Ми часто згадуємо про Христа, молимося до Божої Матері та святим Божим, але далеко від нашого спогаду Ангели Божі? Здається, ми згадуємо про них лише тоді, коли їх згадує свята Церква, а це є асбсолютно неправильно.
Зі Слова Божого ми бачимо, що Ангели невпинно служать нашому спасінню разом зі святими Божими. Ангели більше радіють і піклуються про Спасителя, ніж самі люди. Народжується Христос, і, замість людей, котрі не впізнали години пришестя до них Спасителя, навіть не прийняли Того, Хто «до своїх прийшов» (Ін. 1, 11), Ангели славословлять народженого Богонемовля чудесною піснею. Тільки після того і ми з духовним захопленням повторюємо «Слава у вишніх Богові, і на землі мир, у людях благовоління».
Христос охрещується та після хрещення перемагає диявола в пустелі – знову не бачимо людей, котрі допомагали б Христу. Замість людей, які потім, бажаючи наслідувати подвиг Христовий, йшли цілими натовпами в пустелі, тепер знову одні Ангели служать Христу (Мк. 1, 13).
Страждає Христос у Гефсиманському саду, коли душа Його сумує смертельно і Він молиться до кривавого поту – знову немає біля Нього людей, що сумують, лише Ангел зміцнює Його (Лк. 22, 43); навіть найближчі учні Петро, Яків та Іван сплять важким сном, за словом ще старозавітного псалмоспівця про Христа: «Зневаження розтрощило серце Моє, і Я знемагав, чекав співчуття, але немає втішителів, не знаходжу» (Пс. 68, 21) . Правда, Петро хоче підняти меч на захист Христа, коли настав час віддати Христа в руки грішників, але не такої допомоги шукав Христос, що страждає від людей, маючи можливість для спасіння Свого мати «більше, ніж дванадцять легіонів Ангелів» (Мф. 26, 51-53). І свідками славного воскресіння Його є одні Ангели, вони благовістять про воскресіння учням, що розбіглися від страху, забули всі діяння Його.
У нашому житті невпинні і чудові дії Ангелів! Адже вони постійно бажають «проникнути» (1Пет.1,12) в таємницю нашого спасіння, вони, як охоронці, оточують «малих цих», вони радіють за кожного грішника, що кається більше, ніж про дев’яносто дев’ять праведників, які не мають потреби в покаянні; для них Господь влаштовує трапезу духовної радості (Лк. 15:6–7, 23, 32), як для друзів Своїх ближніх, коли хтось із людей, подібно до блудного сина в притчі, мертвий був і ожив, пропадав і знайшовся.
З Небесних сил Господь хоче скласти єдину з нами Церкву земну та небесну, зробити нас друзями та співмешканцями Ангелів. Для цього Він і зійшов на землю, щоб взяти на рамо Свою заблудлу вівцю – людський рід та з’єднати її з Ангелами, заповнюючи людьми лики Ангелів, що відпали разом із сатаною.
І ось, незважаючи на таку близьку і безперервну участь Ангелів у справі нашого спасіння, сповнену такої великої і турботливої любові, ми так мало їх помічаємо. Тим часом свята Церква нагадує нам про них безперервно. Не тільки теперішнє світле свято та інші заснувала вона для особливого прославлення небесних сил, але й щодня вселяє нам різні моління до Ангелів, кожен понеділок особливо призначає для їхнього прославлення і для випрошення молитовного їхнього клопотання.
Однак велика шкода в нашому духовному житті виходить через те, що ми так рідко входимо в духовне спілкування з небесними Ангелами! Для людини, яка постійно живе в низинах, наповнених шкідливими випарами, так необхідно часом переселятися на більш високе місце з чистим гірським повітрям. Навіть лікування хвороби часто полягає в тому, що людину посилають дихати здоровішим та чистішим повітрям.
Ми живемо у країні пристрастей земних, життєвих, вдихаємо їх шкідливі, отруйні випаровування, звертаючи постійно у прірви гріха, тому нам просто необхідно частіше вдихати ніби гірське, небесне повітря святості, яким безперестанку дихають Ангели!
Насправді людині важко зійти на ту незмірну духовну висоту, де перебуває Бог, перше Світло, і ось Господь створив Ангелів, «світло друге», виявляючи в них ніби посередній ступінь, до якого набагато легше наблизитися і нам, що також мають образ Божий. Ангели, хоч і духи, але все ж таки створіння ближчі до нас, легші для наслідування.
Легше зійти на порівняно нижчий щабель у сходах буття, на вершині якого утверджується Сам Господь.
Переконаний, що дехто думає: навіщо ж допомога Ангелів, коли ми маємо Самого Христа Бога, Пречисту Матір Його, Богородицю, чесну Херувим і славну без порівняння Серафим? Хіба вони не всесильні, щоб допомагати нам у всьому?
Хіба недостатня допомога Христа, Який зодягнувся в подібну нам плоть, щоб, Самому будучи досвідченим у всьому, і нам спокушеним допомагати (Євр. 2:18, 4:15)?
Так, але й Христос з’явився в нашому тілі для того, щоб, зійти до нас та звести на висоту небесного житія ангельського. Тому Він не залишився на землі з тілом, але піднісся, щоб і ми «про горне думали, а не про земне» (Кол. 3, 2). І Божа Мати по смерті піднесена з тілом до Сина Свого і Бога «в Небесна і наднебесна», а під час земного життя, живучи в храмі і готуючись стати вмістилищем Бога невидимого, чи не в спілкуванні з Ангелами Вона більше перебувала?
Пам’ятаймо, що «тіло і кров» Царства Божого успадковувати не можуть! Наше тіло має змінитися, стати «духовним», щоб стати співучасником Царства Небесного (1Кор. 15, 44, 50). Отже, і життя Христа на землі в тілі, і Божої Матері, вселяють нам, як необхідно прагнути спілкування зі світом ангельським. Звичайно, Христос всесильний для того, щоб допомагати нам; але, рятуючи свої створіння, які обдарував свободою, не вводить їх насильно в Своє Царство, а хоче, щоб вони самотужки прикладали вільні зусилля увійти до нього, щоб самі взаємно допомагаючи один одному в цих зусиллях, сприяли творенню Небесного Царства. Як же обійтися в цій боротьбі за Царство Христове, що створюється, без участі вищого і міцнішого воїнства небесних сил?
Будемо ж частіше і посилено закликати собі на допомогу Ангелів, щоб у спілкуванні з ними полегшився дух наш від обтяжливих і тягнучих долу пристрастей тілесних, щоб праглося висоти духовної, щоб нам достатньо зміцнитися і утриматися на цій висоті і, відірвавшись, не бути захопленими безодною, куди через тяжіння власної отрути пристрастей ринулися демони та уподібнені їм люди. Амінь.
Священномученик Фаддей (Успенський)
