Скити

Праведної Анни  скит Свято-Миколаївського Городоцького жіночого  монастиряb_200_200_16777215_00_images_stories_skit

Адреса:  35600, Рівненська  область

Дубенський  район

с. Онишківці.

Настоятелька  –  ігуменя  Михаїла  (Заєць).

Історія

Стародавнє село Онишківці вперше згадується у 1570 році.

Свято-Троїцький храм, добудований у селі на кошти парафіян у 1670 році, спочатку був маленьким і мав свої архітектурні особливості. У 1881 році храм був закритий, а замість нього в тому самому році був збудований новий дерев’яний храм із дзвіницею.
У 1914 році австрійські воїни розібрали церкву на установлення бліндажів, і відтоді з храму зникла благодатна ікона Божої Матері «Єрусалимська».

Після 1917 року село Онишківці, як і значна територія Волині, увійшло до складу Польщі. Тоді, в 1930-х роках, місцеві жителі знову побудували в селі дерев’яний храм із дзвіницею, який у радянський час, у 1952 році, закрили, а в 1970- х ― розібрали.

На джерелі святої Анни, на місці старої каплиці, у 1853 році була добудована нова, яку також розібрали австрійці під час Першої світової війни. Після війни каплиця знову була відбудована, а з приходом радянської влади її перевезли в село Берег, звідки продали як будівельний матеріал. Святе джерело влада розорила й засипала.

У 1980-х роках джерело розчистили й на його місці побудували нову кам’яну церкву на честь святої праведної Анни, яку в 1991 році освятив архієпископ Рівненський і Острозький Іриней (Середній).

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 17 квітня 2000 року було ухвалено благословити відкриття в селі Онишківці Дубенського району Рівненської області скит Свято-Миколаївського Городокського жіночого монастиря, керування яким доручили ігумені Свято-Миколаївського Городокського жіночого монастиря.

Протягом 2003 року в скиті святої праведної Анни проводилися роботи з реконструкції джерела, з будівництва корпусів, з благоустрою господарського двору й території скиту.

Головною святинею скиту є цілюще джерело святої праведної Анни.

За переказом, на місці джерела з’явилася ікона святої праведної Анни, яку першими помітили пастушки. Незабаром усе село довідалося про це чудо й зібралося на місці явлення образу. Ікону урочисто перенесли в храм, але наступного дня її там не виявили: вона повернулася на місце явленя. Усвідомивши, що, можливо, образу не дано було належної почесті, селяни зі священиками, відслуживши молебень, перенесли ікону до церкви. Вранці її знову знайшли на старому місці. Тоді всі зрозуміли, що свята праведна Анна сама собі вибрала місце й не бажає нікуди переходити. На місці явлення ікони була збудована каплиця, де зберігалася святиня, і відтоді потекла вода із цілющого джерела.

За біблійними переказами, свята Анна в шлюбі з Іоакимом тривалий час не мала дітей. І лише палкі молитви, піст й глибока віра подарували їм народження доньки Марії — Пресвятої Богородиці. Тож у християнстві свята Анна вважається покровителькою материнства, й саме в неї бездітні жінки вимолюють діточок. За легендою, Анна вказала на цю благодатну місцину багато століть тому, явившись хлопчикам-пастушкам. І поруч забило цілюще джерело. Відтоді й проявляються цілющі властивості його води.

Та сотні записів у монастирській книзі свідчать про зцілення водою із джерела святої Анни не тільки від непліддя, а й артритів, дерматитів. Хтось повернув собі зір, а хтось став на ноги… Багато паломників приїжджає сюди з дітьми, які теж мають проблеми зі здоров`ям.

А ще цілющої води можна набрати в криниці біля храму й використовувати впродовж року — вона не псується.

 

Свято-Вознесенський скит  Свято-Миколаївського   Городоцького

жіночого монастиря

b_200_200_16777215_00_images_stories_mlynov

Адреса:  35100, Рівненська область

смт  Млинів

вул.17 Вересня, 17

тел.: (03659)  6-58-67.

Настоятелька  –  ігуменя  Михаїла  (Заєць).

Історія

Свята обитель – це Дім Божий серед житейської суєти, а монастир, як говорять святі отці, – це місце, де небо поєднується із землею.Чернецтво не є метою, але воно є наймогутнішим засобом досягнення найвищого духовного життя; найвищим подвигом духовного служіння світу. Чернече життя – це доля вибраних, які проявляють внутрішнє бажання повністю присвятити себе служінню Богу з метою набуття духовної сили для спасіння душі.

Кінець XX – початок XXI століття ознаменувалися відродженням та розквітом чернечого життя. Відновлюються старі та будуються нові обителі, і один із таких полум’яних вогників молитви запалав у селищі Млинів Рівненської області.

На відміну від офіційного набагато глибшим у часі є віково-одухотворений початок монастирського обійстя. За великим рахунком, своїм корінням він сягає епохи Середньовіччя, коли князь Костянтин Острозький мріяв на тутешніх теренах бачити чернечу обитель.

Подібний задум пізніше (на початку XIX століття) висловлював граф Олександр Ходкевич, власник Млинова. Втім, історичні обставини скла¬лися таким чином, що блаженним намірам у минулих віках не вдалося здійснитися. Як, зрештою, і прижиттєвим сподіванням відставного полковника Станіслава Висоцького, котрий у першій половині XX століття мешкав якраз на тій території, де зараз монастирський собор, і котрий заклав на власному подвір’ї фундамент під майбутню капличку.

Воістину багатовікова намоленість та одухотвореність цього місця не могла не проявитися у часі. Доленосним у даному сенсі став початок XXI століття.

Рішенням Млинівської районної ради від 28 травня 2003 року затверджено передати приміщення Млинівської центральної районної лікарні, які не використовувалися за призначенням з 1998 року, Рівненському єпархіальному управлінню Української Православної Церкви у власність для створення духовного центру на Млинівщині.

Рівненське єпархіальне управління у свою чергу передало вищевказані приміщення у власність Свято-Миколаївському Городокському жіночому монастирю.

30 липня 2003 року архієпископ Рівненський і Острозький Варфоломій письмово звернувся до Предстоятеля Української Православної Церкви Митрополита Київського і всієї України Володимира та Священного Синоду Української Православної Церкви із проханням благословити створення в смт. Млинів Свято-Вознесенського подвір’я від Свято-Миколаївського Городокського жіночого монастиря,

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 жовтня 2003 року було ухвалено благословити створення Свято-Вознесенського подвір’я від Свято-Миколаївського Городокського жіночого монастиря в селищі Млинів Рівненської області.

29 серпня 2003 року, у день Перенесення з Єдеси в Константинополь Нерукотворного Образу (Убруса) Господа Ісуса Христа, у храмі святої преподобномучениці Євдокії, що був перебудований у приміщенні, архієпископом Варфоломієм у співслужінні монастирського духовенства  й  духовенства   Млинівського  благочиння  було звершено першу Божественну  літургію.

Відповідно відтоді 29 серпня (день почитания Нерукотворного Образу Спасителя) вважається щорічним престольним святом у монастирському подвір’ї.

За кілька місяців було здійснено безліч ремонтних робіт: у корпусі обладнано храм на честь святої преподобномучениці Євдокії, підготовлені келії для проживання сестер і духовенства та інші приміщення, необхідні для житлових умов.

З 30 серпня у Свято-Вознесенському подвір’ї щодня відбуваються богослужіння за монастирським статутом.

У нашій обителі справляють три престольні свята: 29 серпня – день Нерукотворенного Образу Господа Ісуса Христа , 14 березня (бо саме у цей день, коли Свята Церква вшановує пам’ять святої преподобномучениці Євдокії, у 2003 році священицька делегація на чолі з Владикою Варфоломієм вперше побувала на місці майбутнього монастиря, щоб розпочати будівничу справу) та на свято Світлого Христового Вознесіння (бо собор як головна споруда монастирського подвір’я найменований Свято-Вознесенським на честь Христового Вознесіння). Перший наріжний камінь у фундамент цього величного собору, який наразі сягає у височінь на 38 метрів, заклав у 2006 році Блаженніший Митрополит Володимир.

За час, відколи започаткувалося Млинівське монастирське подвір’я, на його теренах здійснено величезний обсяг робіт – із будівництва храмів, і з облаштування келій та інших монастирських приміщень, і з впорядкуванням території… Причому, нелегку будівничу ношу із будівельниками-майстрами розділили два десятки місцевих насельниць. Вони різного віку: поважного і зовсім юного (зокрема, наймолодшій насельниці на час заснування монастиря виповнилося шістнадцять років). Втім, кожна із черниць сповнена внутрішньої енергії – і на праведний труд, і на благодіяння, і, головне, на щиру молитву – основний монастирський помисел.

Молитовний подвиг – це не марне споглядання, а важка і плідна праця. Вранці та ввечері в монастирі відбуваються спільні молитовні правила, яких дотримуються насельниці. Молитва, як постійне звернення душі до Бога, сама собою випливає із внутрішніх бажань сестер. Традиційно в обителі проводиться цілодобове читання Неусипного Псалтиря. Це читання називається неусипним, бо не припиняється ні вдень, ні вночі, як на небесах не змовкає спів Ангелів.

При монастирському подвір’ї уже декілька років діє недільна школа, де передаються ази духовної науки млинівським дітям. Характерно, що й самі черниці у навчальному плані постійно удосконалюються. Зокрема, п’ять сестер навчаються в Ужгородському університеті – там вони поглиблюють свої знання, вдосконалюють навики, аби в подальшому часі використати набутий духовний багаж на служіння церкві та Богу. Здобувши фах християнського педагога, вони, зокрема, навчатимуть школярів християнській моралі та етиці.

Проявляється талант насельниць монастирського подвір’я і у малюванні, піснеспівах, поезії, рукоділлі… особливою красою позначені різноманітні вироби з бісеру. Цю кропітку справу – бісероплетіння – освоїв та опановує майже десяток сестер монастиря. Також черниці – майстровиті швеї; з-поміж іншого виготовляють одяг для священиків. Вони вправно ведуть господарство, а тільки-но якесь свято – чи День Ангела, чи Великдень, чи Різдво, неодмінно організують цікавий духовний захід. Приміром, готуючись до різдвяних свят 2011 року, змайстрували на монастирському подвір’ї дивовижної краси вертеп, біля якого відбувалося і богослужіння, і колядування, і освячення хрещенської води.

Всі види діяльності монастиря розподілені по послухах, за які відповідають визначені сестри. Послухи найрізноманітніші: клірос, церковниці, просфорниці, швачки, кухня, різне рукоділля. Займаються сестри також городництвом. Молитвою розпочинається, супроводжується і завершується будь-яка справа насельниць.

Проявляється любов до Бога у сестер і через паломництво. Їхні шляхи пролягали до святих місць Єрусалиму, Греції, Італії, і привезені з далеких країв реліквії яскраво демонструють широку географію пало-мницької місії.

Особливою святинею у Млинівському монастирському подвір’ї вважається мощевик, у якому знаходяться нетлінні часточки півтора десятка святих та ікона преподобномучениці Євдокії, яка написана руками сестер. Зокрема, преподобного Феофана Затворника, блаженного Феофіла Київського, немовлят-мучеників Віфлеємських, преподобного Амфілохія Почаївського тощо. У храмі святої Євдокії є також дві ікони з мощами святих. Це, зокрема, ікона «Собор Псково-Печерських святих» та святого Симеона Псково-Печерського. Особливо радісно, що з кожним роком кількість мощів, привезених до Млинова, примножується.

Монастирське подвір’я часто відвідують високоповажні гості.  Щороку своїм візитом відраду дарує Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир. Його пастирське слово завше залишає повчальний сліду серцях людей, як-от під час проповіді у Млинові на свято Світлого Христового Воскресіння: «Після Свого Воскресіння Спаситель являвся Своїм апостолам і учням, Він являється кожному з нас Своєю благодаттю, Своєю милістю в Таїнстві Причастя щодня й щогодини нашого земного життя. І хто вірує в Нього, любить Його, тому Він допоможе й у скорботі, і в недузі, і в намірах затвердить, і буде завжди з нами, як обіцяв; «Я з вами в усі дні довіку». Нехай Милосердний Господь буде завжди з нами, тоді ми будемо на правильному шляху, адже ми володіємо вірною великою силою. Нехай Господь сподобить нас бути учасниками Його Воскресіння на землі, Святої Пасхи й учасниками Пасхи Небесної».

Духовним наставником для монастиря став Високопреосвященніший Павел, митрополит Вишгородський та Чорнобильський, намісник Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври, вікарій Митрополита Київського і всієї України. Владика опікується розбудовою монастирського подвір’я. Його приїзд у Млинів восени 2010 року увінчався службою Божою у новозведеному Свято-Вознесенському соборі. З трепетною радістю владика Павел возносив молитву на благодатній отчій землі.

Воістину історична роль у становленні та розбудові Млинівського монастирського подвір’я належить архієпископу Рівненському та Острозькому Варфоломію. Постійне щире опікунство владики Варфоломія святою обителлю великим чином посприяло тому, що наразі монастирське подвір’я стало справжнім духовним центром, у якому гуртуються задля святих істин сотні прихожан. Загалом кожен приїзд Архієпископа Рівненського та Острозького Варфоломія до Млинова, кожна його відправа у монастирських храмах – це справжній привід для душевної радості та глибокого осмислення людських життєвих діянь.

У літопис Млинівського монастирського подвір’я істинно прописними літерами вкарбувалася ім’я настоятельки Городокського Свято-Миколаївського монастиря ігумені Михаїли, під безпосереднім керівництвом котрої відбувалося та відбувається і будівництво, і облаштування, і одухотворення святої обителі. Матушці Михаїлі волею Божою належало стати першою настоятелькою жіночого монастиря у Городку – з його багатовіковою величною та страдницькою історією. Величною – бо Городокський монастир, починаючи із Середньовіччя, відігравав значиму роль в нашій історичній минувшині. Страдницькою – бо свята обитель зазнавала і руйнувань, і наруги, і забуття. Нині ж вона, відроджена та відбудована, заново слугує епіцентром православної віри. А довкола неї почали пульсувати життям монастирські «філії» – скит у селі Онишківці Дубенського району, Рівненське та Млинівське подвір’я. І повсюдно – у Городку, Рівному, Онишківцях, Млинові – проявляється щире опікунство та полум’яне подвижництво ігумені Михаїли, «нашої матушки», як щиро називають її сестри.

 

 Святої  великомучениці  Варвари  скит

W16l8Zl3doE

Адреса:  34700,  Рівненська  область

Корецький  район

с. Старий  Корець.

Настоятель  скита  –  архімандрит Михаїл (Зущенко).

Історія

Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 16 жовтня 2003 року (журнал №19) ухвалено створити Свято-Варваринський скит від Свято-Успенського чоловічого монастиря (село Липки Гощанського району) в селі Старий Корець Корецького району Рівненської області.

Указом Архієпископа Рівненського і Острозького Варфоломія за №68  від 31 грудня 2012 року скит святої великомучениці Варвари що в селі Старий Корець Корецького району вийшов з-під порядкування Свято-Успенського чоловічого монастиря с.Липки Гощанського району із 01 січня 2013 року діє самостійно як окремий скит. Братія монатсиря, які несли послух у скиту святої великомучениці Варвари, залишилися насельниками скита.

Скит має храм на честь святої великомучениці Варвари (збулований у 2001 році), в якому знаходиться шанована ікона великомучениці з часточкою її святих мощей та ковчежець з часточками мощей святих угодників Божих.

На території обителі похований засновник храму-скита Архідиякон Михаїл Гнесюк.

Також, на подвір’ї скита знаходиться церковний будинок і три побутово-гостинних корпуси.

Богослужіння в скиту з 11 липня 2011 року проводиться щоденно – вранці і ввечері згідно монастирського уставу.

За богослужінням співають: в будні дні – братський хор, в недільні та святкові дні – парафіяльний хор та хор вихованців недільної школи.

16 жовтня 2014 року виповнилось 10 років від дня ухвалення Священним Синодом Української Православної Церкви про заснувння скита при храмі святої великомучениці Варвари в с. Старий Корець. Цього дня братія та чисельні паломники молитовно відсвяткували цю визначну подію в житті скита. Протягом 2013 року в храмі скита було вкладено теплу підлогу. Також проводились внутрішні оздоблювальні роботи в корпусах і інші значні роботи по благоустрою скита.

Необхідно відмитити, що в скиту завжди людно, особливо у недільні та святкові дні. Багато паломників приїжджають звідусіль , щоб помолитися до святої великомучениці Варвари, яка має благодать позбавляти від раптової смерті, бід та важких хвороб і водночас пом’янути за упокій свого духовного отця, архідиякона Михаїла, який за свого життя завжди давав усім духовні настанови та розсудливі поради. Тут, обтяжені всілякими негараздами сьогодення віруючі знаходять відраду і заспокоєння своїх душ.

 

 

 Собору  Дванадцяти  Апостолів  скит  

Різдво-Богородичного жіночого монастиря с.Білівські Хутори

Адреса:  35313,  Рівненська  область

Рівненський  район

с. Рогачів

Настоятелька–  игуменя Алевтина (Сірук)

 

Переглядів: 1234

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *