Благовірний князь Ярополк (у Святому Хрещенні – Петро) був онуком святого благовірного князя Ярослава Мудрого, сином Великого князя Київського Ізяслава та польської князівни Гертруди-Єлисавети. Пам’ять благовірного Ярополка, свято вшановується православними християнами Волинської землі, оскільки він є одним із небесних покровителів Волині і його ім’я одним з перших згадується в Соборі Всіх святих землі Волинської.
Ще у юнацькому віці благовірний князь Ярополк допомагав батькові у державних справах. Так, у 1070 році він очолював військовий похід проти князя Всеслава Полоцького та примусив його примиритися з великим князем Київським.
У 1073 році князь Ізяслав був вимушений залишити великокняжий престол своєму брату Святославу і разом із сім’єю шукати притулку спочатку в Польщі, а потім у Німеччині. Втративши надію на допомогу польського короля Болеслава II та німецького імператора Генріха IV у боротьбі за київський уділ, князь Ізяслав вирішив звернутись по допомогу до папи Римського. У 1075 році він направив до Риму посольство, яке очолив благовірний князь Ярополк.
Прибувши до Риму, князь Ярополк, як вірний син, від імені батька просив папу Григорія VII вплинути на західних монархів. Проте незабаром князь переконався у безсиллі папи у справах, що стосувалися Русі, та збагнув всю помилковість сподівань батька на користолюбного римського первосвященника.
Тим часом справи на Русі повернулися таким чином, що у 1077 році Ізяслав знову сів на княжий престол у Києві. Благовірний Ярополк став князем Вишгородським та брав участь у військових походах разом із батьком, дядьком Всеволодом та його сином Володимиром Мономахом.
Після загибелі князя Ізяслава Великим князем Київським став Всеволод. За вірну службу він передав у володіння благовірному князю Ярополку Волинь та Галичину. Шість років княжив Ярополк у мирі та спокої. Благовірний князь вважався людиною освіченою, дуже лагідною, скромною та побожною. Щороку десяту частину своїх статків благовірний князь Ярополк жертвував на київську церкву Пресвятої Богородиці.
У 1084 році князі з династії Ростиславичів позбавили Ярополка княжого престолу. На допомогу благовірному Ярополку прийшов двоюрідний брат – Володимир Мономах. За дорученням батька, Київського князя Всеволода, він повернув Ярополку Волинь та Галичину. Однак спокій тривав недовго. Вже у 1085 році князь Всеволод передає Ростиславичам Перемишль та Теребовлю, які на той час були частиною галицького уділу благовірного князя Ярополка. Довідавшись, що Ярополк нібито збирається походом на Київ, Всеволод відрядив на Волинь Володимира Мономаха, який захопив у полон жінку та матір князя Ярополка. Сам князь Ярополк вимушений був втекти до Польщі. У 1086 році благовірний князь Ярополк повернувся на Русь і примирився з Володимиром Мономахом, після чого знову став князем Волинським та Галицьким. Цього ж року князю Ярополку довелося вирушити до Звенигорода Галицького, і коли, під час тривалої подорожі, він відпочивав на возі, один із дружинників зарубав його мечем. Безвинно скривджений братами, пограбований та вигнаний ними, благовірний князь Ярополк прийняв жорстоку смерть. Сталося це 21 листопада 1086 року. З того, що вбивця утік до Перемишля, де на той час князював один з Ростиславичів – Рюрик, виникли підозри про причетність Ростиславичів до цього вбивства.
Тіло вбитого князя повезли спочатку до Володимир-Волинського, а потім – до Києва, де поховали у церкві святого апостола Петра.
За свідченням сучасника-літописця, князь Ярополк у житті своєму виявив зразок істинно християнського благочестя.
«Блаженний князь Ярополк, – пише древній літописець, – був лагідний, смиренний, братолюбний і убогий; давав десятину церкви Святої Богородиці щороку від усього свого маєтку: від усіх стад своїх та від хліба». Особливо старанно шанував князь святого апостола Петра, ім’я якого носив. У стародавньому рукописі, що належав матері святого Ярополка, княгині Гертруді, святий князь зображений молячись з піднесеними руками перед святим апостолом Петром. Ім’я первоверховного апостола він присвячує храму при монастирі батька свого, як згадано вище.
Благовірний князь був ревним жертвувачем. У Києво-Печерський монастир він пожертвував, – розповідає літописець, – «все своє майно: Небольську волость, Деревську та Луцьку і (землі) біля Києва». Це означає або те, що князь віддав монастирю всі свої приватні нерухомі маєтки, або те, що він дав найбільш влаштовані з боку їхнього господарства. Одного цього внеску було достатньо, щоби монастир Печерський став багатим.
Багато бід прийняв благовірний князь: без вини вигнаний своєю братією, ображений, пограбований, нарешті, прийняв і гірку смерть, за що й сподобився заспокоєння у вічному житті. Постійна молитва князя була така: «Господи Боже мій, Ісусе Христе! Прийми молитву мою і дай мені смерть таку ж, яку Ти дав братам моїм – Борису та Глібу, щоб обмити мені всі гріхи своєю кров’ю, позбутися суєтного миру та сітки ворожої».
І Господь почув молитву блаженного князя: дарував йому благодатну кончину мученика і сподобив тих невимовних благ, що їх око не бачить, і вухо не чує, і на серці людині не поклав, що приготована Богом тим, хто любить Його (1Кор.2,9).
