28 ЛИСТОПАДА-ПРЕПОДОБНОГО ПАЇСІЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО

Преподобний Паїсій Величковський – правнук Івана Величковського, українського поета і драматурга XVII ст., вихідця з галицької православної шляхти. Народився у 1722 році у Полтаві в сім’ї священника. Під час навчання у Києво-Могилянській академії зацікавився чернечим життям.

Сімнадцятирічним юнаком вступив до Любецького монастиря, згодом переселився у скит Трейстени (Молдова), звідти – в скит Керкул, що відрізнявся особливим аскетизмом чернечого життя. У 1741 році прийняв постриг з ім’ям Платон. Повернувшись до Києва, працював гравером у майстернях і друкарні Києво-Печерської Лаври. Мандрував по монастирях України й Молдавії. Із 1746 року перебував на горі Афон, де заснував скит святого Іллі.

У 1758 році, у 36-річному віці, його було рукопокладено з ім’ям Паїсій. У 1763 році молдавський володар наполегливо запрошує преподобного Паїсія переселитися у Валахію, щоб налагодити там чернече життя. Величковський стає настоятелем Свято-Духівського монастиря Драгомирни, де подвизалося 64 ченці, за три роки число братії потроїлося.

Отець Паїсій керував обителлю за уставом Афонської гори, в основі якого був принцип добровільного беззастережного послуху, підпорядкування учня волі старця як у вчинках, так і в думках, керування його повчаннями як голосом Божим, розумна молитва і читання книг у поєднанні із фізичною працею та соціальним служінням. Монахи співали на два кліроси: правий — церковнослов’янською мовою, лівий — молдавською; мали і своє господарство, працювали у полі. Кожен вечір старець обходив келії, опікуючись духовним життям братії. Якщо хтось із ченців сердився один на одного, то авва загадував читати Молитву Господню, допоки гнів не припиниться: «Сонце нехай не зайде в гніві вашому», — постійно повторював отець Паїсій слова апостола Павла.

«Вперше у житті я побачив на власні очі втілену і нелицемірну святість. Мене вразило його обличчя, світле і бліде, без крапельки крові, велика біла борода, блискуча як срібло. Його слова були лагідними і цілковито щирими. Він справляв враження людини, яка повністю зреклася своєї плоті», – так описував старця один із паломників-греків.

Після російсько-турецької війни (1774 р.) територія монастиря відійшла до католицької Австрії. Преподобний Паїсій, який уже прийняв схиму, повів братію – 350 монахів – у Секульський монастир Усікновення глави Іоанна Предтечі. Налагодивши побут у колись бідній обителі, ігумен, разом із частиною братії, за наказом господаря Молдови Григорія Гики і митрополита Гавриїла, у 1779 році переселяється в Нямецький монастир.

Побут монахів у Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував за принципом Драгомирни і Секула – спільне проживання, розумна молитва, вивчення, переклад й виправлення книг Святих Отців, звернення при цьому до грецьких оригіналів, щоденне (вранці та ввечері) сповідання помислів духівникам.

У духовному сходженні преподобний Паїсій розрізняв два ступені: діяння й бачення і, відповідно до них, — два види внутрішньої молитви: діяльну й умоглядну. Перша є початком духовного сходження, а друга — його завершенням. Братія преподобного постійно примножувалася, серед ченців були представники більш ніж 10 національностей; до 1790 року їх число зросло до 10 тисяч. Це була найбагатолюдніша обитель Православної Церкви. У 1790 році преподобного Паїсія було возведено у сан архімандрита. Він продовжив опікуватись обителлю Секул та навколишніми монастирями і скитами.

Упродовж часу свого подвизання в молдавських монастирях авва Паїсій вчив братію розумній молитві, продовжуючи шлях преподобного Григорія Синаїта, святителя Григорія Палами і преподобного Ніла Сорського. Святитель наводив численні докази та свідчення святоотцівського шанування розумної (діяльної) молитви «Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене!», яка є, водночас, і молінням, і сповіданням віри. «Розумно-сердечна молитва – для досвідчених, для середніх – спів, тобто звичайні церковні пісні, для новонавернених – послух і праця», – повчав старець.

Слава про отця Паїсія і його обитель розійшлася далеко поміж православних країн. З усіх усюд сюди стікались прочани. Милосердю старця не було меж.

У своєму монастирі він влаштував шпиталь, притулок для бідних. Роки минали в трудах, молитві і милосерді. У 1794 році старець перестав особисто займатися перекладами. 15 листопада цього ж року після тривалої хвороби, не вказавши на наступника, і, тим самим, віддавши все у руки Божі, преподобний Паїсій причастився Святих Таїн і відійшов до Господа, проживши 72 роки. Був похований у Нямецькому монастирі в соборному храмі Вознесіння Господнього.

Перу Паїсія Величковського належить багато перекладів творів отців Церкви. Серед них «Добротолюбіє» — багатотомне видання, своєрідна енциклопедія аскетизму, в якій зібрано твори 38 авторів християнського Сходу III — X ст. Його переклади з грецької на російську мову святоотцівських творінь довго були єдиними в російській літературі, читалися всюди: «Добротолюбіє», твори Ісаака Сиріна, Феодора Студита, преподобного Варсонофія, Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, святителя Іоанна Златоуста та багато іншого. У 1988 році преподобного старця було канонізовано.

Джерело: Волинська єпархія УПЦ

Поділитися:
Facebook
Telegram
Twitter

Читайте також

Головне

Е-mail: pres.slyzba.rv@gmail.com
Адрес: вул.Казиміра Любомирського, 3.
Телефони: +380967671938
+380988545556

Всі права захищені. Використання та цитування матеріалів сайту rivne.church.ua дозволяється за умови відкритого посилання на цитовану статтю, яке має бути розташоване в першому абзаці публікованого матеріалу. Думка редакції може не збігатись з точкою зору авторів публікацій.

Допомога на будівництво храму

5363 5420 9031 8362

(Карта Приватбанку)