Щоденник паломника

Слово паломництво утворено від слова «palma», що з латині означає пальмова гілка. Відомо, що саме з нею колись зустрічали Ісуса Христа. Так і ми, по милості Божій, зробили кожен по своїй силі крок до зустрічі Творця у поїздці по святим місцям Закарпаття під керівництвом протоієрея Романа Ігнатюка. Після звершення молебню про подорожуючих в ніч з 1 на 2 липня ми вирушили у дорогу.

І, можливо, з висоти небесної наша група була маленькою жменькою на фоні хвиль моря минулих і майбутніх паломництв. І в цьому морі кожен бачив Бога з своєї відстані, висоти, кута зору. Хто спинався навшпиньки, хто ліз на смоковницю, хто спирався на плече брата, щоб підскочити, а хто й зблизька стелив свою скромну хвалу… Хтось кричав голосно «осанна», хтось – тихо в серці… І так днями, роками, тисячоліттями. Та для Бога немає сьогодні й вчора – є лише нескінченна вічність… І кожен з нас, минулих і майбутніх, для Нього близький, бо кроки робимо ми, а Бог завжди біля нас.

Неможливо до кінця увібрати в себе всю глибину неба, зелень хвої, духмяність трав, швидкість ріки… Тим більше неможливо осягнути велич Творця: «…Великі і чудні діла Твої Господи»… Тому, мабуть, не випадково Закарпатська земля багата монастирями і подвижниками. Все тут дихає величчю та спокоєм, мовчить і кричить про вічність.

Перший монастир, у який ми завітали – «Кирило-Мефодіївський-Свято-Троїцький жіночий монастир поблизу курортного містечка Свалява. Існує предання, що саме Кирило і Мефодій, виконуючи моравську місію, охрестили населення Закарпаття.

Територія монастиря вражає ландшафтною майстерністю. Все тут, до найменшої дрібниці, обдумано, до всього приклали дбайливу руку сестри обителі. Гладенько вистрижена травичка, декорації з вічно зелених дерев: туї, самшити, тиси, кипариси, смереки. Майстерно розбиті доріжки, водойми вимощені гладеньким річковим камінням. Навколишня краса підкреслює велич монастирських храмів. Розпочинається новий день, тихо моляться сестри, все навколо по-своєму славить Творця…

В Червоногір’ї в монастирі Всіх Святих, ми приклонились до чудотворної ікони «Всех скорблящих радосте». В іконі чудом зацвітають сухі лілії. Богоматінка, нев’янучий цвіт чистоти, не дає вмирати і земним квітам, які своїм воскресінням нагадують і про наше. Багато зцілень відбувається біля цієї ікони. Всі біди приймає Матір Божа у своє серце – і горе перетворює на радість, сліпоту в прозріння.

Наступне відкриття – Свято-Покровський чоловічий монастир в селі Ракошино. Там нас зустрічає колоритний настоятель Митрофан Шимон. При обителі виховується біля 20 дітей сиріт, деякі з них мають розумові відхилення. Тут вони трудяться, черпають духовну і тілесну їжу. В монастирі велике господарство, навіть тримають свою сироварню. Відкрив о. Митрофан при монастирі церковно-спортивну школу «Крапелька любові». Зараз на території обителі займаються будівництвом Пантелеймонівського храму. Многая літа настоятелю і монастирю!

В с. Домбоки (Свято-Успенський монастир) нам розповіли про діяльність священика Івана Карбованця. Про те, як сестри у важкі воєнні роки виховували дітей сиріт, виконуючи найважливішу Христову заповідь любові; про те, якими зусиллями з Єрусалима була привезена сюди ікона Божої Матері «Скоропослушниця», яка була написана на Афоні.

Відвідали ми й Іоанно-Предтеченський жіночий монастир, що височіє над мальовничими Карпатами, молитовно здійнявши руки куполів. Приклонились перед святинями у с. Липча, де знаходиться нерукотворний хрест в дереві.

Всього у перший день паломництва ми відвідали 8 монастирів. Всі вони виблискують самоцвітами у зелених кронях карпатських гір і свідчать про віру місцевого народу, її непохитність і неминучість. Ніякі унії, закриття, арешти не змогли вирвати з серця Христа, не змогли похитнути віри: старої, істиної – Православної. І сьогодні над кожною закарпатською хатою височіє православний хрест, благословляє і оберігає він дім, його мешканців, і нас прочан цього чудового краю…

Так сходинка за сходинкою ми дісталися до с. Іза, відомого своїм православним світобаченням і майстерністю лозоплетіння. Тут у Свято-Миколаївському монастирі знаходяться мощі подвижника Закарпаття Олексія Карпаторуського, який зробив рушійний внесок у відродження Православ’я на Закарпатті, сам став лампадою, несучою світло істини в народ. Не легким був шлях о. Олексія, але він звершив цей подвиг любові, не давши загинути душам у темряві чужовір’я.

Надвечір’я. Миколаївський монастир зустрічає нас спокоєм і тишею. З трепетом і надією прикладаємся до мощей: «Святий отче Олексіє, допоможи нам вистояти в часи сьогоднішніх гонінь, дай не чути злих язиків і наклепів, вимоли у Всевишнього зберегти церкві нашій чистоту та непохитність, своїм святим ходотайством і молитвами святителя Миколая укріпи наші серця…»

Нічліг дали нам сестри Свято-Михайлівської обителі с. Драгово. Весь світ, зі своєю суєтою залишився десь далеко, душу наповнила благодатна тиша. Вранці, після літургії, підкріпившись смачним монастирським сніданком, вирушаємо далі в дорогу. Спаси Господи сестри вас за гостинність!

Різнобарв’ям квітів зустрічає нас Свято-Вознесенський монастир в с. Чумальово. Все тут дихає радістю та урочистістю. Матушка з усміхненим добрим обличчям розповідає історію обителі. А ось ми в одному з найстаріших монастирів Закарпаття – Успенському (с. Угля) набираємо воду з джерела біля ікони «Неупиваєма чаша». Кажуть, що допомагає ця свята вода лікуватись від алкоголізму та інших недуг залежності…

Коли зупинилися біля храму великомученика Димитрія Солунського в с. Мала Уголька було відчуття, що ми нарешті прибули, що весь наш шлях пролягав до цієї обителі великого старця Іова. О. Іов Угольський (Іоан Кундря) подібно до Іова Многострадального, переніс багато скорбот. 25 років за присудом НКВД він перебував у засланні та ув’язненні. Знущання, насмішки, страшний холод та смертельний голод переносив він без нарікань та зневіри, а навпаки – з вдячністю Творцеві, гріючись вогнем молитви та любові. Пережив старець скитання, гоніння, наклепи, однак нічого брудного й темного не пристало до нього. Так в горнилі мук і випробувань народжуються Божі святі.

З травня 1961р.до своєї смерті о. Іов був настоятелем храму Дмитрія Солунського. Ще за життя старець славився прозорливістю, був великим молитвеником (кожен день служив Літургію), зцілював хворих, виганяв бісів, благословив багатьох на священство і монашество…

Рідко в приходських храмах покояться мощі святих, та о. Іов заповідав залишити його тут – так і вчинили духовні чада. І тепер, як колись, зустрічає нас старець Іов в своєму храмі, пронизує мудрим поглядом з ікони, зцілює наші слабкі, суєтні душі… Так, в храмі кожен день служиться Літургія, тягнуться до святині ріки паломників, відбуваються зцілення…

Сьогодні нас тут зустрічає з доброю посмішкою і відкритим золотим серцем отець Іоанн. Він сам з матушкою подає нам вечерю, селить у зручні кімнати для ночівлі.. І ти відчуваєш благодать, доброту, любов і безкорисливість… Тут не полишає відчуття перебування у рідному домі.

Ввечері ми читаємо акафіст прп. Іову Угольському і занурюємося у цілющі води купальні. Молитовність вечірньої служби продовжує спільна молитва паломників та підготовка до святих Таїнств. Все тут говорить про чудо, все дихає красою, любов’ю і неземним спокоєм.

Наступного дня ми приступили до святого Причастя. Незабутній слід у серці залишив молитовний спів хористів храму, який з одного боку вирізнявся простотою та щирістю, а з іншого – величністю та оригінальним наспівом.

До будівництва нового храму на території цієї святині долучилися всі бажаючі з групи. Ця незначна лепта вкладу будматеріалів у фундамент церкви нагадала кожному із нас про те, що і ми є храм Духа Святого, який потребує не лише фізичної, але і духовної роботи.

Неподалік від території церкви знаходиться джерело мінеральної води, що за своїми властивостями не поступається й відомим чеським, кавказьким, польським та іншим. Адже ця вода містить цінні лікувальні властивості: вуглекислоту, й мікроелементи – залізо, цинк, марганець у терапевтичних дозах. Нині сюди, до кришталевого джерела неподалік храму святого Димитрія, приводять стежки багатьох, хто шукає зцілення в природі.

Перед виїздом групи о. Іоанн запрошує до смачного обіду. Атмосфера у трапезній наповнена любов’ю та невичерпною добротою до нас. Піклування настоятеля проявлялося у його щирій турботі, в його погляді до кожного паломника. Підкріплені духовно та фізично, ми вирушаємо у дорогу.

По дорозі додому ми відвідали Спасо-Преображенський чоловічий монастир Хустської єпархії. Незважаючи на те, що на початку 1970-х років монастир зруйнувала радянська влада, на сьогодні серед різнобарв’я трав і тишини природи знову височіє Преображенський храм на горі Тяпиш. Вражає те, що при незначній кількості насельників монастиря всі будівельні роботи виконуються власноруч, а також з допомогою небайдужих людей. Вирізняється церква гіпсовими іконами, які зображені на зовнішній її стороні. У храмі ми помолилися перед образом Божої Матері «Всецариця», який був привезений з гори Афон. Невимовне відчуття благодаті та молитовності торкнулося серця кожного з нас.

Завершилося паломництво відвідуванням Свято-Миколаївського жіночого монастиря в м. Мукачево. Ця святиня славиться своєю багатовіковою історією. Упродовж свого існування ця обитель зазнавала багатьох руйнувань та пожеж, проте весь час відроджувалася та ні одного разу не закривалася. Свято-Миколаївська церква запам’яталася великою  кількістю часточок святих мощей угодників Божих. Тут нас також зустріли з великою гостинністю та почастували смачним обідом.

Ця поїздка залишила незабутній спогад у серцях кожного з нас, надихнула нас і наповнила благодаттю Божою. Адже проїжджаючи по тій місцевості, ми звернули увагу, що, у багатьох дворах жителів Закарпаття стоїть святий Хрест Господній. Щиро радієш за цих людей, які так люблять Бога. Мимоволі і собі хочеться перейняти цю велику спасительну справу…

Спілкуючись із місцевими жителями, дізнаєшся про історію їхніх святинь. Велика кількість людей виїжджають на заробітки за кордон, але повертаючись, вони поспішають дякувати Тому, хто є люблячим турботливим Батьком усіх нас. Недарма, на цій невеликій території, така велика кількість монастирів – 42.

В нашу останню ніч паломництва, не хотілось спати, закриваєш очі, і перед тобою – краєвиди, побачені за ці дні, відкриваєш – і вид з вікна такий, що думаєш: «Господи! Яка ж краса там, у раю, якщо вже тут так гарно?!

Не забудемо ми в молитвах, нашого дорогого отця Романа, який відкрив для нас великі святині Закарпаття, доклав максимум зусиль, щоб організувати цю поїздку, не лишав своєю увагою кожного паломника, проявляв стільки терпіння та любові до всіх нас, що кожен думав, що саме його батюшка любить найбільше. Спаси Вас Господи, Батюшка, та все Ваше сімейство!

Дорогі святі угодники Божі землі Карпат!Помоліться за всіх нас: за тих, хто вже до Вас приїхав, і за тих, хто хоче приїхати ще!!! Помоліться!!! Віримо, що Господь Вас почує – і не відмовить!

 

Переглядів: 172

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *