Іверська ікона Божої Матері, яка зараз зберігається на Афоні, у ІХ столітті перебувала в однієї благочестивої вдови, котра жила біля міста Нікеї. При імператорі Феофілі, іконоборці, які знищували святі ікони, прийшли до будинку цієї християнки – воїн списом вдарив по образу Богородиці.
Одразу ж з ураженого місця потекла кров. Вдова, боячись знищення святині, пообіцяла імператорським воїнам гроші та просила їх до ранку не чіпати ікону. Коли вони пішли, жінка разом із сином, згодом афонським ченцем, для збереження святої ікони опустила її в море.
Ікона, стоячи на воді, припливла до Афону. Афонські ченці, кілька днів бачачи в морі вогненний стовп, що сходив до неба, прийшли до берега та знайшли святий образ, котрий стояв на воді.
Після молебню про дарування монастирю явленої святині благочестивий чернець Іверського монастиря святий Гавриїл Грузин, за велінням Божої Матері, котра з’явилась йому уві сні, пішов по воді, прийняв святу ікону і поставив у храмі.
Однак наступного дня ікона була знайдена не в храмі, а над воротами обителі. Так повторювалося кілька разів, поки Пресвята Діва не відкрила святому Гавриїлу Свою волю уві сні, сказавши, що не бажає бути береженою ченцями, а хоче бути їхньою Хранителькою. Після цього образ був поставлений над монастирськими воротами. Тому свята ікона називається Портаітісою, Вратарницею.
