Мучениця Євлалія жила в Іспанії, поблизу міста Варкіона (нині – Барселона) і була вихована батьками у християнській вірі та благочесті. Вже у 14-річному віці дівчина проводила відокремлене життя у батьківському домі, займаючись разом із деякими однолітками молитвою, читанням Святого Письма та рукоділлям.
Під час гоніння на християн, запровадженого імператорами Діоклітіаном (284–305) та Максиміаном (284–305) у місто Варкіон прибув правитель Дакіан для знищення християн. Почувши про це, дівчина вночі таємно пішла з дому і до ранку була у місті. Насилу пробравшись крізь натовп народу, дівчина сміливо викрила суддю за те, що він змушує людей зрікатися Істинного Бога і приносити жертву бісам. Дакіан наказав нещадно бити святу палицями, але вона твердо переносила катування і сказала судді, що Господь позбавив її відчуття болю. Мученицю повісили на дереві і залізними гачками здерли їй шкіру, а потім почали палити її рани свічками.
Під час мук Дакіан спитав святу: “Де ж твій Бог, Якого ти закликаєш?” Вона відповіла, що Господь поруч із нею, але Дакіан через свою нечистоту не може Його бачити. Під час молитви святої: “То бо, Бог допомагає мені, і Господь Заступник душі моєї” (Пс.53, 6), – полум’я свічок перекинулось на катувальників, які впали на землю.
Мучениця Євлалія почала молитися, щоб Господь узяв її до Себе, і з цією молитвою померла. Люди побачили білу голубку, що вилетіла з її вуст до неба. Тіло святої вночі було поховано християнами. Батьки мучениці, котрі знайшли її вже мертвою, плакали, але й раділи, що їхня дочка зарахована до сонму святих мучеників.
Коли святу Євлалію знімали з дерева, один із християн, на ім’я Фелікс, сказав із радісними сльозами: “Діво Євлаліє, ти перед нами вінця мученицького досягла !” Свята Євлалія, яка померла три дні тому, повернула до нього своє обличчя і посміхнулася. Мученик Фелікс незабаром сам прийняв смерть за Христа (пам’ять його 22 серпня).
