«Бо Він знає наш склад, пам’ятає, що ми – перст» (Пс. 102:14)
У цьому бачимо причину Його співчуття. Він знає наше безсилля. Недолугі, слабкі часто заважають жити. Вони затримують зайнятих людей; непридатні для боротьби, нездатні дати добру пораду, вони не потрібні керівникам; ними нехтує і мислитель, вони його не розуміють; і у справах, не надаючи жодної допомоги, вони стають на заваді.
Але милосердя не гребує ними. У ньому є їм місце, воно їх терпить та благословляє. Апостоли думали, що малі діти завадять Христу і не хотіли їх допустити до Нього. Але Він обурився на це; у Його серці та в Його обіймах було місце для всіх. Отож і слабким, нікому не потрібним, знайдеться у Нього місце – вони не заважають Йому.
Радуйся ж, душе моя! Не сумнівайся в Богові твоїм і не вдайся до шалених мрій про мудрість і велич, ніби ними ти могла б чогось досягти. Господь має місце для тебе, яка б ти не була; Він готовий прийняти те, що ти принесеш Йому в твоїй слабкості. «Як батько милує синів, так милує Господь тих, хто боїться Його» (Пс. 102:13).
Що підкуповує нас у малій дитині і викликає нашу ніжність? Чи не його безпорадність? Бачачи цю безпорадність, ми не тільки охоче, але радісно намагаємося допомогти немовляті, піклуватися про нього, дбати. Маленька слабка дитина знаходить собі місце прямо біля серця матері, там, де їй швидше за все видно будь-яку потребу, де їй чути найменший крик, де вона своїми люблячими обіймами може захистити дитя.
Так і Господь шкодує тих, хто боїться Його, «бо Він знає наш склад, пам’ятає, що ми – перст».
