5 червня – святителя Михаїла, сповідника, єпископа Синадського (Фрігійського) (821)

михаилСвятитель Михаїл-сповідник, який носив ім’я тезоімените (однакове) імені Архангела небесних сил, і житіє провадив ангельське, прикрашене незайманою чистотою і чеснотами.  Із юних років він прагнув до чернечого життя і був направлений святішим Патріархом Тарасієм (784-806) у монастир, розташований на березі Чорного моря. З ним разом прийшов у обитель і святий Феофілакт, майбутній єпископ Никомидійський. Обидва ченці з ретельністю проходили в обителі подвиги для спісіння душі та незабаром були прославлені благодатними даруваннями від Господа. Одного разу під час жнив, коли стояла нестерпна спека, так, що від нестачі води люди помирали, святі помолилися Богу, і за молитвами їх порожній мідний посуд почав виділяти воду в достатній кількості для того, щоб втамувати спрагу. Так Господь виконує прохання і молитви Своїх праведників і чує їх молитви. Це чудо нагадувало собою те, коли в пустелі для знемоглого від спраги Ізраїлю Бог вивів воду з каменю (Ісх.17: 6) та заради Самсона (судії ізраїльського), який вмирав від спраги, Бог поточив джерело живої води з висохлої кістки ослячої щелепи (Суд.15: 19).

Після того Святіший Патріарх Тарасій, бачачи таку добродійне життя цих преподобних отців, що сяяли як зірки на небі, визнав їх гідними високого архієрейського сану. Блаженного Феофілакта він висвятив на митрополита Нікомідії, а святого Михаїла рукопоклав у єпископи міста Сінад, і обидва вони пасли стадо Христове, своїм життям подаючи добрий приклад своїй пастві. За своє святе життя і мудрість святитель Михайло здобув глибоку любов у віруючого народу і особливу увагу імператорів Никифора I (802-811) і Михайла I Рангаве (811-813). У 787 році святитель Михайло був присутній на Сьомому Вселенському Соборі в Нікеї.

Коли ж відійшов від тутешнього життя до Господа Святіший Патріарх Тарасій, а після нього прийняв престол Константинопольської церкви святий Никифор, знову піднялася буря єресі іконоборства, що вже була засуджена на Сьомому Вселенському Соборі святих отців. Безбожний імператор Лев Вірменин, заразившись тією єрессю, підняв гоніння на Церкву Христову, заперечуючи шанування святих ікон і називаючи їх ідолами, а тих, хто шанував їх, піддавав тортурам і смерті. Перш за все, він вигнав Святішого Патріарха Никифора, а також і інших православних архієреїв із їх престолів, а замість них призначив своїх однодумців-єретиків. Так оселилася на святих місцях мерзота запустіння (Дан.9: 27).
Святитель Михаїл у цей час твердо захищав Православ’я, мужньо протидіючи єретикам і викриваючи їх помилки. Лев Вірменин засудив святителя Михаїла, але він, не боячись мук, твердо відповідав: «Я шаную святі ікони Спасителя мого Ісуса Христа і Пречистої Діви, Матері Його, і всіх святих і поклоняюся їм. Твоє розпорядження про видалення ікон з храмів не слухатиму». Тоді Лев Вірменин заслав святителя Михаїла в ув’язнення в місто Евдокіада, де сповідник помер близько 821 року. Глава святителя Михаїла зберігається в Лаврі святого Афанасія на Афоні, частка мощей – в Іверському монастирі.

За матеріалами порталу «Азбука віри», переклад – архімандрит Герман (Кулакевич)

Переглядів: 64

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *