6 червня – преподобного Микити, Стовпника Переяславського (1186)

Преподобний Микита, Стовпник Переяславський був уродженцем міста Переяслава-Заліського і завідував збором казенних податків. У 1152 році князь Юрій Долгорукий переніс місто Переяславль і кам’яний храм в ім’я Всемилостивого Спаса на нове місце. У зв’язку з витратами на будівництво міста і храму був проведений посилений збір податей із місцевих жителів. Микита, який керував цими зборами, обдирав містян, як липку, ховаючи  величезні суми грошей у власні кишені. Так тривало багато років. Але милосердний Господь, який бажає всіх грішників урятувати, і Микиту привів до покаяння.
Одного разу він прийшов до церкви і почув слова пророка Ісаї: «Измыйтеся, и чисти будете, отимите лукавства от душ ваших… научитеся добро творити… избавите обидимаго, судите сиру (защитите сироту) и оправдите вдовицу » (Іс.1: 16-17). Як громом, був уражений він цими словами, що проникли в глибину його серця. Всю ніч Микита провів без сну, згадуючи слова: «Измыйтеся, и чисти будете». Однак вранці він вирішив запросити друзів, щоб у веселій бесіді забути жахи минулої ночі. Господь знову закликав Микиту до покаяння. Коли дружина стала готувати обід для частування гостей, то раптом побачила в киплячому казані то людську голову, то руку, то ногу, що раптом спливали. З жахом покликала вона чоловіка, і Микита побачив те ж саме. Раптово в ньому пробудилася совість, і Микита ясно усвідомив, що своїми поборами він чинить як убивця. «Горе мені, багато я згрішив! Господи, навчи мене стати на шлях Твій!» З такими словами вибіг він із дому.

За три версти від Переяслава стояв монастир в ім’я святого великомученика Микити, куди і прийшов приголомшений страшним видінням Микита. Зі сльозами він припав до ніг ігумена: «Спаси душу, що гине». Тоді ігумен вирішив випробувати щирість його покаяння і дав перший послух: три дні стояти біля монастирських воріт і сповідувати усім, хто проходить, гріхи свої. З глибоким смиренням Микита прийняв перший послух. Через три дні ігумен згадав про нього і послав одного ченця подивитися, що він робить коло монастирських воріт. Але чернець не знайшов Микиту на попередньому місці, а виявив його в болоті; він був покритий комарами і вошами, тіло його було в крові. Тоді сам ігумен з братією прийшов до добровільного страждальця і запитав: «Сину мій! Що ти робиш з собою?» «Отче, спаси душу, що гине», — відповідав Микита. Ігумен одягнув Микиту у волосяницю, сам увів у монастир і постриг в чернецтво.

Всім серцем прийнявши чернечі обітниці, преподобний Микита проводив дні і ночі в молитві, співі псалмів і читанні житій святих подвижників. Із благословення настоятеля він поклав на себе важкі вериги і на місцях своїх чернечих подвигів викопав два глибоких колодязі. Незабаром преподобний підсилив свій подвиг — він викопав глибоку круглу яму і там, поклавши на голову кам’яну шапку, став, подібно древнім стовпникам, на полум’яну молитву. Тільки блакитне небо та нічні зірки бачив він з дна свого стовпа-колодязя, та вузький підземний хід вів під церковну стіну — по ньому преподобний Микита ходив до храму на богослужіння.

Так, змагаючись доброю боротьбою в обителі святого Микити, преподобний Микита і сам закінчивив життя мученицькою смертю. Одного разу вночі родичі святого, які приходили до нього для благословення, спокусилися його веригами і хрестами, що виблискували у темряві, прийнявши їх за срібні, і вирішили заволодіти ними. У ніч на 24 травня 1186 року вони розібрали покриття стовпа, вбили подвижника, зняли з нього хрести і вериги, загорнули їх у грубу полотнину і втекли.

Перед ранковим богослужінням паламар, прийшовши за благословенням до святого Микити, виявив розібраний дах і повідомив про це ігуменові. Ігумен із братією поспішив до стовпа преподобного і побачив убитого святого, від тіла якого йшли пахощі.

Тим часом убивці, зупинившись на березі річки Волги, вирішили поділити здобич, але з подивом побачили, що це не срібло, а просте залізо, і кинули вериги в Волгу. Господь прославив і ці видимі знаки таємних подвигів і трудів святого. В ту ж ніч Симеон, благочестивий старець Ярославського монастиря в ім’я святих апостолів Петра і Павла, побачив над Волгою три яскравих промені світла. Він повідомив про це настоятелю монастиря і старійшині міста. Собор священиків і численні городяни, які зійшлися до річки, побачили три хрести і вериги «яко древо в водах волжских плавающие». З благоговінням і молитвами , вони перенесли вериги в обитель великомученика Микити та поклали на труну преподобного. При цьому відбулися численні зцілення. Близько 1420-1425 рр. святитель Фотій, митрополит Московський, благословив відкрити мощі святого Микити. Ігумен монастиря з братією звершив молебень, потім відкрили бересту, якою було обгорнуте нетлінне тіло, але раптом могила засипалася землею, і мощі залишилися під спудом. У 1511-1522 рр. був споруджений вівтар в ім’я преподобного Микити, а в XIX столітті протоієрей А. Свирелін склав акафіст святому.

За матеріалами порталу “Азбука віри”, переклад — архімандрит Герман (Кулакевич)

 

Переглядів: 57

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *