Всіх святих у землі Руській просіявших

Кожен день свята Церква молитовно вшановує пам’ять того чи іншого угодника Божого або декількох святих. Кількість святих перелічити неможливо. І для того, щоб вшанувати кожного з них, Церква установила перший недільний день після П’ятидесятниці святкувати пам’ять усім святим, які від віку угодили Богу. А наша Церква, щоб вшанувати своїх співвітчизників, установила у другу неділю після П’ятидесятниці святкувати пам’ять святих, які просіяли  на наших землях.

Установивши це святкування, свята Церква бажає піднести наші серця до неба, щоб взнавши про таку кількість небожителів і слідуючи їхнім прикладам, ми могли укріпитись у ділі особистого спасіння.

Скільки є святих на небі? На це питання відповісти не може ніхто. Глядач невимовних одкровень, любимий учень нашого Спасителя Іоанн Богослов свідчить: „Глянув я, і ось, велика кількість людей, яких ніхто не міг перелічити, з усіх племен і колін, і народів і язиків, стояли перед престолом і перед Агнцем у білому одязі і з пальмовими вітками в руках своїх ” (Одкр. 7,9). Для того, щоб уявити собі цю велику кількість святих, досить пригадати, що тільки мученики, які віддали своє життя за Христа і Церкву, складають мільйони. Велика кількість святих угодників Божих свідчить про те, що для всіх відкрите небо, всім можливо з допомогою Божою досягнути святості, якщо до цього буде наше бажання і прагнення. Один з великих учителів Церкви, блаженний Августин, любив себе запитувати: „Якщо могли спастись ті і інші, то чому не можеш ти, Августине, цього досягнути?”1

Що ж спасає людину? Що спасало і освятило ту величезну кількість святих, які нині торжествують на небі, прославляючи Отця Небесного? Людину спасає, перш всього, благодать Божа. Кожен святий може про себе сказати словами апостола Павла: „Благодаттю Божою я є те, що є; і благодать Його в мені не була марною ” (1 Кор. 15,10). І цю благодать, яка спасає нас, Господь дає кожній людині без виключення. В цьому упевнює нас Слово Боже: „Господь хоче, щоб усі люди спаслись і досягли пізнання істини ” (1 Тим. 2,4). І тільки від нас, від наших бажань і творчих зусиль залежить, як використати спасенний дарунок благодаті.

Багато-хто з нас часто говорять: у тих умовах і обставинах, у яких ми живемо, спастись неможливо. Для таких людей потрібно частіше нагадувати слова апостола Павла, який сказав: „Усе можу в Іісусі Христі, Котрий мене зміцнює ” (Флп. 4,13). Інші говорять: мій вік надто юний, щоб мені думати про спасіння, нехай про це думають старики. Таким треба глянути на сонм угодників Божих, серед яких велика кількість не тільки юнаків і дівчат, але й дітей. Ще інші посилаються на свої слабості і немочі. Але й тут необхідно поглянути на лик святих Божих, в якому ми знайдемо і бідних, немічних Лазарів, і розслаблених і хворих. Часто люди посилаються на те, що вони зайняті повсякденною працею і у них, бачите, не залишається часу для свого спасіння. Це теж помилкова думка. У сонмі святих угодників Божих є люди різних професій і станів: прості і знатні, землероби і військові, багаті і бідні, царі і слуги, миряни і священики. Часто ми говоримо про трудності, пов’язані з сповіданням імені Божого, які ускладнюють діло нашого спасіння. У таких обставинах потрібно пригадати про те, що серед чисельного сонму святих є і мученики, які не тільки терпіли, але коли це було потрібно, то і життя своє віддавали за Христа.

Що ж, дорогі, складає джерело блаженства і вічного щастя для насельників неба? На це питання відповідає святий апостол Павло: „Не бачило око і вухо не чуло, і на серце людини не приходило те, що Бог приготував тим, хто любить Його ” (1 Кор. 2,9). Перш всього і головним чином, джерело вічного блаженства і радості являє собою близькість до Бога, лицезріння Його, життя з Ним і в Ньому.

Ми відчуваємо особливе почуття радості після довгочасної розлуки з родичами. Наскільки радісніше буває зустріч праведної людини з Богом – Отцем Небесним, з милостивим і благим, особливо якщо ця зустріч відбувається для того, щоб уже ніколи більше не розлучатися.

Небожителі мають радісну зустріч з Христом Спасителем, Який викупив нас від гріха і вічної смерті. Одне благочестиве передання говорить, що в той час, коли отрок Іісус жив у домі Йосифа, якщо комусь з оточуючих було особливо важко і скорботно, він говорив: піду, подивлюсь на Іісуса. Древнє сказання підкреслює, яким великим щастям було бачити Бога.

Пригадаємо, як апостол Петро одного разу вигукнув: „Господи! До кого нам йти?” (Ін. 6,68), до кого нам ще йти, з ким бути, як не з Тобою. Іншого разу, побачивши одкровення Царства Божого,  він говорить: „Наставнику! добре нам тут бути ”  (Лк. 9,33). Це свідчить про те, що близькість до Бога і єднання з Ним є головним джерелом блаженства, щастя і радості.

На небесах людина зустрічається з Духом Святим, Який дарує нам благодатне осіяння, силу віри, міцність надії, полум’я любові до Бога і до людей. Дух Святий укріпляє нас на дорозі нашого спасіння, надихає і наставляє нас до покаяння. І в цьому – джерело вічного блаженства.

Особливу радість блаженства святі мають у тому, що в небесному житті зустрічаються з Матір’ю Божою, до Якої ми привикли звертатись і Яка чує всяке прохання і відповідає на кожне людське зітхання. Вона вічно клопоче перед Богом про наше спасіння. Вона – джерело невичерпної радості.

Радість небесного буття полягає в тому, що спадкоємці небес з’єднуються з ангелами Божими у постійній радості і прославленні Бога, роздумуючи над незбагненою Його величністю.

І, нарешті, радість і блаженство полягає у спілкуванні один з одним, з рідними і близькими.

У молитвах святих угодників Божих ми черпаємо міцність і силу. Ми завжди покладаємо надію на Всемогутнього Бога, Який прославляється в Тройці, покладаємо надію на спокутні заслуги Христа Спасителя, на благодатну допомогу Святого Духа, на постійні, в чому ми ніколи не сумніваємось, молитви Божої Матері, на допомогу Ангелів, але разом з цим, на основі вчення Церкви і релігійного досвіду, ми віримо у допомогу і заступництво святих угодників Божих, в тому числі і на наших святих співвітчизників. Маючи стільки молитовників, хіба можна розслаблятись у ділах християнського благочестя, в ділі нашого спасіння? Не спастися може тільки той, хто навмисне і свідомо цього не хоче.

Прославляючи Бога, дивного у святих Своїх, і вшановуючи всіх святих,  які  просіяли у наших землях, будемо слідувати їхній вірі і їхньому життю, щоб милістю Божою успадкувати життя вічне, поділяючи зі всіма святими радість небесного буття.  Амінь.

Тієї ж неділі.

Нинішній недільний день присвячується спомину всіх святих, які від самого початку просіяли у межах нашої  православної землі. У цей день у храмах звучить урочисте величання: „Величаєм вас, святії всі, в землі нашій просіявшії, і чтим святую память вашу, ви бо молите за нас Христа Бога нашего”.

Це свято, дорогі, надзвичайно дороге  нам, бо звертаючись до святих і пригадуючи їхні подвиги, ми набуваємо нових сил за їхнім молитовним заступництвом. Святий апостол Павло у посланні до євреїв пише, що безліч людей „вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів, гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювались від немочі, були сильними на війні, проганяли полки чужинців; … інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще – воскресення; інші зазнали наруги та побоїв, а також кайданів і темниці, були побиті камінням, перепилювані, зазнали катування, помирали від меча, тинялись в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, котрих весь світ не був достойний, тинялися по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі ” (Євр. 11,33-38). І ось ми, споминаючи сьогодні подвиги святих, які жили у всі часи у межах нашої країни, теж благоговійно схиляємось перед ними, хоч імена багатьох з них нам невідомі.

Ми свято вшановуємо святого апостола Андрія Первозванного, учня Христового, який, проходячи від Кавказьких гір і берегів Чорного моря до моря Балтійського, благословив нашу землю і на Київських горах установив хрест; ми споминаємо святого Климента, єпископа Римського, який був висланий у Крим і там зазнав мученицької смерті, залишивши нам свої святі мощі. Ми споминаємо і інших святих, зокрема: святу рівноапостольну Ольгу та її внука великого князя Володимира, просвітителя Русі, князів страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, мучеників Феодора та Іоанна, які постраждали за сповідування Христа; ми також споминаємо Антонія і Феодосія,  і весь чисельний сонм Києво-Печерських святих, Іова і Амфілофія Почаєвських, Серафіма Саровського; цілий ряд святих – просвітителів Північних земель, зокрема, святителів Стефана Пермського, Інокентія Іркутського, Іоанна Тобольського та Димитрія Ростовського. Ми споминаємо поіменно всіх, хто духовно потрудився. Але все ж, якою би не була міцною і глибокою наша церковна пам’ять, ми не можемо назвати навіть малої частини всіх тих, хто жив благочестиво, хто прожив у подвигах молитви і доброчесності,  міцною вірою сповідав свою надію на Бога і успадкував вічне блаженне життя.

Ми також споминаємо нових мучеників, мучениць, сповідників, які постраждали у часи жорстоких гонінь на Церкву від більшовицького режиму у 20-ті, 30-ті і 40-ві роки минулого 20-го століття, споминаємо убитих, замучених в тюрмах, на етапах, висланих у ліси, гори, моря, ріки і болота. „Настане час, – ще у 18-му столітті пророче говорив преподобний Серафім Саровський, – коли на Русі нашій стільки буде убитих праведників, що Ангели Божі не будуть устигати возносити їхні душі до Престолу Всевишнього .”

Багато сотень і тисяч праведників і сьогодні, в наш час, живуть серед нас і невидимо для світу звершують свій християнський жертовний подвиг. І тому сьогоднішнє свято спонукує нас задуматись над тим, що кожен, хто належить до святої Церкви також стоїть у цьому ряду святих, але одні досягли Престолу Божого, а інші тільки йдуть до Бога; одні прямують твердим поступом, інші йдуть і спотикаються, а деякі ще не зрозуміли цілі життя на землі. Але Господь показує дорогу кожному і веде – кого строго, кого ласкаво, іноді міняючи строгість на ласку, іноді нібито залишаючи на деякий час, випробовуваннями пробуджує нашу ревність. Всі ми, брати і сестри, пройшовши через купіль святого Хрещення, зобов’язані бути святими, тобто вірними Богу. Адже  не комусь, але всім Господь сказав: „Будьте досконалі, як досконалий Отець Ваш Небесний ” (Мф. 5,48), „і хто не несе хреста свого і не йде за Мною, той не може бути Моїм учеником ” (Лк. 14,27). Тому цей недільний день – день особливої відповідальності кожного з нас перед Богом, день випробовування нашої совісті і нашої душі.

Ми іноді вступаємо у суперечку з Богом, зі своєю совістю і починаємо шукати для себе шляхів самовиправдання: нібито не має в нас ні сил, ні умов, щоб свято і благочестиво провести своє  життя. Згадуючи деяких з наших святих угодників, ми говоримо: „Так, він пішов у лісові хащі, а як ми серед шумного міста зможемо повторити його подвиг?” Або: „Чи можемо ми слідувати нашим святим, коли нас все роздратовує і спокушає?” Ми, споминаючи про свої немочі і хвороби, говоримо, що святі йшли своєю дорогою, а ми, грішні, можемо тільки надіятись на милість Божу і шукати більш легкої дороги, а Господь нас зрозуміє.

Але давайте, уявимо собі всю „хмару свідків ” (Євр, 12,1), як пише святий апостол Павло, тобто незчисленний сонм святих, відомих і невідомих, прославлених і не прославлених, і хай стряснеться і затремтить наша совість,  тому що умови у яких вони  жили  і подвизались були далеко не легкими, але вони не подавляли голосу своєї совісті. У Святому Письмі сказано: „Ви – рід обраний, царственне священство, народ святий, люди відновлення, поставлені для того, щоб сповіщати чесноти Того, Хто покликав вас з темряви у чудове Своє світло ” (1 Пет. 2,9). Багато і інших слів Господа нашого Іісуса Христа і святих апостолів можна привести, щоб пробудити нашу совість і сказати: не має виправдання нашій малодушності! Будемо ж, браття і сестри, як можна частіше приводити собі на пам’ять приклад того високого повсякденного життя святих, яке проходить перед нашими очима і стало надбанням нашої Церкви.

У всі часи, не дивлячись ні на які умови, люди всіх верств, всіх звань йшли до Бога,  вірували, спасались і удосконалювали свій дух. І якщо ми забуваємо про заклик до святості,  звертаємо з дороги Господньої і не хочемо відповідати перед Богом, і перед своєю совістю, то не має виправдання нікому з нас.

Приведемо повчальний приклад. Коли майбутній патріарх Олексій (Сіманський) прийняв чернецтво і сан ієродиякона, його старець, скитський ієромонах Троїце-Сергієвої Лаври, сказав йому: „Від нині життя твоє повинно бути таким, як буцімто хтось дав тобі в руки дорогоцінну кришталеву чашу до верху наповнену водою, і ти повинен так ступати, щоб не розплескати  її ”.

Ми маємо святиню – дорогоцінну кришталеву чашу і воду в ній – це запорука, яку дав нам Господь у купелі святого Хрещення і йти по житті треба не з порожніми руками, не з розсіяним поглядом, а обережними кроками і уважним оком вибирати кожний раз ту стежку, яка дозволить зберегти запоруку благодаті у душі, думках і діях. Коли будемо стримувати пристрасті і оберігати язик від образливих слів, коли у душі будемо укріпляти мир, тоді збережемо цю святиню. Пригадаймо слова преподобного Серафіма Саровського і запам’ятаємо їх: „Притягни мир до своєї душі і навколо тебе спасуться тисячі ”. Дійсно, коли людина умиротворена, коли душа її радісна, коли вона строго берегтиме себе від гріху, то до цієї людини  буде нас притягувати і її приклад допоможе кожному знайти свою рятівну життєву стежку.

То ж прослідуємо, браття і сестри, важкому, але праведному путі наших подвижників і навіть у думках не допустимо нічого лихого. Перебуваючи вірними і слухняними дітьми нашої святої Церкви, у житті своєму будемо старатись слідувати тим, кого ми сьогодні славимо, про кого радуємось і веселимось. Будемо бадьоро, з радістю і смиренням нести свій життєвий хрест. Будемо твердо вірити, що з нами Бог і ніхто проти нас. Амінь.

Протоієрей Михаїл Кнігніцький

Переглядів: 499

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *