Проповідь на 2-гу неділю після П’ятидесятниці

У нинішньому Євангелії ми бачимо чотирьох людей, які все що мали, на що покладали свою надію, що у цьому світі любили, – все це покинули для того, щоб піти за Іісусом Христом, Який не мав де й голови прихилити. Тут бачимо, з одного боку, владу, з якою Христос закликає вибраних Ним людей, щоб йшли за Ним, а з іншого – послушність, з якою покликані пішли за Його голосом. Владу, з якою Христос покликав апостолів показує у Ньому божественну силу; а послушність апостолів і палке бажання покликаних вірно служити апостольській проповіді указує, як людина повинна виконувати свій християнський обов’язок.

На березі Генісаретського озера займались своїм ділом чотири риболови. Два з них запускали сітки для ловлі, а трохи дальше два інших закінчили роботу і полоскали свої сітки.  У цей самий час Хтось приближається по березі моря і, підійшовши до перших двох та й каже їм: „Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей ” (Мф. 4,19). Петро і Андрій пізнали в Ньому Того, Котрого їм на березі Йордану указав Іоанн Хреститель і Котрого назвав Агнцем Божим. Вони пізнали, що це був Той Самий, Який при першій же зустрічі з незнайомим Йому Симоном, дав йому нове, незрозуміле і загадкове ім’я – Петро. Без сумніву, Господу Іісусу, як Серцезнавцю, відкриті людські серця, їх почуття і прихильності. Він здалеку бачив, як близькі до Царства Небесного Петро і Андрій, Яків і Іоанн. Тому Він і вибирає їх до апостольського служіння, як достойних і готових для розповсюдження між людьми світла євангельського учення.

З одного боку їм треба було послухатись Господнього заклику, а з іншого – як їм було йти за Людиною, яка була їм майже не знайома, тим більше не мала ні багатства, ні влади, ні власного житла, ані популярності. І куди йти з Людиною, яка й Сама не має де прихилити Своєї голови? Петро і Андрій мали хоч якусь хатину, мали човна, сітки, мали роботу і заробіток, щоб прогодуватися. А як тепер все це покидати і йти за Тим, Хто й цього не має? Але Він обіцяє зробити їх ловцями людей. І що це значить бути ловцями людей? Як можна ловити людей? Люди ловлять людей, щоб панувати над ними, поставити їх у свою залежність.  Але Христос нічого такого не мав на увазі. То ж яку відповідь міг дати Петро і Андрій? Вони були поставлені перед непростим вибором. І їхні думки, напевно, могли хитатися між можливістю відізватися на заклик і все залишити і боязню втратити те, що мають. Але перемогла послушність. Петро і Андрій, як пише Євангеліє „зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним ” (20).

Маючи уже двох апостолів, Христос пішов берегом Галілейського озера і таким самим чином закликав двох інших риболовів: Якова і Іоанна. Без всякої суперечки, „покинувши човен і батька свого ”  і ці „зараз же ” (22) пішли за Христом.

Що ж то за сила, котра небагатьма словами діє так певно і нехибно, долає почуття і думки, розриває самі ніжні родинні зв’язки? Це сила превелика, надзвичайна і надприродна, це сила живого і діючого Слова Божого. „Воно, – пише св. ап. Павло, – проникає до розділення душі і духу, суглобів і мозків, і судить помисли і наміри сердечні ”  (Євр. 4,12). Це саме Слово, Єдиносущне Отцю і Духові, яке на початку світу прорекло: „Нехай буде світло і настало світло ” (Бут. 1,3). Це саме Слово, яке „в останні дні говорило нам через Сина ” (Євр. 1,2) і що Воно веліло людським голосом, те й здійснювалося: людина йде за Боголюдиною, риболов стає апостолом.

Чому нам більше дивуватись: силі слова Христового, яке пронизувало всю глибину людських сердець, чи безмовній покірності, з якою закликані приймають призвання до царства світла і життя? Але й то й інше достойне здивування.

Своєю послушністю вони подають і нам приклад послушності слову Христовому. Якщо ми хочемо бути дійсними імені християнина, то і у нас слово Христа повинно бути у виконанні швидким, охочим, непохитним, діяльним, щоб бути уловленими для спасіння і не дати перемогтися трудностями і надією нагород.

Христос сказав нам: „Хто Мені служить, нехай Мене наслідує ” (Ін. 12,26). Служити Христу – це обов’язок кожного християнина. Він є святий  і найперший обов’язок, порушення якого пояснити не можливо. Бо Христос не тільки дає нам заповідь, але Він дає також силу до виконання заповіді і при цьому не силує і не примушує.

Слухаючи ці слова у нас може виникнути питання: як нам іти за Христом і як Йому наслідувати? Адже у нас стільки земних сіток, з яких ми ніяк не можемо виплутатись, а дорога за Христом вузька і терниста. І тому, коли хочемо служити Христу, йти за Ним, ми поступово, день за днем повинні скидати з себе все, що нам мішає у слідуванні за Ним, особливо журбу за цим світом і любов до земних утіх.

Господи Іісусе, Христе Боже наш! Якщо Ти  заради нас і нашого ради спасіння піддався великому убожеству, то дозволь і нам бути учасниками Твого святого і спасительного убожества. Дай нам у думках і ділах наших залишити всякі житейські піклування, всяку земну журбу і любов до утіх світу цього, щоб зустріти Тебе „з оливою добрих діл та з світлими свічками віри ”і увійти і Світлицю Твою.

Переглядів: 559

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *