Преподобний Іоан Рильський – великий духоносний подвижник Болгарської Православної Церкви та небесний покровитель болгарського народу, народився прибл. 876 – 880 р.р. у селі Скрино Средецької області (стародавній Средець – нині Софія). Рано залишившись сиротою, хлопчик пішов пастухом у чужі люди.
Одного разу багатій побив його за те, що загубилися корова з телям. Хлопчик довго плакав і молився, щоб Бог допоміг йому. Коли він знайшов корову з телятком, то в річці Струмі сильно піднялася вода. Юний пастух помолився, поклав на воду свій верхній одяг, накреслив на ньому хрест, узяв на руки теля і пройшов з ним, як посуху, на другий берег річки, де вже була корова. Багач, що сховався в лісі, жахнувся, бачачи це диво і, щедро нагородивши хлопчика, відпустив його зі свого будинку.
Роздавши майно, хлопчик пішов із рідного села. Де і коли святий прийняв чернечий постриг, залишилося невідомим. Спочатку він трудився на високій і голій горі, харчуючись лише дикими рослинами. Хатина його була з хмизу. Через деякий час розбійники напали на нього вночі і, побивши, прогнали звідти. Тоді він знайшов глибоку печеру та оселився в ній. Там незабаром оселився і його племінник святий Лука. Місце було настільки безлюдне, що преподобний Іоан вважав спочатку появу Луки за бісівський підступ, але, дізнавшись, що юнак шукає душевного спасіння, з любов’ю прийняв його.
Недовго їм довелося жити разом: брат преподобного Іоана знайшов подвижників і забрав силоміць сина. Дорогою додому юнак помер від укусу змії. Розкаявшись, брат вибачався у преподобного. Пустельник часто ходив потім на могилу праведного юнака; там було його улюблене місце відпочинку.
Дванадцять років провів преподобний у дикій печері, а потім перейшов до Рильської пустелі і оселився в дуплі дерева. Він багато постив, молився і постійно плакав; харчувався лише травою. Бачачи таке терпіння, Бог виростив преподобному боби, якими він харчувався довгий час. Ці боби і зробили його подвиги відомими людям.
Одного разу стадо овець від раптового страху бігло по гірських урочищах, поки не зупинилося біля місця, де жив преподобний. Пастухи, що йшли за стадом, з подивом побачили пустельника, який ласкаво пригощав їх: “Ви прийшли сюди голодні – рвіть собі боби мої і їжте”. Усі їли і наситилися. Один же набрав собі багато бобів і в запас. Дорогою додому він запропонував їх товаришам, але у вкрадених стручках не було ні зернятка. Пастухи вернулися з каяттям, і старець пробачив, сказавши з усмішкою: “Бачите, діти, ці плоди призначені Богом для прожитку пустельного”.
З того часу стали приводити до преподобного хворих і одержимих нечистим духом, яких він зцілював молитвою. Уникаючи популярності, подвижник пішов з улюбленого дупла і оселився на високій і важкодоступній скелі, де 7 років провів просто неба. Чутка про великого пустельника дійшла до болгарського царя Петра (927-969), який хотів бачитися з ним; але преподобний Іоан, написавши листа, відхилив побачення.
Пізніше пустельник прийняв під своє окормлення ченців, які влаштували монастир із храмом у печері, де раніше жив преподобний Іоан. Він мудро пас своє стадо і помер 18 серпня 946 на 70-му році життя. За 5 років до смерті він написав своєю рукою “Заповіт до учнів”, один із найкращих творінь староболгарської писемності. Святе життя подвижника і знамення Божої милості за його молитвами були найкращою проповіддю християнської віри в новохрещеній Болгарській землі.
У тривожний час боротьби Болгарії з Візантією, за західноболгарського царя Самуїла (976-1014), преподобний Іоан Рильський з’явився учням, наказуючи перенести його мощі в Средець (Софію), куди втік патріарх Болгарський Даміан (927-972). Передбачають, що перенесення мощів було в 980 р. Трохи пізніше права рука преподобного Іоанна Рильського була перенесена на Русь, ймовірно, в місто Рильськ, в якому була побудована церква в ім’я преподобного Іоана Рильського.
