Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився 715 року в Константинополі у благочестивій християнській сім’ї. Батьки його, маючи двох дочок, благали Господа про народження сина. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму в ім’я Пресвятої Богородиці та присвятила Богу.
Тоді імператор Лев Ісавр (716–741) почав гоніння на святі ікони та на їхніх шанувальників. Прихильники іконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали чільні позиції в імперії та Церкві. Переслідуване сильними світу цього православ’я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях та серцях мужніх і вірних послідовників. Православні батьки святого Стефана, засмучені оточуючою безбожністю, пішли з Константинополя до Віфінії, а свого шістнадцятирічного сина віддали на послух блаженному Іоанну, що подвизався в відокремленому місці на горі святого Оксентія. Більше 15 років пробув святий Стефан у блаженного Іоанна, цілком віддавши свою волю цьому духоносному старцю, навчаючись у нього чернечому діянню. Тут же Стефан отримав звістку про те, що помер його батько, а мати та сестри прийняли чернечий постриг.
Через деякий час помер і наставник святого, блаженний Іван. З глибоким сумом Стефан поховав чесне тіло, а сам продовжував чернецький подвиг у його печері. Незабаром до подвижника почали приходити ченці, які хотіли вчитися в нього доброчесного і рятівного життя, поступово утворився монастир, ігуменом якого став святий Стефан. У сорокадворічному віці ігумен Стефан залишив створену ним обитель та пішов на іншу гору, на вершині якої, у відокремленій келії, був у глибокому затворі. Однак і тут незабаром утворилася громада ченців, які шукають духовного наставництва святого Стефана.
Льва Ісавра на імператорському престолі змінив Костянтин Копронім (741–775), ще шаленіший гонитель православного благочестя, ще більш ревний іконоборець. Імператор скликав іконоборчий собор, на якому були присутні 358 єпископів зі східних провінцій. Однак, крім архієпископа Константинопольського Костянтина, незаконно зведеного на церковний престол владою Копроніма, жоден з патріархів не захотів брати участь у злочестивих діяннях цього собору, який, проте, іменував себе вселенським. Собор єретиків на пропозицію царя і архієпископа оголосив ікони ідолами, предав анафемі всіх, хто православно поклонявся їм, оголосив іконопочитання єрессю.
Тим часом обитель святого Стефана та її ігумен стали відомі у столиці. Імператору розповідали про подвижницьке життя ченців, про їх православне благочестя, про дар чудотворень ігумена Стефана, про те, що чутка про святого Стефана поширилася далеко за межі монастиря, а ім’я настоятеля оточене загальною пошаною та любов’ю. Імператора особливо розгнівало відкрите заохочення іконопочитання та осуд гонителів православ’я в обителі святого Стефана. Архієпископ Костянтин зрозумів, що в особі ігумена Стефана має сильного і непримиренного противника його іконоборчих стремлінь – і вжив багато сил, щоб привернути його на свій бік чи занапастити.
Святого Стефана намагалися переманити до табору іконоборців, спочатку лестощами та підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді на святого звели наклеп, звинувативши його в співмешканні з інокінею. Однак його вина не була доведена, оскільки черниця мужньо заперечувала вину та померла від катувань і тортур. Нарешті імператор наказав ув’язнити святого в темницю, а обитель його розорити. У в’язницю до святого Стефана було послано єпископів-іконоборців, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував усі доводи єретиків та залишився вірним православ’ю.
Тоді імператор наказав вигнати святого на один із островів у Мармуровому морі. Преподобний оселився в печері, де незабаром зібралися його учні. Через деякий час святий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпництва. Слава про подвижника Стефана та чудеса, що творяться за його молитвами, розносилася по всій імперії, зміцнювала віру і дух православ’я в народі.
Імператор наказав перевести Стефана до в’язниці на острів Фарос, а потім подати його на суд. На суді святий спростував доводи єретиків, які судили його, пояснив догматичну сутність іконопочитання та звинуватив іконоборців у тому, що, забороняючи ікони, вони зводять хулу на Христа та Богоматір. Для доказу святий показав золоту монету, де було зображення імператора. Він спитав суддів, що зробили б вони з людиною, яка, кинувши монету, стала б топтати її ногами. Йому відповіли, що така людина була б неодмінно страчена за те, що знечестила образ царя. На це святий Стефан сказав, що ще більша кара чекає на того, хто зневажає образ Царя Небесного і Його святих, кинув монету на землю, став топтати її ногами.
Імператор наказав у кайданах відправити святого до в’язниці, де вже було ув‘язнено 342 старці, засуджені за шанування ікон, У цій темниці святий Стефан пробув одинадцять місяців, втішаючи ув’язнених. Разом з ними робив він молебний спів, часто виконуючи тропар Нерукотворного Образу Спасителя. Люди здебільшого приходили до в’язниці і просили святого Стефана помолитися за них.
Імператор, дізнавшись, що святий і у в’язниці створив монастир, де постійно йде моління та шануються святі ікони, послав двох своїх найулюбленіших слуг, братів-близнюків, щоб вони до смерті забили святого. Коли брати увійшли до в’язниці і побачили осіяне Божественним світлом обличчя преподобного, вони впали йому в ноги, просили вибачення та його молитов, а цареві сказали, що виконали наказ. Але імператор дізнався правду і вдався ще до однієї брехні, сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він направив їх у в’язницю. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам, які схопили його і потягли вулицями міста. Знівечене тіло мученика кинули в яму, де ховали злочинців.
Наступного ранку над Оксентієвою горою з’явилася вогняна хмара, потім густа імла опустилася на столицю і пронеслася жорстока буря, що вразила багатьох.
