Навіщо Богородиці третя рука?

Є Передання Церкви, а є народні перекази, які так чи інакше проникають в церковну огорожу. Для земного церковного життя, що несе на собі відбиток нашої недосконалості, це звичне явище.

Зазвичай Церква справляється з цими переказами: деякі відкидає, деякі “воцерковляються”, оскільки навіть вигадані події можуть нести в собі повчальний зміст і тим самим виявляти якусь вищу істину. Але окремі народні перекази, що суперечать церковному вченню, час від часу спливають, незважаючи ні на що.

Зараз ми поговоримо про «трируку» версію відомої Богородичної ікони «Троєручиця».

Зустрівши таке ось зображення, недосвідчений глядач відчуває певне здивування.

36036_1319120003

Адже на іконі у Богородиці три руки! Що б це значило? І тут є два варіанти — полізти в спеціальну літературу або вигадати свою власну версію, більш-менш хитромудру, в залежності від фантазії. Доводилося, наприклад, стикатися з ситуацією, коли люди, схильні до окультизму і «мудрості сходу», негайно проводили паралель з багаторукими східними божествами. І це пояснення звучать не менше безглуздо, ніж те, що «три руки символізують Святу Трійцю».

Але якщо ми порівняємо це зображення з оригіналом, що зберігається в Афонському монастирі Хіландар, то побачимо суттєву різницю: «третя» рука не написана на іконі, але виготовлена з металу і накладена на поверхню образу.

0131

Церковний переказ пов’язує цю накладку з житієм великого святого Іоанна Дамаскіна.
Преподобний Іоанн Дамаскін (Дамаський), жив в VII-VIII століттях в завойованій арабами Сирії і за походженням був сирійцем. Мирське ім’я його було Мансур ібн Сержун. Він походив із досить знатного роду і служив в податковій адміністрації арабського халіфату (пізніші перекази називали його мало не візиром). Пізніше Мансур пішов у монастир і став відомий як богослов і гімнограф. Переказ, зафіксований у IX столітті, передає таку історію.

0_2c0a8_df6a703b_orig

Агіограф розповідає, що, будучи сином великого чиновника, Іоанн Дамаскін після його смерті успадкував його посаду при дворі халіфа і навіть піднявся вище, ставши першим радником — хоча і не з власної волі, оскільки схилявся до усамітненого чернечого життя.

Коли у Візантійській імперії за часів імператора Лева III почалися гоніння на ікони, Іоанн Дамаскін склав послання проти єресі іконоборців, яке швидко поширилося християнським світом.

Розгніваний імператор Лев вирішив обмовити Іоанна перед халіфом. За його наказом придворні писарі написали лист від імені Дамаскіна, підробивши його почерк, у якому він нібито закликав імператора напасти на Дамаск, в той час як між халіфатом і Візантією діяв мирний договір. Брехливий лист Лев III переслав халіфу разом із запевненнями в неухильному дотриманні мирних домовленостей. Халіф повірив, розгнівався на свого міністра і наказав відрубати йому руку, що нібито писала «зрадницький лист», і повісити її в Дамаску на ринку на загальний огляд.

Обмовлений Іоанн упросив халіфа віддати йому руку. Після його довгої молитви перед іконою Богородиці рука приросла. Побачивши таке безсумнівне чудо, халіф визнав невинуватість святого Іоанна і погодився відпустити його в монастир, про що той невпинно просив. На згадку цього чудесного зцілення Іоанн Дамаскін виготовив зі срібла модель своєї руки і на знак вдячності доклав до ікони, через яку, молитвами Богородиці, і був зцілений.

Так переказують. І ікона, яка називається «Троєручиця» і зберігається в Хіландарському Афонському монастирі, вважається саме тією, перед якою молився святий Іоанн.

Можна сказати, що і переказ, і зв’язок преподобного Іоанна з афонською іконою — річ не беззаперечна. У істориків і мистецтвознавців тут знайдуться свої аргументи. Наприклад, можна відзначити, що афонська «Троєручиця» ніяк не належить до часу прп. Іоанна. Однак, по-суті, тут немає протиріччя.

За всю християнську історію зафіксовано безліч чудесних зцілень за молитвами перед тією чи іншою іконою. І досі в різних куточках християнського світу існує звичай в знак подяки підвішувати до ікони мініатюру у вигляді зціленого органу. Звичай, звичайно, не беззаперечний, тим більше, що такий же існував у античному язичництві. І все ж, це багато що пояснює.

Списки з чудотворної Хіландарської ікони множилися і поширювалися. Але копіювання не завжди гарантувало якісне виконання. І ось, через якийсь час з’явилися списки, на яких срібна накладна рука стала зображуватися як жива. А далі не особливо думаючий богомаз одягнув цю руку в богородичний мофорій. І цей варіант також бездумно поширився в безлічі копій.

60630193_T

Церква намагалася боротися з таким порушенням канону, Синод видавав укази, але звичку і марновірство важко викорінити. І навіть зараз, коли видано стільки книг з християнської іконографії, бездумні іконописці продовжують тиражувати безглузду третю руку. Але радує, що на тлі цих виробів зустрічаються і прекрасні зразки сучасного іконопису.

02-bДжерело, переклад – Галина Бут

Переглядів: 653

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *