4 червня – мученика Іоанна-Володимира, короля Сербського (1015)

Іоанн-ВладимирСвятий мученик Іоанн-Володимир, король Сербський, належав до благочестивого царського роду, який володів князівствами Захумле і Преван. Він вступив в управління Сербією в другій половині Х ст. і правив Зетою та іншими областями в Іллірії і Далмації. З дитинства святий Іоанн-Володимир був наділений духовними даруваннями: лагідністю, смиренням, розсудливою мовчазністю, відрізнявся богобоязливістю і чистим життям, байдужістю до земних благ. Він вивчив військову справу і став видатним полководцем, але продовжував відрізнятися зразковим благочестям, добре знав Святе Письмо, був милостивим до бідних. Завдяки цим якостям йому вдалося багатьох єретиків-богомилів навернути у Православ’я. Як монарх він користувався загальною любов’ю, через свою мудрість і доброту. Святий Іоанн-Володимир посилав в народ вчителів віри, що сприяло утвердженню Православ’я та викоріненню єресей. У час його царювання було відкрито багато лікарень, притулків і монастирів.

Ведучи настільки богоугодний спосіб життя, король Іоанн-Володимир був змушений невпинно боротися з зовнішніми (цар Болгарський Самуїл і імператор Візантійський Василь II Македонянин) і внутрішніми (богомили) ворогами. Одного разу цар Самуїл напав на сербів із великим військом, король Іоанн-Володимир ухилився від битви і влаштувався зі своєю дружиною на високій горі Облік (Косогор). Тут його люди стали страждати від укусів отруйних змій. Святий Іоанн-Володимир зі сльозами став молитися Богу про допомогу, і Господь почув його молитви. Деякий час цар Самуїл не міг завдати поразки оточеним сербам, але місцевий князь виявився зрадником. Коли серби зрозуміли, що поразка неминуча, святий Іоанн-Володимир зібрав своїх людей і сказав їм: «Краще буде, якщо я покладу душу свою за вас і добровільно віддам своє тіло на смерть, ніж ви пропадете від голоду і меча». Сказавши це, він попрощався зі своїми підданими і віддав себе в руки царя Самуїла, який ув’язнив його в темниці міста Прісна.

Святий Іоанн-Володимир невпинно молився, і йому був посланий Ангел Божий, який зміцнював його дух і провістив звільнення, а згодом – мученицький вінець.

Дочка царя Самуїла Косара, або Феодора, відрізнялася милосердям і часто обходила темниці. Вона полюбила молодого красивого бранця і благала батька, який ні в чому не міг їй відмовити, відпустити його. Цар Самуїл одружив святого Іоанна-Володимира зі своєю донькою і повернув йому трон.
Повернувшись додому, король Іоанн-Володимир запропонувати Феодорі жити цнотливо у виконанні заповіді Христової (Мф.19: 10-12; 1Кор.7: 29). Феодора послухала його, і так вони жили, люблячи Бога і керуючи своїм народом зі страхом Божим.

Тим часом відбулися зміни в Болгарському царстві. Помер цар Самуїл, був убитий його син Гавриїл; на престол зійшов Владислав – недоброзичливець святого Іоанна-Володимира. Святому мученику було видіння: він побачив орла, що ніс хрест. Птах ширяв над лісами, потім опустився і поклав хрест на землю. Блаженний король поклонився хресту і спорудив на цьому місці храм, в якому молився вдень і вночі, чекаючи мученицького кінця.
Цар Владислав замислив приєднати до своїх володінь державу святого Іоанна-Володимира і з цією метою покликав його до себе, нібито, для укладання якогось договору. Марно Феодора, передчуваючи недобре, переконувала чоловіка не їхати. Святий Іоанн-Володимир прибув у Прісну. Побачивши короля, Владислав вихопив меч і вдарив святого Іоанна-Володимира, але не зміг завдати йому шкоди. Святий сказав йому: «Хочеш вбити мене, брате, але не можеш!» І, вийнявши свій меч, віддав йому, кажучи: «Візьми і убий мене, я готовий на смерть, як Ісаак і Авель». Владислав, затьмарений люттю, схопив меч і відтяв голову мученику. Обезголовлений Іоанн-Володимир взяв свою відсічену голову, під’їхав на коні до храму і сказав: «У руки Твої, Господи, віддаю дух мій». Убивця втік із жахом. Так прийняв мученицьку смерть блаженний Іван-Володимир. Це сталося 22 травня 1015 року за старим стилем. У першу ніч після поховання святого над його могилою було видно чудесне світло. Це так налякало болгарського царя, що він віддав тіло святого його дружині Феодорі і дозволив його перепоховання, де вона забажає. Вдова поклала тіло чоловіка в храмі в ім’я Пресвятої Діви Марії в Країні; прийнявши чернецтво, вона провела решту життя поблизу гробу коханого чоловіка (згодом вона була похована поруч із ним).

Цар Владислав загинув при облозі сербського міста Драча на початку 1018 року. Йому раптово з’явився воїн з ликом святого Іоанна-Володимира, а коли він кинувся бігти, Ангел Божий уразив його.

Святі мощі короля Іоанна-Володимира близько 1215 р. було перенесено в м. Драч, потім – у монастир святого Іоанна в Албанію. У цій обителі, присвяченій королю-мученику, було явлено багато чудес. Пам’ять святого мученика Іоанна-Володимира шанували серби, албанці і греки, називаючи його чудотворцем і мироточивим. Святому королю-мученику незабаром були написані служба і житіє спочатку на сербській, а потім грецькою мовою. Згодом сербський текст був утрачений, і Хілендарські монахи Лука і Парфеній знову переклали службу і житіє з грецької на сербську. Вони внесені в Сербляк в 1861 році митрополитом Болгарським Михаїлом. У 1925 р. святому мученику Іоану-Володимиру споруджений храм у монастирі на честь святого Наума на Охридському озері. На іконах святий часто зображується з царською короною на голові, в правій руці він тримає хрест, в лівій – свою голову.

За матеріалами порталу «Азбука віри», переклад – архімандрит Герман (Кулакевич)

 

 

 

Переглядів: 57

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *