Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських, чудотворець

8872_tСвятитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських, чудотворець, прославився як великий угодник Божий. Він народився в місті Патар Лікійської області, на південному узбережжі Малоазійського півострова, був єдиним сином благочестивих Феофана і Нонни. Після народження сина батьки дали обітницю присвятити його Богові.
Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, ще немовлям святий Миколай являв оточуючим світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. Мати його, Нонна, після пологів одразу зцілилася від нездужання. Новонароджене немовля ще під час хрещення простояло у купелі на ногах три години, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці. Маленьким дитям святий Миколай почав життя постницьке, у середу і п’ятницю їв молоко матері лише один раз, після вечірніх молитов батьків. Із дитячих років святий досяг успіху у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив із храму, а вночі молився і читав книги, створюючи в собі храм Святого Духа. Дядько його, Миколай, єпископ Патарський, радіючи духовним успіхам і благочестю племінника, поставив його у читця, а потім рукопоклав Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому проповідь перед паствою. У служінні Господу юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцю, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих. Перебуваючи в безперервній молитві, пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до вірян, приходячи на допомогу стражденним, і роздавав всі набуті статки убогим. Дізнавшись про гірку нужду і злидні одного колись заможного містянина, святий Миколай врятував його від великого гріха: маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на блуд, щоб урятувати сім’ю від голоду. Святитель, уболіваючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував усю сім’ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди намагався зробити це таємно і приховати свої благодіяння.
Вирушаючи на поклоніння святим місцям Єрусалима, єпископ Патарський передав старшинство над паствою святому Миколаю, який виконував послух із старанністю і любов’ю. Коли єпископ повернувся, благословив святителя Миколая на подорож у Святу Землю. Дорогою святий передбачив наближення бурі, що загрожувала кораблю затопленням, бо побачив самого диявола, що ввійшов на судно. На прохання зневірених подорожніх він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. Його молитвами врятувався матрос, який впав із високої щогли.
У Єрусалимі святий Миколай, зійшовши на Голгофу, подякував Спасителю роду людського і обійшов всі святі місця, поклоняючись і творячи молитву. Вночі на Сіонській горі перед святим самі собою розчинилися замкнені двері церкви. Поклонившись святиням, що були пов’язані із земним служінням Сина Божого, святитель Миколай вирішив віддалитися в пустелю, але Божественний глас зупинив його, наказавши повернутися на батьківщину. Вдома, у Лікії, святий, прагнучи до безмовного життя, вступив у братство обителі Святого Сіону. Однак Господь знову сповістив про інший шлях, що чекав його угодника: «Миколаю, не тут та нива, на якій ти повинен принести очікуваний Мною плід; повертайся і йди у світ, і нехай буде прославлене в тобі Ім’я Моє». У видінні Господь подав йому Євангеліє в дорогоцінному окладі, а Пресвята Богоматір – омофор. І справді, після кончини архієпископа Іоанна, святого було обрано єпископом Мир Лікійських. Одному з єпископів Собору, де вирішувалося питання про обрання нового архієпископа, в тонкому сні був вказаний обранець Божий – святий Миколай. Покликаний оберігати Церкву Божу вже в архієрейському сані, святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, показуючи пастві приклад лагідності, незлостивості і любові до людей. Ці якості були дуже важливими для єпископа Лікійської Церкви під час гоніння на християн при імператорі Діоклетіані (284 — 305).
Святого Миколая ув’язнили разом з іншими християнами; у темниці він підтримував їх та вмовляв стійко витримувати тортури і муки. Його самого Господь зберіг неушкодженим. За царювання святого рівноапостольного Костянтина святителя Миколая було поновлено на посаді, він повернувся до пастви, що з радістю зустріла свого наставника і заступника. Незважаючи на велику лагідність духу і чистоту серця, святитель Миколай був ревним і сміливим воїном Церкви Христової. Він власноручно зруйнував язичницькі капища і храми в Мирах Лікійських і околицях міста.
У 325 році святитель Миколай був учасником I Вселенського Собору, що прийняв Нікейський символ віри, і повстав зі святими Сильвестром, папою Римським, Олександром Олександрійським, Спиридоном Триніфунтським та іншими отцями Собору на єретика Арія. У запалі святитель Миколай навіть дав запотиличник лжеучителю, за що був позбавлений святительського омофору і ув’язнений. Кільком святим отцям тоді було видіння, що Сам Спаситель і Богоматір рукопокладають святого в єпископи, подаючи йому Євангеліє і омофор. Отці Собору, зрозумівши, що така поведінка святого Миколая угодна Богові, прославили Господа, а Його угодника відновили в святительському сані.
Повернувшись до своєї єпархії, святитель приніс мир і благословення, сіючи слово Істини. Він був воістину світло світу і сіль землі, бо життя його було світлим, і слово його було розчинено сіллю премудрості. Ще за життя святитель здійснював багато чудес. Із них найвідомішим стало позбавлення від смерті трьох людей, неправедно засуджених корисливим градоначальником. Святитель сміливо підійшов до ката і перехопив його меч, уже занесений над головами засуджених. Градоначальник, викритий святителем Миколаєм у неправді, розкаявся і просив його про прощення. При цьому були присутні три воєначальники, послані імператором Костянтином у Фрігію. Вони ще не підозрювали, що їм незабаром також доведеться шукати заступництва святителя, бо їх теж незаслужено обмовили перед імператором і прирекли на смерть. З’явившись уві сні святому рівноапостольному Костянтину, святитель Миколай закликав його відпустити несправедливо засуджених, які, перебуваючи в темниці, молитовно закликали на допомогу святого.
За молитвами святителя місто Мири було врятоване від голоду. З’явившись уві сні одному італійському купцю і залишивши йому в заставу три золотих монети, які той знайшов у своїй руці, прокинувшись на ранок, святий Миколай попросив його припливти в Мири і продати там жито. Не раз рятував святитель потопаючих в морі, виводив із полону та ув’язнення в темницях.
Досягнувши глибокої старості, святитель Миколай мирно відійшов до Господа. Сталося це приблизно в 345 – 351 році. Чесні його мощі зберігалися нетлінними в місцевій кафедральній церкві і виділяли цілюще миро, від якого багато хворих отримували зцілення. У 1087 році мощі святителя були перенесені до італійського міста Бар, де почивають і понині.
Ім’я великого угодника Божого, святителя і чудотворця Миколая, швидкого помічника і молитвенника за всіх, хто до нього звертається, прославилося у всіх кінцях землі, в багатьох країнах і народах. На Русі безліч соборів, монастирів і церков присвячено його святому імені. Немає, мабуть, жодного міста без Миколаївського храму. У 866 році в ім’я святителя Миколая-чудотворця був охрещений святим Патріархом Фотієм київський князь Аскольд, перший руський князь-християнин. Над його могилою свята рівноапостольна Ольга спорудила перший Свято-Миколаївський храм у Києві. Головні собори найбільших міст Київської Русі присвячувались Божому угоднику. Найчастіше храми святителю зводилися на торгових площах купцями, мореплавцями і землепрохідцями, котрі шанували чудотворця Миколая, як покровителя усіх мандрівників на суші і на морі. Безліч сільських церков на Русі присвячено святому Миколаю, милостивому заступнику перед Господом всіх працьовитих людей.
І святитель Миколай не залишає своїм заступництвом нашу землю. Стародавній Київ зберігає пам’ять про диво порятунку святим немовляти, яке потонуло. Великий чудотворець, почувши відчайдушні молитви батьків, котрі втратили єдиного спадкоємця, вночі вийняв дитя з води, оживив його і поклав на хорах храму святої Софії перед своїм чудотворним образом. Там і знайшли маля щасливі батьки, прославивши ім’я Господа та його угодника.
Підготовано за матеріалами сайту «Православ’я і світ», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)

Переглядів: 108

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *