На божественній літургії цього дня читається наступний євангельський уривок:
“І припливли в землю Гадаринську, що навпроти Галилеї. Коли ж Він зійшов на берег, зустрів Його один чоловік з міста, що упродовж багатьох років мав бісів, і не вдягався в одяг, і жив не в домі, а в гробах. Побачивши ж Ісуса, він закричав, припав до Нього і гучним голосом сказав: що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Благаю Тебе, не муч мене! Бо Ісус повелів нечистому духові вийти з цього чоловіка, тому що він багато років мучив його; і в’язали його ланцюгами залізними і путами, і стерегли його, але він розривав ланцюги, і гнав його біс у пустелю. Ісус запитав його: як твоє ім’я? Він же сказав: легіон, – бо багато бісів увійшло в нього. І вони благали Ісуса, щоб не повелів їм іти в безодню. Тут же на горі паслося велике стадо свиней. І біси благали Його, щоб дозволив їм увійти в них, і повелів їм. Біси, вийшовши з чоловіка, увійшли в свиней, і кинулося стадо з кручі в озеро, і потонуло. Пастухи, побачивши, що сталося, побігли і розповіли в місті і по селах. І вийшли побачити, що сталось; і, прийшовши до Ісуса, знайшли чоловіка, з якого вийшли біси, одягненого і при своєму розумі, котрий сидів біля ніг Ісусових, і вжахнулися. А ті, що бачили, розповіли їм, як зцілився біснуватий. І весь народ краю Гадаринського просив Його відійти від них, бо їх охопив великий страх. Він увійшов у човен і повернувся. Чоловік же, з якого вийшли біси, благав Його, щоб бути з Ним. Але Ісус відпустив його, сказавши: повернись у дім твій і розкажи, що сотворив тобі Бог. Він пішов і проповідував по всьому місту, що сотворив йому Ісус” (Євангеліє від Луки 8:26-39 – текст надається згідно українського синодального перекладу Біблії)
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Історія, яку ми тільки чули, ставить нас віч-на-віч з трьома різними і несумісними позиціями. Ми бачимо, насамперед, ставлення до людини, одержимої злими силами, демонами, бісами, котрі всіма силами намагаються захвати її, не залишити в ній нічого, що не було б їм підвладне, що б не належало їм до кінця, аби вони не могли все це використовувати для власних цілей, для створення свого зла. Ці демонічні сили можна назвати всіма іменами людського гріха: якщо тільки ми віддаємо владу над собою будь-якому гріху, ми стаємо рабами гріха (про це й докладно говорить апостол Павло). І якщо ми стаємо рабами гріха, то маємо долю цієї людини: все життя прожити і бути зброєю зла на землі, в божевіллі, в стражданнях, у творенні зла.
Але зк всім цим стоїть ще страшніше. Біси просили Христа послати їх до стада свиней. Свині для євреїв означали нечистоту: вибір демонів піти в стадо свиней говорить про те, що все зло, яке характеризує нас, яке ми створюємо, за яке ми чіпляємося, якому ми даємо владу над собою – це осквернення і нечистота. І межу цього поневолення ми знову бачимо в долі свинячого стада: воно загинуло, від нього нічого не залишилося. Воно виконало свою місію і було знищене. Ось ставлення сил зла до нас, до кожного з нас, до всіх нас разом: до громад, сімей, держав, конфесій – до всіх без винятку.
І разом з цим ми бачимо стосунки Христа Спасителя. Перед Ним – вся трагедія світу, і Він, ніби забуваючи цю трагедію світобудови, радше, бачачи її втіленою, трагічно, в одній людині, відмовляється від усього заради спасіння цієї людини. Чи знаємо ми, як це зробити? Чи сміємо ми забути про великі завдання, про які мріємо, щоб зосередити свою увагу, віддати своє серце до кінця, творчо, трагічно, хресно єдиній потребі, якій ми можемо допомогти?
І третій образ – це образ гадаринців, які знали, в якому стані цей божевільний, бачили жах його божевілля і чули, що Христос зцілив його і якою ціною: ціною була смерть їхнього стада. І вони приходили до Христа, благали Його піти, залишити їхні межі, не творити більше чудес, які їм дорого коштували: навіть не життя, не мир, а матеріальні блага… Ось що вони просили: покинь нас! Твої чудеса, Твоя божественна любов нам надто дорога – йди від нас!
Ми повинні думати про себе. Ми можемо побачити себе в образі цього божевільного, тому що кожному з нас притаманні ті чи інші пристрасті. Де немає заздрості, де немає озлобленості, де немає ненависті, де немає тисячі інших гріхів? Ми всі тією чи іншою мірою одержимі, тобто перебуваємо під владою темних сил, і це їх мета: заволодіти нами, щоб ми стали нічим іншим, як зброєю зла, яке вони хочуть створити і можуть творити лише через нас, але водночас Ми є не лише творцями зла, а й страждальцями…
Давайте подумаємо про себе відносно інших людей: чи хочемо ми ними володіти? Хіба ми не намагаємося оволодіти ними, маніпулювати ними, зробити з них зброю нашої волі, об’єкти нашої жаги? Кожен з нас може знайти в собі саме такі якості, такі вчинки, побачити навколо себе саме такі жертви.
І наостанок задумаймося: ми Христов! Невже ми, будучи Христовими, не оберемо Христову дорогу, жертовну дорогу, яка може дати свободу іншим, нове життя іншим, якщо тільки ми відвернемося від усього, що займає нас, щоб повернути свою увагу до однієї справжньої, гострої потреби? Давайте подумаємо про це; Бо Євангеліє звертається до нас не лише для того, щоб представити нам образи; Євангеліє – заклик і виклик: де ти стоїш, хто ти, з ким ти?.. Кожен із нас повинен відповісти сам собі і відповісти Богу: хто ми? де ми?
Амінь!
Митрополит Антоній Сурожський
