Преподобний Нестор Літописець був родом із Києва. Про точну дату народження, про подробиці його дитинства та юнацтва нам нічого не відомо. Є підстави вважати, що Нестор народився 50-х роках XI століття.
У сімнадцятирічному віці Нестор, бажаючи пов’язати своє життя з чернечим діянням, з’явився до двох блаженних отців: преподобного Антонія (засновника руського чернецтва) і преподобного Феодосія. Вбачаючи в подвижниках святих Божих праведників, він смиренно просив їх не виганяти його геть, а дозволити йому перебувати при них у послуху.
У цей час Антоній жив у відокремленій печері, у священній безмовності, догоджаючи Богу невпинною сердечною молитвою. Феодосій займався влаштуванням чернечої обителі. Промислом Божим Нестор залишився біля преподобних отців.
Ще до посвяти в чернецтво він виявляв перед ними готовність жити суворим чернечим життям. Незважаючи на юність і численні труднощі, пов’язані з неміччю плоті, Нестор виявляв духовним наставникам твердість у бажанні слідувати рятівним шляхом.
Через них він освячувався і просвічувався як через два великі Божі світильники. Він ревно й покірно виконував призначені йому послухи, привчаючись до смиренності, лагідності, серцевої молитви та вільних злиднів. Відчував до наставників найщирішу повагу і любов, всяке слово він виконував покірно, з радістю та довірою.
Після блаженної кончини Антонія (1073) і Феодосія (1074), він і сам ніби помер для світу.
Від ігумена Печерської обителі, преподобного Стефана, Нестор прийняв ангельський образ, а невдовзі його звели до сану ієродиякона.
Іноки Печерського монастиря славилися багатьма чеснотами. Бажаючи наслідувати Христа, вони охоче чинили найважчі щоденні подвиги. Хтось харчувався тільки сирою чи вареною травою, хтось трудився у молитовному правилі, хтось у земних поклонах. Усіх їх поєднувало те, що вони одностайно перебували у вірі, надії, любові, як і належить братам Православного монастиря.
Прийнявши ангельський образ, Нестор уподібнився до безтілесних небесних служителів: з ще більшою ревнощами став догоджати Богу послухом і молитвою, став збільшувати в собі християнські чесноти. При цьому він нелицемірно вважав себе грішником, недостойним Божих дарів.
Займаючись аскетичним діянням і досвідом пізнаючи Божественну доброту, Нестор не заперечував значимість теоретичних знань. Він цінував богоугодні книги як скарбницю Істини, алегорично порівнював їх з річками, що наповнюють всесвіт. Вважається, що особливим його послухом було складання літописів.
Так, у 80-х роках XI століття він записав життя свого духовного вчителя, Феодосія Печерського. Але, мабуть, найвизначнішим творчим працею Нестора Літописця стала історія становлення Русі . Вважають, що він завершив цей твір до 1112-1113 року.
По суті праця включала комплекс різних оповідей, оброблених і представлених у формі єдиного цільного твору. Історичні факти тісно переплітаються у ньому з історією розвитку Церкви. Сама історія Русі викладена тут як важлива та невід’ємна частина всесвітньої історії. Фундаментальність та чіткість праці видає в авторі чоловіка великої вченості та віри.
У 1091 році братія, керовані Святим Духом, зібралися на чолі з ігуменом на раду, де, порадившись, визначили викопати поховані раніше в печері мощі преподобного Феодосія і урочисто перенести їх до Печерської церкви. За словами ігумена, Нестор, приготувавши необхідний інструмент, вибрав із братів помічників і попрямував до поховання святого. Прочитали молитви і почали копати. Копали по черзі, вечір та ніч; проте дістатись чесних мощей не виходило. І лише коли вдарили в дзвін, у цей момент Нестор раптом зрозумів, що докопався до мощей.
Сама ця подія супроводжувалася чудовим знаменням: братія, що перебувають у монастирі, побачили вогняні стовпи. Мощі благоговійно перенесли у підготовлене місце. Згодом Нестор був свідком інших чудес і знамень, які відбувалися силою Божою через цю святиню.
Досягнувши, за допомогою Божої, святості та преподобності Нестор мирно спочив о Господі у 1114 році, заповівши братам продовжити складений ним літопис історії Русі, що й було виконано.
У сучасному вигляді цей літопис відомий нам під назвою “Повість временних літ”.
Крім того до нас дійшли й інші роботи Літописця, наприклад: “Сказання про святих перших чорноризців Печерських”, “Слово про перенесення мощей преподобного отця нашого, Феодосія Печерського”, “Сказання про те, від чого отримав назву Печерський монастир”.
