13 січня – святителя Петра Могили

Портрет_Петра_Могили_фонди_НКПІКЗМайбутній святитель Петро (Могила) народився 21 грудня 1596 року в Сучаві, був третім сином у благочестивому сімействі високошляхетного молдавського боярина Могили (в сучасній румунській транскрипції – Мовіле), який у той час займав престол господаря Дунайських князівств. У Хрещенні був наречений на честь святителя Петра Московського, оскільки народився в день його пам’яті. Його батько, Симеон Могила, був у 1600 – 1602 роках господарем Валахії, а із 1606 до своєї кончини в 1607 році – господарем Молдавії. У 1612 році Могилам, після поразки від Кантемир-Мурзи, довелося втікати до Польщі, де у них були сильні і багаті родичі. Освіту майбутній святитель здобув у Львівському братському училищі в строго православному дусі, ворожому унії. Продовжив свою освіту під час подорожі за кордон, де слухав лекції в різних університетах – зокрема, вислухав курс словесності і богослів’я в Паризькому університеті.
Служив у польських військах, відзначився у битві під Хотином. Проте, ймовірно, під впливом Київського митрополита Іова (Борецького), вирішив залишити військову службу і прийняти духовний сан. Близько 1624 року він вступив до Києво-Печерської Лаври, щоб розділити долю гнаних польською владою православних іноків. У той час тут зібралося чимало високоосвічених і діяльних ченців, активно відбувався переклад святоотецьких книг, написання та публікація праць на захист православ’я. У такому середовищі він завершив свою освіту.
Із благословення митрополита Іова та архімандрита Лаври Захарії (Копистенського), за свій кошт він відправив за кордон кілька здібних молодих людей для вдосконалення в науках.
У 1627 році, по кончині архімандрита Захарії, за наполяганням монахів, був обраний архімандритом Лаври. Його піклуванням було оновлено церкву Успіння Божої Матері, прикрашені святі печери, повернений під управління Лаври древній Пустинно-Миколаївський монастир, заснована Голосіївська пустинь, за його кошт улаштована богадільня.
Під його керівництвом відбулося в 1628 році осудження «Апології» Мелетія Смотрицького.
Будучи номінально підпорядкованим безпосередньо Константинопольському Патріарху, як ставропігійний «великий архімандрит», був непідвладний Київському митрополитові. Петро був близький з митрополитом Іовом (Борецьким); останній, умираючи, залишив Петру свою бібліотеку і призначив його душерозпорядником. Але з його наступником, митрополитом Ісайєю (Копинським), у Петра склалися менш довірливі відносини – на думку деяких істориків, навіть ворожі. Цим протистоянням, можливо, було зумовлено те, що Петро взявся за заснування нового православного просвітницького центру в Києві, незважаючи на вже існуюче Київське братське училище.
Архімандрит Петро багато сил поклав і на фундацію нового вищого духовного училища при Лаврі – першого в східнослов’янських землях. Після повернення посланих за кордон юнаків він поставив їх вчителями, а також узяв на роботу вчених з Львівського братства. Організував у Лаврі перший гуртожиток для бідних учнів, давши для утримання училища кілька сіл зі свого маєтку і Лаврських волостей. Нове училище «для викладання вільних наук грецькою, слов’янською і латинською мовами» відкрилося в 1631 році. Незабаром, коли київські братчики визнали його охоронцем і опікуном своєї школи і підпорядкували її виключно владі Константинопольського Патріарха, Петро Могила об’єднав свою Лаврську школу з братською. Цю справу благословили Патріарх Константинопольський Кирило (Лукаріс), митрополит Київський Ісайя (Копинський-Борисович), письмово схвалили православні єпископи, знатне духовенство і Лаврське братство.
До того часу польський престолонаслідник королевич Владислав показав себе готовим дати православним право легального існування, виробивши відповідний законопроект в комісії сейму. Архімандрит Петро, який перебував тоді в Варшаві, писав звідти, щоб русичі не погоджувалися на прийняття викладених у проекті умов, і переконував їх скористатися виборним сеймом для досягнення повного задоволення вимог. Коли відбувся сейм, де Владислав був 8 листопада 1632 року обраний королем, були прийняті нові умови узаконення православ’я, за якими вперше після укладення Берестейської унії в Речі Посполитій було на державному рівні урочисто визнано існування православної Київської митрополії та чотирьох єпархій. Однією з умов легалізації Православної Церкви було звільнення багатьох раніше обраних єпископів і вибір нових. Тоді ж на сеймі митрополит Ісайя був оголошений позбавленим сану, і православні делегати обрали новим митрополитом Петра (Могилу), із збереженням за ним Лаврського архімандритства. Це було зроблено в умовах нової війни з Московською державою, в якій Владислав потребував підтримки православного населення Речі Посполитої, а колишня православна ієрархія, що перенесла тяготи гонінь проти православ’я в Речі Посполитій, схилялася на сторону Руської Православної Церкви. Крім того, архімандрит Петро поставив на розгляд православним делегатам сейму те, що боротьба з уніатами тепер тільки розгорається, а старезний митрополит Ісайя не зможе вести її досить енергійно.
Тут же на сеймі, вже як обраний митрополит, Петро почав клопотатися про перетворення влаштованої ним Братсько-Богоявленської школи в академію. Римо-католицьке і уніатське духовенство, а також деякі з шляхетних членів сейму, рішуче противилися цьому. Але король не зважився налаштовувати проти себе православних і за клопотанням Петра Могили дав йому привілей, де замість академії училище було названо колегією з розлогим курсом богослов’я та філософії.
Зміщення митрополита Ісайї було узаконено церковно тим, що Константинопольський Патріарх Кирило (Лукаріс) прислав обраному владиці Петру архіпастирське благословення на митрополію. Однак серед православних залишалися і прихильники опального митрополита Ісайї, які звинувачували Петра в честолюбстві. Тому Петро Могила влаштував свою хіротонію не в Києві, а у Львові. Тут, на Провідному тижні, 28 квітня 1633 року він був хіротонізований на єпископа з возведенням у сан митрополита Київського і Галицького. Церемонію очолив Львівський єпископ, користуючись повноваженнями екзарха Константинопольського Патріарха. Потім новопризначений митрополит вирушив до Києва, де його при в’їзді зустріли двома відомими панегіриками – від лаврської братії і братської школи. Після прибуття до Києва йому довелося забороняти і зміщати священиків, що стояли за Ісайю, а самого колишнього митрополита насильно перевезти в Лавру.
Після вступу на митрополичий престол святитель узявся до улаштування Київської колегії, що незмінно користувалася його особливою увагою і отримала в його честь назву Могилянської. Києво-Могилянська колегія стала другим вищим навчальним закладом на східнослов’янських землях після Острозької академії, заснованої князями Острозькими. Щоб протистояти сучасній римо-католицькій ученості на тому ж рівні, митрополит Петро запозичив весь устрій нової школи з латино-польських зразків, які таким чином інтегрував у православне середовище. Згодом митрополит відкрив ще й нижче училище у Вінниці, відновив ряд древніх київських святинь. Він повернув захоплені раніше уніатами Софійський собор і Видубицький монастир. Відновив і влаштував храм Спаса на Берестові і храм Трьох святителів – останній віддав Братському монастирю. У 1635 році були відкопані й очищені від розвалин залишки Десятинної церкви, під руїнами якої знайшли мощі рівноапостольного князя Володимира. Поблизу руїн митрополит Петро в тому ж році посадив липу. Кошти для відновлення церков і монастирів надходили з Лаври, з особистого майна митрополита, з пожертвувань благочестивих людей, з дарів Московського царя.
Велику увагу митрополит звертав на видання церковних книг, причому вимагав, щоб кожна в обов’язковому порядку звірялася з грецькими оригіналами. Були переглянуті, поповнені і видані Служебник, Цвітна Тріодь і Требник з важливими настановами для священнослужителів. Божественні служби при митрополиті стали відбуватися особливо урочисто і благоліпно. Митрополит Петро вводив і відновлював в слов’янському середовищі грецькі молитви і чинопослідування. У його Требнику, наприклад, уведено молитву святителя Софронія Єрусалимського на Велике водосвяття, в його Пісній Тріоді вперше в слов’янському світі з’явився повний Синодик в Неділю православ’я – один з найзначніших віроповчальних документів Православної Церкви. Однак, у той же час, були введені (під римо-католицьким упливом) ряд нових для Православної Церкви чинопослідувань, серед яких – великопостові пасії в спогад про Страсті Христові і вичитка, введена в Требник.
При владиці Петрові була прославлена праведна Іуліанія, княжна Ольшанська. Він доклав чимало зусиль до загальноцерковного прославлення Печерських святих, при ньому був складений Патерик Печерський.
Серед численних богословських праць митрополита Петра особливе місце зайняв захист православних від звинувачень у протестантизмі і виклад правильного вчення в катехізичній формі. Поява 1629 року кальвіністського «Сповідання віри» під ім’ям Константинопольського патріарха Кирила (Лукаріса) викликало збентеження в православному середовищі, загострило полеміку римо-католиків проти православ’я і спонукало митрополита Петра до відповіді. Особливим приводом стало викриття творів відступника від православ’я Касіяна Саковича, який звинувачував православ’я в засвоєнні реформаторських думок. У відповідь на цей наклеп митрополит Петро взяв діяльну участь в укладанні викривальної збірки «Λίθος, або Камінь», а також у підготовці віросповідального трактату – так званого «Сповідання Петра Могили».
У 1640 році митрополит Петро зібрав Помісний Собор у Києві, на якому було спростовано засади твору Саковича і прийнято, після деяких правок, підготовлене православне сповідання віри. На Ясському Соборі в 1642 році це сповідання було далі скориговано і спрямоване на переклад і перевірку до східних патріархів. У 1645 році митрополит опублікував одну з редакцій «Сповідання» в Києві, після чого ряд нових видань з’явився різними мовами і отримали широке розповсюдження як важливий віроповчальний документ Православної Церкви.
Митрополит Петро досконало володів латинською і грецькою мовами. Життя вів строго аскетичне. Благоговів перед Києво-Печерською Лаврою і вважав її місцем особливої присутності Божої.
Перед смертю заповідав Київській колегії свою бібліотеку, придбану для неї нерухому власність і значну суму грошей, а наставників її зобов’язав, щоб вони жили за його правилами і кожен четвер здійснювали про нього поминання. Багато заповідав він Лаврі та іншим монастирям і церквам, відновленим його стараннями з руїн. Помер митрополит Петро Могила у новорічну ніч із 1646 на 1647 рік. Згідно із заповітом, був похований у склепі Успенської великої церкви Києво-Печерської Лаври, під лівим кліросом у середній частині храму. Тіло митрополита Петра спочивало на місці поховання аж до Другої світової війни. У листопаді 1941 року Велику Лаврську церкву висадили в повітря, причому вибухівку заклали саме біля місця поховання святителя. Труна з останками виявилася повністю знищеною, збереглися лише срібні пластини з родовим гербом і епітафією, що в 1982 році були знайдені при розкопках археологічною експедицією під керівництвом В. Харламова.
За матеріалами сайту «Азбука віри», переклад – архімандрит Герман (Кулакевич)

Переглядів: 148

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *