Прокопій (у миру — Титов Петро Семенович; (06.01.1878(25.12.1877) — 23 листопада 1937, Турткуль) — архієпископ Херсонський і Миколаївський. Син священника. Закінчив Казанську духовну академію (1901) зі ступенем кандидата богослов’я. 1901 прийняв чернецтво.
Із 1906 викладав Святе Письмо в Іркутській духовній семінарії.
У 1908 році при Богоявленському монастирі у місті Житомирі стараннями архієпископа Волинського Антонія (Храповицького) засновано пастирське училища. Це стало однією з найбільших церковних подій у житті Волині. Велика заслуга в організаціі духовного життя училища належала архімандриту Прокопію. Він був одухотвореним викладачем та проповідником. Слухачі не відриваючись, по кілька годин поспіль, незважаючи на якусь втому, жадібно ловили кожне слово натхненного вчителя. Сучасники писали про нього, що його ставлення до підлеглих і товаришів по службі завжди відрізнялося повною визначеністю: непереможною вірністю своїм переконанням і батьківською поблажливістю. Вони писали про нього: «Образ отця Прокопія, його виблискуючий вогнем праведності погляд, з милою і всепрощаючою посмішкою на доброму відкритому обличчі, назавжди закарбувався в душах тих, хто його знав».
30 серпня 1914 року архімандрит Прокопій у кафедральному соборі Одеси був хіротонізований на єпископа Єлисаветградського, вікарія Одеської та Херсонської єпархії.
Єпископ Прокопій був учасником Помісного Собору 1917/18 років. На Соборі єпископ Прокопій зробив доповідь про святителя Софронія Іркутського і підписався під актом про зарахування його до лику святих. Тоді ж, на Соборі, єпископа було призначено намісником Олександро-Невської Лаври в Петрограді.
Із 1919 — єпископ Миколаївський, вікарій Одеської єпархії. Із 1921 — єпископ, із 1925 — архієпископ Одеський і Херсонський.
1922 року більшовики розпочали запеклу боротьбу з Православною Церквою, використовуючи для цього обновленський рух. 16 лютого 1923 року єпископ Прокопій був заарештований і ув’язнений до Херсонської в’язниці, а 26 серпня був переведений до Одеської в’язниці.
Популярність єпископа Прокопія була такою великою, що православні люди міста Херсона обрали велику групу уповноважених, щоб піклуватися про звільнення святителя. Ними було подано прохання до Патріарха Тихона з проханням клопотати про звільнення єпископа Прокопія. Вони писали: «Насмілюємося клопотати перед Вашою Святістю про направлення звернення нашого до радянської влади, що додається, про звільнення нашого дорогого архіпастиря єпископа Прокопія (Титова) і про надання можливого сприяння з Вашого боку до якнайшвидшого повернення до його єпископства». 25 жовтня 1924 року клопотання Патріарха було подано до ОГПУ.
Єпископа Прокопія було засуджено до розстрілу, який замінили висилкою за межі України.
З 12 січня 1925 року він Перебував на Соловках. Після звільнення старшого єпископа серед соловецьких архієреїв архієпископа Євгенія (Зернова) обраний старшим єпископом, узяв участь у прийнятті «Пам’ятної записки Соловецьких єпископів» від 9 червня (27 травня) 1926. Підтримав Декларацію митрополита Сергія 1927. У листопаді 1928 відправлений на заслання в Тобольську область.
30 липня 1931 р. архп. Прокопій був заарештований знову і засланий до Казахстану на 3 роки. По закінченні терміну заслання він жив у Томську в своєї матері, але клімат йому не підійшов, і він вибрав місцем поселення Камишин, куди прибув 16 вересня 1934 року.
Наприкінці жовтня 1934 року архієпископ був арештований. 17 березня 1935 року архієпископа Прокопія Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила і вислала в Каракалпакію терміном на п’ять років. Оселився у місті Турткуль.
У кінці серпня Прокопія у черговий раз заарештовано. 28 жовтня 1937 року трійка при НКВС ухвалила: архієпископа Прокопія (Титова) «розстріляти, особисто йому приналежне майно конфіскувати». Розстріляно 23 листопада 1937 року.
