Митар, грішник і учень Христа: Церква згадує пам’ять святого апостола і євангеліста Матфея

4606Новий Заповіт починається із Євангелія від Матфея, та про його автора ми знаємо, насправді, дуже мало. У Писанні він сам каже про себе лаконічно: «Ісус побачив чоловіка, який займався збором мита, ім’ям Матфей, і сказав йому: «Слідуй за Мною». І він встав і пішов за Ним» (Мф. 9, 9); схожу розповідь наводять Марк і Лука. Цікаво, що Марк називає його другим ім’ям — Левій Алфеїв (Мк. 2, 14), а Лука наголошує, що він був митарем і додає одну суттєву деталь: «І він, залишивши усе, встав і пішов за Ним» (Мф. 10, 3). Ось і все. Цей апостол не залишив нам послань, немає достовірної інформації про його проповідь після Вознесіння та і загалом, про його життя – нічого, крім цього переломного епізоду, коли все змінилося раз і назавжди.
Отож, святий апостол і євангеліст Матфей (Матвій, Матфій, від грецького Ματθαῖος), іменований також Левієм – один із учнів Ісуса Христа; входив у коло 70-ти, котрих Спаситель «посилав по два перед лицем своїм» (Лк. 10, 1). Після Вознесіння йому, за жеребом, випало бути одним із 12 апостолів, замість Іуди Іскаріота, і уже як один із 12-ти святий Матфій зустрів П’ятидесятницю.
Як і Христос, Матфей народився у Віфлеємі і походив з коліна Іудиного; був братом апостола Якова Алфеєвого (Мк. 3, 18). Жив у галілейському Капернаумі. Святий Симеон Богоприїмець (за переданням, один із 70-ти перекладачів Святого Письма з єврейської на грецьку мову) навчав Матфея Священним Книгам. Зрозуміло, що під керівництвом такого вчителя можна було осягнути усю істинну сутність Писання. Ім’я Левій звучало різким контрастом із роботою майбутнього апостола: нащадки сина Іакова були священиками і левітами – служителями Бога. Батьки, так назвавши сина, сподівалися, напевне, на продовження династії, проте він пішов іншим шляхом: Матфій працював митарем – збирачем податків для Римської імперії. Коли Ісус із Назарету почав свою проповідь, Матфей зрозумів, що це і є довгожданний Христос, про якого йшлося у Святому Письмі, увірував і став невідступно слідувати за Ним. Із Діянь святих апостолів відомо, що колишній митар скрізь супроводжував Христа, слухав Його Божественне вчення, був свідком Його чудес і славного служіння Сина Божого роду людському, починаючи від Його Хрещення і до дня Вознесіння (Діян. 1: 21-23). Що міг думати майбутній апостол, коли повз нього пройшов знаменитий проповідник і пророк Ісус Христос, про Якого так багато говорили навколо? Митарями гордували навіть простолюдини, а тут – великий праведник. Звичайно, Він навіть не гляне на чиновника чужоземного кесаря, що забирає у своїх же земляків останню копійку і погрязає у корупції. Але Господь «не прийшов кликати праведних, а грішників до покаяння» (Мф. 9: 13): Христос і Його учні розділили трапезу з такими ж, як і господар дому, митарями. Це надзвичайно вразило містян, бо слово «митар» для юдеїв було синонімом слова «грішник» чи «ідолопоклонник»; говорити зі збирачем податей вважалося оскверненням. Митарі, збираючи податки, робили це з великою вигодою для себе; люди користолюбні, вони вважалися в іудеїв зрадниками батьківщини і релігії. Те, що Христос покликав із собою того, хто збирав податки у казну ненависного Риму, було великою спокусою для оточуючих, особливо, для, так званих, чистих – фарисеїв. Нам же сьогодні – це найбільший доказ того, що Христос прийшов до всіх людей без винятку.
Подальше своє життя Матфей поклав на вівтар служіння Євангельській Істині. Про це ми дізнаємося із церковного передання, але є кілька версій розвитку подій.
Перша: прийнявши дари Святого Духа в день П’ятидесятниці, апостол став проповідувати Христа. 8 років місцем його місії була Палестина – книга Діянь, де описано перші місіонерські подорожі, не згадує імені Матфея. Відомо, що перед тим, як вирушити далі на Схід, на прохання іудеїв, які залишалися в Єрусалимі, святий апостол описав у Євангелії земне життя Спасителя світу і Його Вчення. Далі він побував у Сирії, Персії і Мідії (нині Іран), вірогідно, в Індії. У Македонії, де проповідував апостол Матфей, ідолопоклонники захотіли випробувати силу його віри, змусивши випити отруту, від якої людина сліпла. Милістю Божою апостол залишився неушкодженим і повернув зір 250-тьом язичникам, які хотіли вбити його. Він вийшов із замкнених дверей в’язниці і безстрашно проповідував Слово Боже; коли ж його хотіли оточити – земля розступилась і поглинула нападників. Ті, хто вцілів, увірували у Христа і прийняли хрещення. Особливо відомі розповіді про проповідь Матфея у Ефіопії Понтійській, серед африканських племен-людоїдів. Тут він перетерпів багато знущань за ім’я Христове: його били, вішали, різали, палили, але він мужньо переносив усі муки. Місія в Ефіопії супроводжувалася багатьма чудесами і призвела до утворення місцевої церковної громади, очолити яку апостол доручив рукопокладеному ним єпископу Платону. За однією із версій, там святий апостол прийняв мученицьку кончину. Трапилося це близько 60-го року: місцевий правитель-язичник Фульвіан наказав розіп’яти його на землі, а тоді спалити на повільному вогні. У результаті цього, загинув не лише апостол – згоріли статуї ідолів, а сам мучитель увірував і був хрещений єпископом Платоном, взявши ім’я Матфей. Страченого ним апостола він шанував як святого. Згодом Фульвіан-Матфей відрікся від світської влади і змінив на посту єпископа Платона.
Про історичну достовірність такого передання говорити складно, — у будь-якому разі, грецькі і латинські імена (Платон, Фульвіан) явно не були популярними у тогочасній Африці. Цілком можливим видається, що Ефіопією називали якусь із диких частин Азії, що була населена темношкірими; можливо, це Південна Аравія чи якась із областей Індостану.
За іншою версією, далі апостол Матфей повернувся до Іудеї, де проповідував, творив багато чудес, зцілював хворих, очищував прокажених, виганяв злих духів і воскрешав мертвих. Його проповіді супроводжувалися дивними знаменнями. Осліплені злобою і невір’ям, іудеї схопили апостола і віддали його на суд синедріону. Первосвященик Анан, лютуючи, віддав Матфея на смерть – побиття камінням. Апостола привели в містечко Вефласкіла, неподалік Єрусалиму, де зазвичай страчували злочинців. За єврейським звичаєм два свідки поклали руки на голову осудженого, що підтверджувало його вину, і першими кинули камені. Святий апостол смиренно зносив біль і попросив лишень, щоб ці два уламки поклали йому в труну як свідчення того, що він постраждав за Христа. Натовп лютував, від ударів граду каміння апостол віддав Богу душу. Уже мертвому, йому відрубали голову.
За третьою версією, мученицька кончина спіткала апостола у малоазійському місті Ієраполь, на території сучасної Турції.
Може здатися дивним, що ми так мало знаємо про автора Книги, котра відкриває Новий Заповіт. Але це, певною мірою, природньо: Священне Писання у нас одне, і там зрозуміло сказано про головні речі. Що ж стосується пізніших передань Церкви, то вони суттєво різняться у деталях. Люди тієї доби взагалі погано знали навколишній світ і описували його у звичних собі виразах; сьогодні ми володіємо безліччю інформації про світ навколо себе, але у духовному житті не далеко втекли від сучасників учнів Христових.
Мощі святого апостола Матфея покояться в храмі Сан-Маттео у Салерно (Італія). Ковчег умонтовано в основу постаменту, стилізованого під високий надгробок із чорного мармуру, на якому лежить білокам’яна фігура апостола. Своїм покровителем його вважають митники і представники «фінансових професій» — щоправда, їм не часто випадає можливість одномоментно залишити все і піти за Покликанням, як це зробив у свій час учень Христа —Левій-Матфей, син Алфеїв.

Переглядів: 145

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *