Святий апостол і євангеліст Лука, уродженець Антіохії Сирійської, апостол із 70-ти, сподвижник святого апостола Павла (Фил.1,24; 2Тим.4,10), лікар із освіченого грецького середовища.
Почувши про Христа, Лука прибув до Палестини і тут палко сприйняв спасенне вчення від Самого Господа. Серед 70 учнів святого Лука був посланий Господом на першу проповідь про Царство Небесне ще за життя Спасителя на землі (Лк.10,1-3).
Після Воскресіння Господь Ісус Христос явився святим Луці та Клеопі, що йшли до Еммауса.
Апостол Лука взяв участь у другій місіонерській подорожі апостола Павла, і з того часу вони були нерозлучними.
Коли святого Павла залишили однодумці, апостол Лука продовжував ділити з ним всі труднощі подвигу (2Тим.4,10). Після мученицької кончини первоверховних апостолів святий Лука залишив Рим і з проповіддю пройшов Ахаїю, Лівію, Єгипет та Фіваїду. У місті Фіви він мученицько закінчив земний шлях.
Передання присвоює йому написання перших ікон Божої Матері. “Благодать того, хто народився від Мене, і Моя милість з цими іконами нехай буде”, – сказала Пречиста Діва, побачивши ікони. Святий Лука написав також ікони святих первоверховних апостолів Петра та Павла.
Євангеліє написане ним у 62–63 роках у Римі, під проводом апостола Павла. Святий Лука в перших віршах (Лк.1,3) чітко висловив мету своєї праці: найбільш повно і в хронологічній послідовності описав по порядку все, що відомо християнам про Ісуса Христа та Його вчення, і тим самим дав тверде історичне обґрунтування християнської надії (Лк. .1,4). Він ретельно досліджував факти, широко використовував усне передання Церкви та оповідання Найчистішої Діви Марії (Лк.2,19, 51).
Богословський зміст Євангеліє від Луки відрізняється насамперед вченням про загальне спасіння, здійсненого Господом Ісусом Христом, про всесвітнє значення євангельської проповіді.
Святий апостол написав також книгу Діянь святих апостолів у 62–63 роках у Римі. Книга Діянь, будучи продовженням Четвероєвангелія, розповідає про праці та подвиги святих апостолів після Вознесіння Спасителя. У центрі оповідання – Апостольський Собор (51 рік після Різдва Христового) як основна церковне подія, що стала догматичним підґрунтям відмежування християнства від юдейства і самостійного поширення їх у світі (Деян.15,6-29). Богословським предметом книги Діянь є переважно Домобудування Святого Духа, яке здійснюється в заснованій Господом Ісусом Христом Церкві від Вознесіння та П’ятидесятниці до Другого пришестя Христового.
