Голодомор: погляд Церкви

DSC_0062В останню неділю листопада Україна згадує про Голодомор 1932 — 1933 років, та тих, хто керував цією пекельною машиною, змусивши мільйони хліборобів гинути голодною смертю. Але чи спроможні ми хоча б частково осягнути жах, вiч-на-вiч із яким опинився пересічний українець: із хати вимели останню зернину, село оточили кільцем вартових, а діти постійно просять їсти?
— Аби зрозуміти — потрібно пережити, чи, принаймні, спробувати це зробити, — каже митрополит Рівненський та Острозький Варфоломій . День пам’яті жертв Голодомору згадується перед початком Різдвяного посту, і це, на  думку Владики, дуже добре, адже тільки шляхом посту та молитви можна віддати належну шану тим, хто пішов із життя через радянський режим та жорстокість його керівників:
— Я вже людина, яка трошки прожила на цьому світі, і пам’ятаю ще очевидців часів, коли розпочалась Перша світова війна і фронт підходив до нашої Волинської землі. Згідно указу, що був розповсюджений серед українського народу, хто мав бажання виїхати в глибокий тил, щоб там пережити трудні дні війни, міг це зробити. Багато людей погодилося. Хто був в Пскові, хто в Оренбурзі… Одна бабуся з нашого села розповідала, що вони були “в біженцях” і повертались назад: на станції весь перон був засипаний зерном… Йшов дощ, сніг, і люди бачили, що це зерно, що могло принести користь, пропадає, а люди страждають від голоду. Вона була свідком того, як декілька бійців-червоноармійців розстрілювали тих, хто прийшов набрати того зерна, навіть вже і гнилого.
З особливою цинічністю радянська влада змушувала селян віддавати зібраний урожай, погрожуючи таборами, тюрмами та ув’язненням. Населення Сумщини, Луганщини, Харківщини, Київщини вимітало із комор усе, до останньої зернини, залишаючи родини на вірну погибель. За неповний рік — із кінця 1932-го до середини 1933-го — від штучно організованого голоду вимерло близько 4 мільйонів наших співвітчизників. У лютих муках ішли з життя 17 душ щохвилини, 1000 — щогодини, 25 тисяч — щодоби.
Втім, керівнику радянського уряду, Йосипу Сталіну, виявилось замало смерті частини українського народу, — він прагнув його принизити, відняти віру у Бога, закрити церкви. Саме на 30-ті роки припадає також і особливе гоніння православ’я.

Свідчать документи: «У селі Піски (Старобельської округи на Луганщині) власті обклали церкву великим податком. Сільчани виплатили його. Тоді окружна влада звеліла голові місцевої сільради взагалі ліквідувати церкву. Священика обклали великим податком на м’ясо. І знову село виплатило його. Але новий податок (м’ясом) призначили в такому розмірі, що село не змогло його сплатити. Священика одразу ж звинуватили в «підривній діяльності», яка виявилася в тому, що він опирався радянським податковим заходам. Його засудили до п’яти років ув’язнення, які він відбував на вугільних шахтах Кузбасу, в Сибіру, звідки уже не повернувся, а церкву закрили» .
– Сьогодні, як ніколи раніше, потрібно говорити та згадувати події 1932 — 1933 років, адже безпам’ять породжує бездуховність, – розповідає митрополит Варфоломій, – а це призводить до забуття своїх предків, традицій, звичаїв і, головне, віри.
— Безперечно, Україна постраждала, і наша Церква і тоді підтримувала й молилась, і зараз молиться за тих людей, які відходили від земного життя. У нас є розпорядження Предстоятеля нашої Церкви Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, щоб у храмах під час богослужіння обов’язково поминати тих людей, які постраждали в ці страшні дні.
Запрошуємо краян у суботу та неділю на поминальних службах, що пройдуть у всіх храмах УПЦ, піднести молитви за спокій душ тих, хто прийняв мученицьку кончину від страшного українського Голоду 1932 — 1933 рр. Попросімо у Бога, аби Він простив усяку їх провину та прийняв до Свого Царства. Відвідаймо хворого, подаймо бідному, нагодуймо голодного: зробімо цей день днем пам’яті, добра і милосердя!

Переглядів: 739

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *