочато розпис стін новгородського собору в ім’я Святої Софії Премудрості Божої за заповітом святителя Микити.

Дотепер існує кам’яний корпус новгородського архієрейського будинку, в народних переказах відомого під ім’ям Никитинского. Це найдавніша з будівель архієрейського корпусу, що було перебудована до середніх склепінь і збереглася до наших днів.

При усіх своїх численних турботах із благоустрою Новгородської єпархії святитель Микита ніколи не залишав подвигу ченців-самітників: під святительським одягом він носив важкі залізні вериги. Похований святитель у новгородському Софійському соборі, в боковому вівтарі в ім’я святих Іоакима і Анни – батьків Пресвятої Богородиці.

У 1547 році, за архієпископа Новгородського Феодосія (1542 – 1551), один благочестивий християнин у пасхальну ніч за богослужінням отримав у одкровенні веління прикрасити покровом гробницю святителя Микити, що і було виконано. У тому ж році на церковному соборі відбулося прославлення святителя. Через кілька років архієпископ Новгородський Пімен (1553 – 1570) відкрив гробницю, з благословення митрополита Московського Макарія. Обретіння нетлінних мощей святителя Микити відбулося 30 квітня 1558 року. Примітно, що за благодатною допомогою святителя, отримують зцілення, переважно, люди з хворобами очей і сліпі.

У 1629 році мощі святителя було перенесено в нову, дерев’яну гробницю, обкладеною басменним сріблом. Із благословення архієпископа Новгородського Пимена зі східного боку бокового вівтаря була зроблена напівкругла прибудова, поєднана аркою з Різдвяним боковим вівтарем. Під цим склепінням і були покладені в гробницю мощі святителя. Новгородці принесли в дар своєму небесному покровителю лампаду з визолоченим написом: «Свеча Великого Новгорода, всех православных христиан, поставлена новому Новгородскому чудотворцу Никите в лето 7066, 30 апреля, при архиепископе Пимене». Ця «свічка» святителя Микити разом із стародавньою гробницею, одягом, палицею і веригами пізніше зберігалися в ризниці Новгородського Софійського собору.

Зараз гробниця святителя Микити перебуває у храмі в ім’я святого апостола Филипа, де перебуває в північному Святомиколаївському приділі.

За матеріалами сайту «Азбука віри», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 101

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *