Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа.
Сьогоднішнє євангельське читання розповідає нам про два чуда Божі: про зцілення жінки, якій не могли допомогти ні людські сили, ні людські знання, ні добра воля. І про те, як у відповідь на молитву батьків, у відповідь на їхню скорботу і тугу Христос Спаситель повернув дівчину до земного життя.
Багато оповідань в Євангелії про чудеса Господні: і кожне з них, будучи одночасно й історичною реальністю, говорить нам щось і про нас самих. Щодня з кожним із нас відбуваєтся чудо Боже: силою Божою ми залишаємося живими: силою Божою ми повстаємо від хвороби: силою Божою від розпачу ми повертаємось до надії, від гріха повертаємось до чистого, просвітленого життя. Це такі самі дива, як зцілення тіла. І ми звикли до них, і ми вважаємо це звичайним, тому що так постійно на нас звертає увагу Господь Своєю милістю, Своєю любов’ю та Своєю творчою силою, що відновлює.
Але коли трапилось з іншою людиною щось подібне до того, що з нами буває постійно, здається нам, що людина до стала зла, потемніла безпросвітно, померла душею, що нам ніякими силами – ні переконанням, ні пристрастю, ні благанням, ні любов’ю її не повернути до життя – і вже подібно до людей, які оточували одр померлої дівчинки дванадцяти років, ми говоримо Господу: Ти нічого не можеш зробити, – навіщо Ти прийшов? Що Ти можеш зробити: ця людина вже померла, їй повернення до життя немає… Ми забуваємо про дочку Іаїрову, ми забуваємо про дитину, яку в Наїні воскресив Господь, забуваємо про Лазаря. Але головним ділом, забуваємо про те, як Господь нас від смерті відновлює до життя весь час: від гріха, від злості, від розпачу, від потемніння душі, від того, що нічого в нас, начебто, живого не залишилося, ходимо, ніби мертві…
І якщо вдивитися в цю розповідь, ми бачимо, як Христос іде в цей дім горя, в цей дім, де є справжній розпач матері, батька, справжніх друзів – і спільне співчуття, співчуття інших: і ми чуємо, як Йому кажуть: Навіщо Ти прийшов? Вона померла!.. І Христос бере з Собою лише трьох учнів, які за розповідями та житіями є образом віри в особі Петра, любові – в особі Івана і праведності – в особі Якова. З Собою бере Він і матір, і батька, які є чистим горем. І в цьому контексті віри, надії, і чистоти, і справжнього благання про справжню, реальну потребу Христос відновлює померлу до життя.
Це могло б траплятись постійно навколо нас: я не говорю про тілесне воскресіння, але говорю про воскресіння душ людських. Але ми так часто стоїмо між чудом і людиною та говоримо: Чи варто звернутися до Бога, що Він може зробити? А ви подивіться докола – обов‘язково серед своїх знайомих знайдете тих, хто впав, а потім піднявся, переосмислив та зажив інакше, бо душа ожила. А ви були переконані, що ніяка сила з нього людину не зробить!.. А скажіть, у вашоу житті, невже нічого Господь не здійснив? Невже Він не змінює, коли ви Його просите про це? Дайте правдиву відповідь!
І вдумаємося у євангельську розповідь , навколо нас безліч людей, яким потрібно ожити душею, потрібно оновитися, стати новими людьми – але ми їх до Христа не ведемо: ми не кажемо їм, що все можливо, ми не запалюємо в них таку надію, таку віру, таке натхнення, яке може спалити все так, щоб залишилося тільки полум’я і світло ЙОГО правди.
Вдумаємось! І коли зустрінете таку людину, яка нам здається мертвою, – приведемо її до Того, Якого є і Життя, і повнота життя, і Любов. Амінь.
Митрополит Антоній Сурожський
