Новомученикі і сповідники землі нашої

Дорогі отці, браття й сестри!

Я хотів би всіх вас сердечно привітати з великим святом для всієї нашої Церкви. Це свято встановлено на честь новомучеників і сповідників нашої Православної Церкви, імена яких ми донині до кінця не знаємо. Але й ті, про кого ми знаємо, чиї житія нам відомі, ті, хто прославлений Церквою, — це сонми людей. Це величезне число тих, хто у XX столітті не злякався піти назустріч смерті, катуванням, забуттю, наклепу заради правди Божої.

Напевно, ніщо не може вразити свідомість наших сучасників так, як цей досвід, трагічний досвід нашого народу, який явив так багато мучеників і сповідників. Важко уявити, в яких неймовірних умовах здійснювалося це сповідництво. Часто людей прямо примушували відмовитися від віри. Це був найпростіший випадок, і абсолютна більшість говорила «ні». Нерідко гонителі відразу засуджували таку людину до найвищої міри покарання, до страти, або, навпаки, відступали. Але якщо б було тільки так, як було б просто! Якби однією тільки відповіддю «вірую» можна було визначити своє ставлення до Бога, до Христа і закарбувати цим правду Божу! Але ворог був витончений, неймовірно хитрий, прекрасно організований. Це відкривається, зокрема, тим, хто мав можливість читати страшні протоколи допитів, слідчі справи, де все так заплутано, так складно. Дай такий результат допиту сучасному криміналісту, і він скаже: «Людина, яка була піддана допиту, була ворогом» — настільки юридично грамотно створювалися ці страшні звинувачення. І все-таки були ті, хто, незважаючи на всю витонченість, продуманість, організованість машини знищення, залишалися здатними відповісти гонителю: «Я з Христом, і я Його не зраджую!»

Як же задавалися питання, якщо прямих запитань не було? Питання задавалися побічно: «Кого ще ви можете назвати? Хто разом з вами до храму ходив? З ким ще ви розмовляли на релігійні теми? А що вам відповіла та чи інша людина?» — Щоб допитуваний назвав імена інших, чого й прагнули ті, хто здійснював масові репресії. Нерідко вони переконували допитуваного в тому, що людина, проти якої він не хоче свідчити, насправді все вже про нього розповіла і назвала його ворогом. Тепер, мовляв, тобі потрібно просто відповісти тим же: скажи, що і він ворог. І багато хто говорив, але їх доля нічим не відрізнялася від долі тих, хто не говорив, — можливо, останніх тільки били більше, катували більше, намагаючись вирвати звинувачення на адресу інших людей.

Тому смертна кара в роки репресій сама по собі не є достатньою підставою для канонізації. У такому випадку потрібно було б канонізувати всіх, хто був репресований. Церква не пішла цим шляхом, і сьогодні вона зупиняє всіх тих, хто, бажаючи збільшити кількість новомучеників в рамках єпархії чи самоврядної Церкви, прагне йти цим легким шляхом: був страчений — отже святий. А якщо цей «святий» напередодні страти привів до страти багатьох інших? Якщо побічно на ньому кров інших?

Саме цей витончений підхід до допитів і відрізняє подвиг новомучеників землі нашої, Церкви нашої в столітті XX від усього, що було раніше. Бо ніколи раніше людину не ставили в таку складну з моральної точки зору ситуацію. Ніхто не піддавався такому хитрому тиску, як ті, хто проходив через ці катівні.

Церква наша ніколи не канонізувала людей тільки за однією ознакою: страчений — отже святий. Знаю, що й усередині нашої Церкви є дехто, хто вважає, що потрібно максимально спростити підхід до канонізації новомучеників: якщо є факт насильницької смерті, особливо чоловіка в сані, значить, потрібно його канонізувати. Це велика помилка. Але коли в рідкісних випадках нашим дослідникам вдається доторкнутися до тих самих розстрільних справ, до тих самих протоколів допитів, потрібно мати ще щось, що може бути протиставлено хитрості мучителів. Адже були випадки, коли люди не здавалися, коли вони нікого не обмовляли, коли вони відкрито сповідували віру в Господа; але нерідко протоколи допитів складалися поза їх волі, і перо для підпису давалося, коли вони вже були позбавлені можливості оцінити текст і перебували на межі смерті. Тому не всяке самообмовляння і не всяке лжесвідчення на ділі є таким. Необхідно ретельне вивчення всіх обставин, для того щоб винести остаточне рішення і переконатися в тому, що перед нами дійсно мученик і сповідник святої Церкви.

Що це означає сьогодні для нас? Люди, які в страшних катівнях, сховані від очей громадськості, поза будь-яким зв’язком із засобами масової інформації, на повній самоті віч-на-віч стояли перед мучителями, дійсно являють чудовий приклад стійкості й святості, і Церква прославляє їх імена. А що ж говорили їм слідчі, їх мучителі? Вони говорили дуже просто і ясно: «Своїми думками, своїми справами, своїми переконаннями ти заважаєш нашому народу йти до щастя. Ми не хочемо бути під ярмом експлуататорів, ми не хочемо працювати на когось. Ми хочемо працювати для себе, для своєї країни. Ми хочемо розвивати освіту, науку, мистецтво, а ти своїми переконаннями встаєш впоперек цього руху. Подивися на стрункі ряди демонстрантів, що крокують по Червоній площі! Ось там майбутнє, а ти поперек цього загального потоку. Зізнайся, що все це безглуздо, що все це нерозумно, що все це від неосвіченості, від темності, від незнання науки». Але мученики й сповідники не погоджувалися з цим, адже багато з них були людьми глибоких знань, високої культури й освіченості, і чудово розуміли, що означає справжній рух людства вперед.

З цією спокусою Церква стикається і досі, навіть у найбільш благополучних країнах, коли їй кажуть: прийміть закони, які нібито знімають пута дискримінації з тих чи інших людей. А потім раптом дізнаємося, що йдеться зовсім не про громадянську, політичну, економічну чи культурну дискримінацію. Йдеться про інтимне життя людини — і нам пропонують гріховний ізвод цього життя виправдати законами. Навіть у язичників цього не було, хоча язичницьке поняття гріха дуже розмите.

Точно так само, як говорили нашим мученикам і сповідникам, і понині віруючим кажуть: «Ви сірі люди, ви відстали, ви не знаєте, що таке демократія, ви не знаєте, що таке вільний вибір. Ви живитеся старими стереотипами, ви заважаєте йти вперед». І дуже багато хто погоджується, як погоджувалися там, у катівнях: «Справді, можливо, я помиляюся? Може, своєю християнською вірою я дійсно заважаю йти вперед? Може, мені краще піти разом з натовпом? Так само марширувати, як марширували атеїстичні паради на Червоній площі?»

От і сьогодні до людей звернений цей виклик, немає нічого нового. Ми знаємо, що хтось спокушається, починає себе виправдовувати і інших спокушати. Але є люди, які твердо стоять за Божу правду так, як вона явлена і в Старому, і в Новому Заповіті. Бог дав людству закони, порушення яких тягне за собою загибель людської цивілізації. І якщо ми хочемо жити як народ, як суспільство, як цивілізація, ми не можемо кидати виклик Божественним законам людського буття. І тим більше ми не можемо за сочевичну юшку, за якесь гіпотетичне благополуччя відмовлятися від Божої правди і йти туди, куди пішли, у тому числі, наші співвітчизники, що відступили на допитах, але куди не пішли мученики й сповідники землі нашої.

Непросто розвивається людська історія. Як багато протиріч, помилок, труднощів! Як не збитися з шляху? Як не втратити самого себе? Як не розіп’яти свої принципи і ідеали? Щоб залишитися собою, потрібно мати на руках провідну нитку. Цією ниткою є Сам Бог, Який дав нам Свій божественний закон і сказав прості слова: якщо будете його виконувати, матимете життя вічне. Не просто благополуччя тимчасове — життя вічне матимете; і ми віримо, що це не пусті слова. І тому будемо тримати міцно цю нитку, хто б і як би не виривав її з рук — хитрістю або силою. Ми будемо міцно її тримати, як тримали її новомученики й сповідники Церкви нашої, не боячись нічого, навіть смерті. Віримо, що тільки духовною силою, молитвою і допомогою Божою ми зможемо подолати численні труднощі, спокуси й прикрості, через які проходить сучасна людина, і будемо занурюватися у розуміння того, що з Богом ми завжди залишаємося переможцями. Я ще раз всіх вас вітаю з недільним днем, з пам’яттю новомучеників і сповідників Церкви нашої.

Кирил Патріарх Московський і всієї Русі

Переглядів: 428

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *