Хто є хто в Каноні Андрія Критського. Середа.

im4364Пісня 2

Поползохся, яко Давид, блудно и осквернихся, но омый и мене, Спасе, слезами.

Давид — ізраїльський цар, автор Псалтирі, прабатько Спасителя світу. У цій пісні канону згадується випадок гріхопадіння Давида, якого спокусила Вірсавія, дружина його воїна Урії (2 Цар. 11-12).

Кому уподобилася еси, многогрешная душе? Токмо первому Каину и Ламеху оному, каменовавшая тело злодействы и убившая ум безсловесными стремленьми.

Каїн — син Адама і Єви. Коли Каїн і його брат Авель принесли жертву Богу, Господь не прийняв жертви Каїна, бо вона була принесена не від чистого серця. Але Каїн не покаявся, а став заздрити братові, жертва якого була угодна Богові і прийнята Ним. Обманом Каїн заманив Авеля в поле і вбив його, ставши першим на землі вбивцею (Бут. 4). Рід Каїна, від інших нащадків Адама і Єви, згодом загинув у катастрофі, що увійшла в Святе Письмо під назвою всесвітній потоп.

Ламех — нащадок Каїна від однієї з його сестер. Відомий тим, що взяв собі дві дружини, а також скоїв вбивство слідом за своїм предком — першою людиною-вбивцею. (Бут. 4: 17-24).

Вся прежде закона претекши, о душе, Сифу не уподобилася еси, ни Еноса подражала еси, ни Еноха преложением, ни Ноя, но явилася еси убога праведных жизни.

Едина отверзла еси хляби гнева Бога Твоего, душе моя, и потопила еси всю, якоже землю, плоть, и деяния, и житие, и пребыла еси вне спасительнаго ковчега.

Сиф — третій син Адама і Єви, прабатько всього нинішнього людства. шанується Церквою в чині святих праотців. Як зауважено в книзі Буття (4:26),  “у Сифа також народився син, і він дав ім’я йому: Єнос. Тоді почали призивати ім’я Господа”. Сифа вважають засновником соборної молитви і громадських богослужінь.

Єнос — син Сифа і внук Адама, прославляється Церквою у лику святих праотців (Бут. 4:26; 5: 6-11).

Єнох — шостий нащадок від Адама, святий праотець і пророк (Бут. 5: 18-24). У родоводі людства в книзі Буття про нього єдиного кажуть: «ходив перед Богом». За щире покаяння Господь підніс Єноха живим на Небо (Бут. 5:24; Сир. 44:15; 49:16; Євр. 11: 5). Крім Єноха, живим на Небо в старозавітні часи був піднесений пророк Ілія. Згідно з Переданням, Єнох і Ілія — це ті два пророки, про прихід яких перед другим пришестям Господнім йдеться в Одкровенні Іоанна Богослова (Об. 11: 3-12).

Ной — старозавітний патріарх, належав до 9 покоління людей після Адама. У його час Господь вирішив наслати всесвітній потоп на землю, щоб винищити все грішне людство. З усіх людей були праведними і врятувалися від потопу тільки Ной і його сімейство. Бог велів Ною і його синам побудувати ковчег, в якому вмістилося все сімейство патріарха, а також представники тодішньої флори і фауни (Бут. 6-9).

Пісня 3

Благословения Симова не наследовала еси, душе окаянная, ни пространное одержание, якоже Иафеф, имела еси на земли оставления.

Сим — старший син Ноя, родоначальник семітських народів — арабів, євреїв, арамеїв та інших. Після потопу Ной благословляє своїх синів, пророкуючи про Яфета, що Господь поширить його нащадків по всій землі, а про Сима — що Господь вселиться в його намети (Бут. 9: 24-27).

Іафеф (Яфет) — молодший син Ноя.

От земли Харран изыди от греха, душе моя, гряди в землю, точащую присноживотное нетление, еже Авраам наследствова.

Авраама слышала еси, душе моя, древле оставльша землю отечества и бывша пришельца, сего произволению подражай.

У дуба Мамврийскаго учредив патриарх ангелы, наследствова по старости обетования ловитву.

Харан — стародавнє місто північного Межиріччя. Довгий час було рідним містом для праведного Авраама.

Авраам — старозавітний патріарх (старійшина роду), прославлений Церквою в чині праведних. Належав до 20-го покоління людей після Адама (ХХ ст. до н.е.). За переказами, від Авраама пішли араби, євреї, мідіаніти і деякі інші семітські народи. Авраам прославився своєю винятковою довірою Богові і Його Промислу. Завдяки вірі Авраама, його бездітна сім’я в глибокій старості отримала від Бога звістку про народження довгоочікуваного сина. Від народженого старими батьками Ісаака згодом відбудеться ізраїльський народ. Історія життя праведного Авраама описана в книзі Буття (Бут. 11:27-25:10). Історія явлення Аврааму трьох ангелів при Мамврійському дубові лягла в основу іконографії ікони Трійці.

Исаака, окаянная душе моя, разумевши новую жертву, тайно всесожженную Господеви, подражай его произволению.

Ісаак — старозавітний патріарх, син Авраама, святий праотець. Від Ісаака походять євреї і едомітяни. Згідно з книгою Буття, був довгоочікуваним сином старих батьків. Коли Ісааку було близько 30 років, Господь випробував Своїх праведників, звелівши Аврааму принести свого сина в жертву. Жертва повинна була бути добровільною для обох патріархів. У ті часи у язичників приносити в жертву своїх дітей вважалося звичайною справою. Тому Авраам не здивувався, почувши від Бога таке веління. Але Господь, навпаки, хотів показати, що Він не бажає таких жертв. Коли Авраам заніс клинок над Ісааком, Ангел зійшов з неба. Бог явив дух Свого милосердя і любові Своїм праведникам після того, як Ісаак довів свою вірність Богу готовністю померти заради Нього, а Авраам — готовністю принести в жертву довгоочікуваного сина (Бут. 22: 1-19).
Исмаила слышала еси, трезвися, душе моя, изгнана, яко рабынино отрождение, виждь, да не како подобно что постраждеши, ласкосердствующи.

Ісмаїл — перший син Авраама, був народжений від рабині Агар. Відрізнявся зухвалим і непокірним характером. Став родоначальником арабських племен (Бут. 16 і 21: 1-21).

Пісня 5

Яко тяжкий нравом, фараону горькому бых, Владыко, Ианни и Иамври, душею и телом, и погружен умом, но помози ми.

Іанні і Ямврій — імена єгипетських жерців, які противилися чудесам Божим, виявленим через пророка Мойсея, але не змогли за допомогою своїх богів створити подібних чудес (Вих. 7:11; 2 Тим. 3: 8). У книгах Старого Завіту імена не названі, не говориться і про кількість жерців. Більше відомостей про них зберегло стародавній іудейський переказ, що відображено в 2-му посланні апостола Павла до Тимофія 3: 8.

Пісня 6

Востани и побори, яко Иисус Амалика, плотския страсти, и гаваониты, лестныя помыслы, присно побеждающи.

Ісус Навин — ватажок ізраїльтян на шляху в землю обітовану під час виходу з Єгипту. Після смерті пророка Мойсея очолив священну війну ізраїльтян проти безбожних язичницьких племен, котрі населяли Палестину.

Амалік, амалікитяни — народність, яка з давніх часів займала землі між Синайським півостровом і південно-західною частиною Палестини, до кордонів Єгипту і Аравії. Амалікитяни напали на ізраїльтян під час їх виходу з Єгипту. Між ними відбулася битва, в якій ізраїльтянам допомогла перемогти молитва пророка Мойсея. Коли Мойсей піднімав руки в молитві, євреї перемагали, а коли його руки (а разом з ними і молитва) слабшали, верх брали амалікитяни. Підняті хрестоподібно руки Мойсея є прообразом перемоги Хреста Господнього (Вих. 17: 8-16). Остання згадка про амалікитян у Старому Завіті зустрічається у 2-й книзі Царств (8 глава), де розповідається, що землі і золото амалікитян завоював цар Давид.

Гаваоніти — жителі палестинського язичницького міста Гаваона, що наказав був Господь знищити ізраїльтянам під проводом Ісуса Навина за беззаконня. Дізнавшись про цю грізну вказівку, хитрі гаваонітяни прийшли в ізраїльський стан під виглядом жебраків-мандрівників із далеких земель і змусили ізраїльтян заприсягтися Богом, що ті їх не чіпатимуть. Коли євреї дізналися, що насправді ці люди — мешканці Гаваонії то вже не могли заподіяти їм шкоди, бо дали клятву. Ізраїльтяни залишили гаваонітів у таборі як слуг — змусили їх носити воду і колоти дрова.

Преиди, времене текущее естество, яко прежде ковчег, и земли оныя буди во одержании обетования, душе, Бог повелевает.

Тут згадується чудесний перехід ізраїльтянами Йордану, наче по суші, при вступі в землю обітованну. Після того, як священики внесли ковчег на середину річки, її води заспокоїлись.

Яко спасл еси Петра, возопивша, спаси, предварив мя, Спасе, от зверя избави, простер Твою руку, и возведи из глубины греховныя.

Петро — учень Христа, один із 12 апостолів. Коли Господь прийшов до учнів, які плили в човні, по воді, Петро пішов по воді назустріч Ісусові, але, злякавшись, почав тонути. Господь простяг руку і врятував його (Мф. 14: 23-32).

Пісня 7

Манассиева собрала еси согрешения изволением, поставльши яко мерзости страсти и умноживши, душе, негодования, но того покаянию ревнующи тепле, стяжи умиление.

Манасія — цар Іудеї (695-642 рр. до н.е.). Зійшов на престол  у віці 12 років і правив 55 років. Син благочестивого царя Єзекії. Відзначався особливим насильством, був ідолопоклонником і схиляв до ідолопоклонства весь єврейський народ (4 Цар. 21: 1-18). Він «проводив своїх синів через вогонь», тобто спалював їх заживо в жертву Молоху, а також встановив у храмі Божому ідол Астарти. Крім того, Манасія пролив багато невинної крові. Наслідком гріха, що посіяв серед іудеїв Манасія, став вавилонський полон народу. В кінці свого жорстокого правління був узятий в полон ассирійцями, котрі захопили Єрусалим і повели його у ланцюгах у Вавилон. Під час тривалих років полону цар Манасія покаявся в своїх злочинах. Потім ассирійці дозволили йому повернутися в Єрусалим, де він закінчив свої дні,  не повертаючись до колишніх вчинків (2 Хр. 32:33 – 33:23). Плодом покаяння Манасії стала молитва, що наводиться в кінці 2 книги Хронік.

Ахаавовым поревновала еси сквернам, душе моя, увы мне, была еси плотских скверн пребывалище и сосуд срамлен страстей, но из глубины твоея воздохни и глаголи Богу грехи твоя.
Ахаав (Ахав) — цар Ізраїльського царства (873-852 рр. до н.е.). Після шлюбу з Єзавелі, дочкою сидонського царя-язичника, ввів у Ізраїлі культ Ваала і Астарти і підняв гоніння на пророків Божих. Одним із небагатьох пророків, хто вижив, став Ілля. Карою за беззаконня Ахава і ідолопоклонство народу стала посуха і облога ізраїльських міст сирійцями. Бажаючи навернути Ахава до покаяння, Господь чудесним чином дарував йому перемогу над багатотисячним сирійським військом. Але, приписавши перемогу собі і загордившись, Ахав вступив у відкриту війну з Сирією, де без допомоги Божої зазнав поразки і був убитий стрілою, пущеною навмання одним із сирійських вояків (3 Цар. 16: 28-22: 40).

Заключися тебе небо, душе, и глад Божий постиже тя, егда Илии Фесвитянина, якоже Ахаав, не покорися словесем иногда, но Сараффии уподобився, напитай пророчу душу.

Ілля — пророк Ілля, був родом з міста Фісви в Ізраїльському царстві. Проповідував в Ізраїлі в епоху жорстоких гонінь від нечестивого царя Ахава і його дружини Єзавелі. В покарання за ідолопоклонство в Ізраїлі почалася посуха, що закінчилася тільки після молитви пророка Іллі. Ілля був піднесений Богом на Небо в полум’яній колісниці (3 Цар. 16:28 – 4 Цар. 2:15).

Сараффія — мешканка Сарепти (Царфат), міста на півдні сучасного Лівану, вдова, яка прихистила пророка Іллю і в дні голоду поділилася з ним останнім, що у неї було. За це борошно в діжці і олія в глечику у вдови дивним чином не закінчувалися, а коли раптово захворів і помер її син, пророк Ілія воскресив його (3 Цар. 17: 9-24).

Попали Илия иногда дващи пятьдесят Иезавелиных, егда студныя пророки погуби, во обличение Ахаавово, но бегай подражания двою, душе, и укрепляйся.

Єзавель — дружина нечестивого царя Ахава, дочка царя сидонського. З собою із Сидону вона привезла культ Ваала і Астарти і жерців цих ідолів. Разом з царем Ахавом, Ієзавель була жорстокою переслідувачкою пророків. Після страти Ахавом багатьох пророків Божих, Ілля перед усім народом довів, що помиляються пророки Ваала, а не Божі. Ілля молитвою звів з Неба вогонь на жертвеник, тоді як язичницькі жерці Ієзавелі цього зробити не змогли. Тоді народ схопив 850 язичницьких жерців, яких стратив пророк Ілія. (3 Цар. 18: 17-40). Після смерті Ахава п’ятдесят воїнів Ієзавелі прийшли вбити пророка Іллю за те, що він викривав нового царя — її сина Ахазію — в ідолопоклонстві. Пророк Ілія своєю молитвою звів на них вогонь з Неба. Це не злякало царя Ахазію, і він знову послав п’ятдесят воїнів, яких очікувала така ж доля (4 Цар. 1). Ахазію та Ієзавель, як і Ахава, в покарання за беззаконня очікувала передчасна смерть. Ахазія випав з вікна і помер через два роки після воцаріння, його матір Єзавель викинули з вікна змовники і залишили її тіло на вулиці на розтерзання псам.

Пісня 8

Яко разбойник, вопию Ти: помяни мя; яко Петр, плачу горце: ослаби ми, Спасе; зову, яко мытарь, слезю, яко блудница; приими мое рыдание, якоже иногда хананеино.
Петро — апостол Петро. Після того, як тричі відрікся від Христа (Мф.26: 69-75; Мк. 14: 66-72; Лк. 22: 55-62; Ін. 18: 15-18, 18: 25-27), все життя оплакував свій вчинок.

Хананею и аз подражая, помилуй мя, вопию, Сыне Давидов; касаюся края ризы, яко кровоточивая, плачу, яко Марфа и Мария над Лазарем.

Сину Давидів — так називали Христа іудеї тому, що Він був нащадком царя Давида, про що в старозавітні часи сповіщали Пророки.

Марфа і Марія — сестри Лазаря в Віфанії, в домі якого зупинявся Христос. В Євангелії від Луки (Лк. 10: 38-42) Господь докоряє Марфі за те, що вона піклується про будь-що, але не про головне — про знання Слова Божого.

Лазар — учень Христовий, над яким відбулося одне з найславетніших чудес Господа Ісуса Христа. Господь воскресив Лазаря, який помер від раптової хвороби, на четвертий день після смерті, коли Марфа і Марія гірко оплакували його і поклали в труну, звідки вже виходив сморід розкладеного тіла. Воскресіння Лазаря, свідками якого стало безліч народу, зміцнило віру простих ізраїльтян в Ісуса як в посланого Месію, а апостолів після розп’яття Христа утвердило в надії на Його Воскресіння. Ця подія послужила приводом до того, що на наступний день тисячі людей вітали Спасителя з пальмовими гілками під час Його входу в Єрусалим, а книжники та фарисеї, бачачи, скільки народу увірувало в Нього, остаточно вирішили змовитися проти Христа (Ін. 11: 1-12: 11). Пам’ять праведного Лазаря святкується в суботу перед днем Входу Господнього в Єрусалим (Лазарева субота). Після свого воскресіння праведний Лазар прожив ще тридцять років і був єпископом в місті Кітій на острові Крит.
Пісня 9

Недуги исцеляя, нищим благовествоваше Христос Слово, вредныя уврачева, с мытари ядяше, со грешники беседоваше, Иаировы дщере душу предумершую возврати осязанием руки.

Іаір — начальник синагоги в Капернаумі, дочку якого воскресив Спаситель (Мк. 5: 22-43).

Закхей мытарь бе, но обаче спасашеся, и фарисей Симон соблажняшеся, и блудница приимаше оставительная разрешения от Имущаго крепость оставляти грехи, юже, душе, потщися подражати.

Закхей — збирач податі в місті Єрихоні, через яке проходив Спаситель. Закхей так бажав побачити Христа, що переступив через свою гордість і поліз на дерево, щоб упізнати Спасителя за натовпом, що оточував Його. Але Господь обернувся до Закхея і, назвавши його по імені, сказав, що зупиниться в його будинку. Корисливий Закхей покаявся і половину своїх статків роздав убогим (Лк. 19: 1-10).

Симон — фарисей, що покликав Христа обідати до себе і осудив Його за те, що Він дозволяє до себе торкатися грішниці — жінці, яка вилила на ноги Ісуса миро і витерла своїм волоссям. У відповідь Господь докорив фарисеєві, який, усупереч східному закону гостинності, не намастив голови Спасителя єлеєм і не омив Його ноги: «Прощаються багато гріхів її за те, що вона полюбила багато, а кому мало прощається, той мало любить» (Лк. 7: 36-50).

За матеріалами orthodoxy.org.ua

Переглядів: 221

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *