ПРОПОВІДЬ У НЕДІЛЮ 14- ту ПО П‘ЯТИДЕСЯТНИЦІ ПРО ВЕСІЛЬНИЙ БЕНКЕТ

 


Одного разу Іісус сказав притчу: «Царство Небесне подібне одному цареві, що справляв весілля для сина свого і послав він своїх рабів покликати тих, хто був на весілля запрошений, і не хотіли прийти». (Мф. 22, 2-3).
Найрадісніший момент в житті людини – це весілля, тому Господь обрав саме образ весілля, для того, щоб спробувати пояснити, що таке Царство Небесне. Господар бенкету – сам Отець Небесний, син його – Господь Іісус Христос. А хто ці звані, які не прийшли? Звані – це всі люди, котрі населяють землю.

Отож сьогодні, як і вчора, як і тиждень тому, Отець Небесний влаштовує для Сина Свого весілля, яке називається Божественна літургія. Кожного запрошує до цього бенкету і кожна людина може вкушати від цієї трапези, причащатися.

Але, як бачимо, приходить зовсім мало народу в порівнянні з тим, скільки може вмістити храм. А де ж всі інші? Вдома, у клопотах, у відпочинку, бо їм не цікаво те, що відбувається у церкві, як не цікавий і Той, Хто влаштовує бенкет, Той, Хто створив наш всесвіт, нашу землю, Той, Хто послав у світ Іісуса Христа, щоб людей спасти.

Далі Господь говорить, що послав він ще інших рабів. О, довготерпіння Боже! Та сказав їм: «Скажіть запрошеним: Ось я приготував обід свій.., і все готове. Ідіть на весілля!» Але вони це прохання злегковажили та порозходились: той на поле своє, а той на торгівлю. (Мф. 22, 4-5).

Інші ж, схопивши рабів, образили та вбили їх (Мф. 22, 6). Це про кого? Це про пророків і апостолів, тому що вони закликали людей до Царства Божого, а людей це дратувало. Народ настільки осліп духовно, що істина і любов не сприймалася їхнім скам’янілим серцем.

«Почувши про це, цар розгнівався, і, пославши військо своє, винищив тих убивць та спалив місто їхнє». (Мф. 22, 7). Про що це? Це про завершення людської історії. Ті люди, які займаються глобальними проектами, настільки не вірять Спасителю, що вони вважають себе вершителями доль. Вони думають, що саме їм під силу правити, керувати.

Гордість розуму заполонила нашу цивілізацію, духовне відійшло на інший план. Бо все, що у світі: похіть плотська та гордість житейська. (1 Ін. 2, 16).

Часто лунають запитання: чому ж тоді існує ще цей світ? Тому що існує Церква, і Церква ще поки плодоносить, Церква – це древо, яке насадив Отець Небесний. У чому  ж полягає це плодоношення? У Церкві народжуються святі. Ці святі залучають в людство благодать Святого Духа, яка знаходиться  у  людях  та через обраних впливає на всіх інших людей. Коли благодать Святого Духа вичерпається, життя, з точки зору Божества, на землі буде безглуздим.

Коли духовне життя в людях вичерпається і коли людство, яке все від дітей до людей похилого віку, буде наповнено злом – це буде завершення історії. Дерево, яке не приносить плоду, якщо воно на городі росте, спилюють на дрова, це остання користь з нього. Ось і цей світ готується на дрова.

Ким готується? Нами, нашими дітьми, яких ми не ведемо до Бога, не піклуємось про їхню духовність.

Святі отці писали, що світ стане дуже дратівливим і злим, бо втратить духовність, зневіриться. Люди будуть жити, як у пеклі, душевному пеклі. Вже початки цього пророцтва очевидні.

Продовжує Господь притчу такими словами: «Весілля готове, а недостойні були ті покликані; отже, підіть на роздоріжжя, і кого знайдете, кличте їх на весілля. І вийшовши раби ті на роздоріжжя, зібрали всіх, кого тільки спіткали, злих і добрих; І весільна кімната гістьми переповнилась». (Мф. 22, 8-10).

Про кого тут іде мова? Тут йдеться про нас з вами. Про тих, хто наче й прийшов у храм, але не молиться, у храмі, однак не розуміє що й до чого на богослужінні, у храмі, однак не читає Слово Боже, у храмі, однак грішить і не кається,  у храмі … а чи з Богом?

Цар подивившись на гостей, побачив там чоловіка, одягненого не в шлюбний одяг і каже йому: «Друже! Як ти ввійшов сюди, не мавши одежі весільної?» (Мф. 22, 11-12). За давньоєврейським весільним звичаєм кожен гість отримував від господарів бенкету одяг певної форми, фасону, і, не мавши одежі на весілля ніхто не міг прийти, бо одяг був перепусткою. Чоловік  мовчав (Мф. 22, 12), тобто йому не було чого сказати. Тоді цар сказав своїм слугам: «Зв’яжіть йому руки та ноги, та й киньте до темниці, – тобто з весільного бенкету, туди, у світ – там буде плач і скрегіт зубів». Бо багато покликаних, а мало вибраних». (Мф. 22, 13-14).

Святі отці так тлумачать це таємниче місце: шлюбний одяг і все, що з ним пов’язано – це є покаяння. Людина при покаянні позбувається свого звичайного одягу, на якому пил, плями від попередньої трапези. І отримує одяг новий, чистий. Якщо людина розкаялася у своїх гріхах, вона стає достойною весільного бенкету Господнього, попри те, що її знайшли на якихось роздоріжжях. Знову ж таки, яка велика милість Божа. Але без покаяння це неможливо. Без покаяння не можна увійти в Царство Боже.

Ось чому вчить нас ця притча. І від нас залежить, де ми можемо опинитися: у темряві, де плач і скрегіт зубів або залишитися назавжди на весіллі Сина Людського з душею людини, що покаялася перед Богом. Амінь.

Автор:

прото Олександр Жук, настоятель                                                 Свято-Параскевський храму с. Вілія Острозького благочиння

 

Переглядів: 69

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *