28 листопада – преподобного Паїсія Величковського

Paisiy-VelichkovskiyПреподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти. Народився у 1722 році у Полтаві в сім’ї протоієрея. Під час навчання у Києво-Могилянській академії зацікавився чернечим життям. Сімнадцятирічним юнаком вступив до Любецького монастиря, згодом переселився у скит Трейстени (Молдова), звідти – в скит Керкул, що відрізнявся особливим аскетизмом чернечого життя. У 1741 році прийняв постриг з ім’ям Платон. Повернувшись до Києва, працював гравером у майстернях і друкарні Києво-Печерської Лаври. Мандрував по монастирях України й Молдавії. Із 1746 року перебував на горі Афон, де заснував скит святого Іллі. У 1758 році, у 36-річному віці, його було рукопокладено з ім’ям Паїсій. У 1763 році молдавський володар наполегливо запрошує преподобного Паїсія переселитися у Валахію, щоб налагодити там чернече життя. Величковський стає настоятелем Свято-Духівського монастиря Драгомирни, де подвизалося 64 ченці, за три роки число братії потроїлося. Отець Паїсій керував обителлю за уставом Афонської гори, в основі якого був принцип добровільного беззастережного послуху, підпорядкування учня волі старця як у вчинках, так і в думках, керування його повчаннями як голосом Божим, розумна молитва і читання книг у поєднанні із фізичною працею та соціальним служінням. Монахи співали на два кліроси: правий — церковнослов’янською мовою, лівий — молдавською; мали і своє господарство, працювали у полі. Кожен вечір старець обходив келії, опікуючись духовним життям братії. Якщо хтось із ченців сердився один на одного, то авва загадував читати Молитву Господню, допоки гнів не припиниться: «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла.
«Вперше у житті я побачив на власні очі втілену і нелицемірну святість. Мене вразило його обличчя, світле і бліде, без крапельки крові, велика біла борода, блискуча як срібло. Його слова були лагідними і цілковито щирими. Він справляв враження людини, яка повністю зреклася своєї плоті», – так описував старця один із паломників-греків. Після російсько-турецької війни (1774 р.) територія монастиря відійшла до католицької Австрії. Преподобний Паїсій, який уже прийняв схиму, повів братію – 350 монахів – у Секульський монастир Усікновення глави Іоанна Предтечі. Налагодивши побут у колись бідній обителі, ігумен, разом із частиною братії, за наказом господаря Молдови Григорія Гики і митрополита Гавриїла, у 1779 році переселяється в Нямецький монастир.
Побут монахів у Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував за принципом Драгомирни і Секула – спільне проживання, розумна молитва, вивчення, переклад й виправлення книг Святих Отців, звернення при цьому до грецьких оригіналів, щоденне (вранці та ввечері) сповідання помислів духівникам. У духовному сходженні преподобний Паїсій розрізняв два ступені: діяння й бачення і, відповідно до них, — два види внутрішньої молитви: діяльну й умоглядну. Перша є початком духовного сходження, а друга — його завершенням. Братія преподобного постійно примножувалася, серед ченців були представники більш ніж 10 національностей; до 1790 року їх число зросло до 10 тисяч. Це була найбагатолюдніша обитель Православної Церкви. У 1790 році преподобного Паїсія було возведено у сан архімандрита. Він продовжив опікуватись обителлю Секул та навколишніми монастирями і скитами.
Упродовж часу свого подвизання в молдавських монастирях авва Паїсій вчив братію розумній молитві, продовжуючи шлях преподобного Григорія Синаїта, святителя Григорія Палами і преподобного Ніла Сорського. Святитель наводив численні докази та свідчення святоотцівського шанування розумної (діяльної) молитви «Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!», яка є, водночас, і молінням, і сповіданням віри. «Розумно-сердечна молитва – для досвідчених, для середніх – спів, тобто звичайні церковні пісні, для новонавернених – послух і праця», – повчав старець.
Слава про отця Паїсія і його обитель розійшлася далеко поміж православних країн. З усіх усюд сюди стікались прочани. Милосердю старця не було меж. У своєму монастирі він влаштував шпиталь, притулок для бідних. Роки минали в трудах, молитві і милосерді. У 1794 році старець перестав особисто займатися перекладами. 15 листопада цього ж року після тривалої хвороби, не вказавши на наступника, і, тим самим, віддавши все у руки Божі, преподобний Паїсій причастився Святих Таїн і відійшов до Господа, проживши 72 роки. Був похований у Нямецькому монастирі в соборному храмі Вознесіння Господнього.
Перу Паїсія Величковського належить багато перекладів творів отців Церкви. Серед них «Добротолюбіє» — багатотомне видання, своєрідна енциклопедія аскетизму, в якій зібрано твори 38 авторів християнського Сходу III — X ст. Його переклади з грецької на російську мову святоотцівських творінь довго були єдиними в російській літературі, читалися всюди: «Добротолюбіє», твори Ісаака Сиріна, Феодора Студита, преподобного Варсонофія, Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, святителя Іоанна Златоуста та багато іншого. Преподобний Паїсій після Сергія Радонежського відродив на Русі школу старецтва, яка впродовж усього XIX століття і пізніше, приносила свої благодатні плоди на ниві порятунку духовних чад у Глинській та Оптинській обителях. Про старця Паїсія слід говорити не просто як про відновителя чернечого духу, але як про людину, яка відродила ту справжню, істинну святість, що існувала в домоногольській Русі-Україні. У 1988 році преподобного старця було канонізовано.

Переглядів: 187

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *