Жив-був один дуже запальний та нестримний юнак. І ось одного разу його батько дав йому мішечок із цвяхами , наказуючи щоразу, коли він не стримає свого гніву, вбити один цвях у стовп огорожі.
Першого дня у стовпі було кілька десятків цвяхів. На другому тижні він навчився стримувати свій гнів, тому з кожним днем кількість цвяхів, що забивав у стовп, почала зменшуватися. Хлопець зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, ніж вбивати цвяхи.
Нарешті настав день, коли він жодного разу не втратив самокотроль. Юнак розповів про це своєму батькові, а той запропонував наступне завдання: щодня, коли синові вдасться стриматися, він може витягти зі стовпа по одному цвяху.
Минав час і настав день, коли він зміг повідомити батькові про те, що в стовпі не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до паркану.
– Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки в стовпі дір? Він уже ніколи не буде таким, як раніше. Коли кажеш людині щось зле, у нього залишається такий самий шрам, як і ці дірки. І неважливо, скільки разів після цього ти вибачишся — шрам залишиться.
