Притча про виноградник і виноградарів

73717-bУпродовж усього Великого Посту і тижнів, що йдуть за Великоднем і П’ятидесятницею, ми читаємо євангельські уривки про те, як Господь проявив Свою милість, і Свою любов, і Свою рятівну силу в людському роді; читаємо про давнє і читаємо про євангельське.

І ось сьогодні, ніби перериваючи цей ряд урочистих, радісних читань, постає перед нами дуже страшна євангельська оповідь: розповідь про виноградарів, які виявилися зрадниками.

Ця притча відображає нам всю історію людського роду; але в контексті того, що було раніше прочитано, вона нам ще говорить про ту страшну, в найсильнішому сенсі цього слова, страшну невдячність, яку не тільки людство, але всі ми проявляємо по відношенню до Бога: перед лицем всієї Його любові, перед обличчям всіх Його чудес, всього того, що Він зробив, ми залишаємося байдужі й егоїстичні, думаємо про себе, не думаємо про ближнього, ще менше думаємо про Бога: невдячність, зосередженість на собі, на тому, що кожному з нас хочеться, і миле, і здається потрібним. Сьогоднішнє євангельське читання говорить нам, що створив Господь цілий світ – прекрасний, чудовий, огородив його Своєю фортецею і Своїм провидінням, все приготував в ньому, щоб він був місцем Царства Божого, тобто Царства взаємної любові, Царства радості. І ми знаємо, що ми, люди, зробили з цього світу: місце, де страшно жити, де ллється кров, де відбуваються нелюдські, жорстокі вчинки – і не тільки в широкому, світовому масштабі, але в масштабі родини, в масштабі парафії, в масштабі кола близьких друзів.

Господь з покоління в покоління посилав Своїх вісників: патріархів, пророків, ангелів, посилав апостолів і проповідників, Предтечу, Сам прийшов нагадати нам, що світ створений для любові. І так само, як у казці, виноградарі взяли, вивели з виноградника і вбили сина, так і людство поставилося до втіленого Сина Божого. І коли я кажу «людство», я говорю не про інших, а про нас самих, тому що нам життя вручено, щоб з нього зробити торжество любові, братерства, гармонії, віри, радості, а ми цього не робимо, тому що думаємо тільки про себе самих…

У відповідь на все, що зробив для нас Бог: створив нас, відкрив себе нам, вилив на нас всю Свою любов, дав нам Сина Свого на життя і на смерть – ми не реагуємо майже нічим, окрім миттєвим «Спасибі!» – і таким же миттєвим забуттям.
Ось про що нам говорить сьогоднішнє Євангеліє: озирніться на все, що ви чули впродовж усього Посту, що ви бачили в ніч Воскресіння Христового, що було сказано вам в наступні тижні усіма святими, святими землі Руської, святими вашого краю перед Євангелієм про любов і про людяність! Погляньте на усе це і поставте собі питання: Чи не виноградар я, чи не той я, хто кожного разу, коли Христос вступає в моє життя, кожен раз Його усуваю: Відійди з мого шляху, вийди з мого життя – я хочу бути богом, господарем, я хочу правити всім…

Так говорить кожен з нас: не так зухвало, не так богохульно, але вчинками, але словом гнилим… Нам треба схаменутися; я багато разів говорив, що ми врятовані, бо Богом улюблені – але не тільки любов’ю Божою, а й нашою відповіддю на цю любов! Якщо ми хочемо тільки пожати плоди Хреста, розп’яття страсних днів, і нічого Богу не віддати і нічого не віддати ближньому, за якого Бог помер, крім миттєвої згадки, то ми чужі тому, що Господь для нас зробив…

Станьмо ж перед судом сьогоднішнього Євангелія, попередження, нагадування і поставмо собі питання: Де моя подяка? Чи втілюю я її, не тільки в слова, які теж говорю так рідко, але й у вчинки?.. Зробімо над собою суд і почнімо нове життя. А вдячність Богу полягає в тому, щоб бути Йому радістю і ближньому нашому зміцненням, порятунком і радістю… Почнімо сьогодні приносити плоди того, що ми сьогодні від Бога, Христом, почули.

Амінь.

Митрополит Антоній Сурозький

 

Переглядів: 1011

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *