Святитель Іоанн Златоуст, архієпископ Константинопольський – один із трьох вселенських святителів разом зі святителями Василем Великим та Григорієм Богословом. Народився в Антіохії прибл. 347 року, у сім’ї воєначальника. Його батько Секунд помер невдовзі після народження сина; мати, Анфуса, не стала виходити заміж і віддала всі сили для виховання Іоана. Юнак навчався у найкращих філософів і риторів, рано звернувся до поглибленого вивчення Святого Письма.
Святитель Мелетій, єпископ Антіохійський (пам’ять 12 лютого), котрий полюбив Іоана як сина, наставив його у вірі і в 367 році хрестив. Через три роки святий Іоан був поставлений у читця. Після того, як святителя Мелетія відправив на заслання імператоро Валент, у 372 році, святий Іоан спільно з Феодором (згодом – єпископом Мопсуєстським) навчався у досвідчених наставників подвижницького життя, пресвітерів Флавіана та Діодора Тарсійського.
Коли померла мати святого Іоана, він прийняв чернецтво, яке називав «істинною філософією». Святого Іоана вважали за гідного кандидата на єпископську кафедру. Однак він із смирення ухилився від архієрейського сану. У цей час святий Іоан написав «Шість слів про священство», велике творіння православного пастирського богослов’я. Чотири роки провів святий у працях пустельницького проживання, написавши «Проти тих, хто озброюється на тих, що шукають чернецтво» і «Порівняння влади, багатства і переваг царських з істинною і християнською любов’ю чернечого життя». Два роки святий дотримувався повної безмовності, перебуваючи в самотній печері.
Для відновлення здоров’я святий Іоан мав повернутися до Антіохії. У 381 році єпископ Мелетій Антіохійський присвятив його диякону. Наступні роки були присвячені створенню нових богословських творінь: “Про провидіння”, “Книга про дівство”, “До молодої вдови” (два Слова), “Книга про святого Вавіла і проти Юліана та язичників”.
У 386 році святий Іоан був хиротонізований єпископом Антіохійським Флавіаном у пресвітера. На нього поклали обов’язок проповідувати Слово Боже. І він виявився блискучим проповідником та за рідкісний дар богонатхненного слова отримав від пастви найменування «Златоуст». Дванадцять років святий при народі, зазвичай двічі на тиждень, а іноді щодня, проповідував у храмі, вражаючи серця слухачів.
У пастирській ревнощі про найкраще засвоєння християнами Святого Письма святий Іоанн звернувся до герменевтики – науки про тлумачення Слова Божого. Він написав тлумачення на багато книг Святого Письма (Буття, Псалтир, Євангелія від Матвія та Іоанна, Послання апостола Павла) і безліч бесід на окремі біблійні тексти, а також повчання на свята, у похвалу святих і слова апологетичні. Святий Іоанн як пресвітер ревно виконував заповідь піклування про бідних: при ньому Антіохійська Церква харчувала щодня до 3000 дітей та вдів, крім ув’язнених, мандрівників і хворих. Слава чудового пастиря та проповідника зростала.
У 397 році, після смерті Константинопольського архієпископа Нектарія, святий Іоан Златоуст був викликаний з Антіохії для поставлення на Константинопольську кафедру. У столиці святий архіпастир не міг проповідувати так часто, як в Антіохії. Безліч справ чекало на рішення святителя, він почав з головного – з духовного вдосконалення священства. І тут найкращим прикладом був він сам. Кошти, що призначалися для архієпископа, святий звернув на утримання кількох лікарень та двох готелів для паломників.
Архипастир задовольнявся мізерною їжею, відмовлявся від запрошення на обіди. Ревнощі святителя до утвердження християнської віри поширювалася на жителів Константинополя, Фракії, включаючи слов’ян Малої Азії і Понтійської області.
Іоан поставив єпископа для Церкви в Криму. Також він направляв ревних місіонерів до Фінікії, Персії, до скіфів, писав послання до Сирії, щоб повернути Церкви маркіонітів, і досяг цього.
Багато праць поклав святитель на влаштування величного богослужіння: склав чин літургії, ввів антифонний спів за всеношною, написав кілька молитов чину єлеосвячення.
Перебуваючи у Вірменії, святитель Іоан намагався зміцнити своїх духовних дітей. У численних листах (їх збереглося 245) єпископам Азії, Африки, Європи та своїм друзям у Константинополі він втішав страждаючих, наставляв та підтримував своїх прихильників.
Взимку 406 року святий був хворобою прикутий до ліжка. Але вороги його не вгамовувалися. Зі столиці прийшов наказ перевести його в глухий Пітнус (Піцунду, в Абхазії). Виснажений хворобами святитель, у супроводі конвою, три місяці у дощ, спеку здійснював свій останній перехід. У Команах сили залишили його. У склепа святого Василиска († бл. 308, пам’ять 22 травня), заспокоєний явищем мученика («Не засмучуйся, брате Іване! Завтра ми будемо разом»), причастившись Святих Таїн, вселенський святитель зі словами «Слава Богу за все!» відійшов до Господа 14 вересня 407 року.
Святитель Іоанн Златоуст був похований у Команах. У 438 році Прокл, патріарх Константинопольський (434–447), відправляючи богослужіння в храмі Святої Софії, промовив похвальне слово пам’яті свого великого вчителя, в якому порівнював святителя Іоана Золотоуста зі святим Іоаном Предтечею Господнім, що проповідував покаяння. Народ, що горів любов’ю до святителя Іоана Златоуста, не давши патріарху закінчити своє слово, почав одностайно просити його звернутися до імператора з проханням перенести святі мощі святителя з Коман до Константинополя. Святитель Прокл вирушив до царя Феодосія II (408–450) і від імені Церкви та народу просив його про це.
Імператор погодився і відправив до Команів особливих посланців зі срібною ракою, щоб із шаною перевезти святі мощі.
У IX столітті Йосип Піснописець, Косма Веститор та інші написали піснеспіви на честь перенесення мощів святителя Іоанна Золотоуста, які й досі співаються Церквою на згадку про цю подію.
У 1204 році в ході Четвертого хрестового походу мощі святителя були вивезені з Константинополя до Риму, а 26 листопада 2004 року, за рішенням папи Івана Павла II, більша частина мощей святителя були повернуті Константинопольській православній церкві разом з мощами Григорія Богослова у Фанарі (Стамбул). У Ватикані було залишено невеликі частки мощей святителів.
Як мінімум дві реліквії претендують на те, щоб вважатися головою Іоана Золотоуста, одна зберігається у монастирі Ватопед на горі Афон, інша у Храмі Христа Спасителя у Москві.
Інші частини мощів святителя знаходяться на Афоні в монастирях Філофей, Великій Лаврі, Дохіар, в монастирях Метеори, в церкві Святого Іоана Золотоуста у Венеції.
