15 грудня Церква святкує пам’ять пророка Авакума. Того самого Авакума, про якого співається у Пасхальному каноні: «На Божественній варті, богонатхненний Авакум…». Ми поступово наближаємося до Різдва Христового і в православному календарі все частіше можна побачити імена старозавітних пророків, пророцтва яких, тією чи іншою мірою, говорять про Спасителя, що прийде у світ.
Пророк Авакум, відомості, які нам відомі про самого пророка, вкрай обмежені, але деякі факти можна все ж таки витягти з аналізу самого тексту книги пророка Авакума. Отже, за походженням пророк Авакум був із коліна Левіна і явно мав відношення до храмового богослужіння, а тому проповідував у юдейському царстві. Як це часто буває, з характеру промов, що викривають нечестя сучасників пророка, можна визначити час його служіння.
За словами пророка, за гріхи юдеїв Бог, як знаряддя Свого покарання, обіцяє послати халдеїв. Виходячи з цього факту, дослідники вважають, що Авакум жив за нечестивого царя Йоакима, який прийняв на себе управління державою після благочестивого Іосії. Сам же Іосія загинув у битві з фараоном Нехо II у битві біля знаменитого пагорба Меггіддо (звідки й пішла грецька назва Армаггедон, яку апостол Іоанн використовує в Апокаліпсисі (Об’явл. 16, 16)). Сталося це у 609 році. Таким чином цар Іоаким спочатку був данником Єгипту, а після нападу Навуходоносора – Вавилона.
«Пограбування і насильство переді мною, і повстає ворожнеча, і підіймається розбрат. Від цього закон втратив чинність, і суду правильного немає: оскільки безбожний долає праведного, то й суд відбувається хибний». (Авв. 1, 3-4)
Перший і початок другого розділу книги Авакума є діалогом пророка і Бога, де той скаржиться на пороки свого народу, далі розкривається тема причин зла і страждань. Перші запитання пророка зберегли свою актуальність і сьогодні, оскільки він нарікає на те, що безбожніше утискують праведних. Більше того, вони ще й живуть непогано, на відміну від тих, хто зберігає вірність Богу:
«Рабство і насильство переді мною, і повстає ворожнеча, і піднімається розбрат. Від цього закон втратив чинність, і суду правильного немає: оскільки безбожний долає праведного, то й суд відбувається хибний» (Авв. 1, 3-4).
Найбільше Авакума, як людину благочестиву, непокоїть той факт, що Навуходоносор розорить храм та познущається з нього. Блаженний Ієронім Стридонський вказує, що пророк, у своїх душевних муках, ще не знає, що золото очищається вогнем, адже приблизно через століття нам стане відомо, що і три юнаки вийшли з печі набагато чистішими, ніж вони були до цього (Дан. 3, 94).
Нехай і побічно, але дивно, що тема причин страждань і зла торкається Старого Завіту у викладеному ключі. Ми ж пам’ятаємо, скільки душевних мук і мук переніс праведний Іов, який не розуміє причини своїх бід. Для нього це була спокуса, пройшовши через яку він піднявся над собою.
Атеїстичним, «матеріальним» розумом складно це зрозуміти, адже він повністю зациклений на матерії, для нього не стоїть питання ні сили, ні величі духу. Так, і Іов, і друзі пророка Даниїла, і сам Авакум, і багато інших страждальців, не проходячи посланих їм випробувань, залишилися б праведниками в очах Божих, але тоді вони не стали б тими, якими ми їх знаємо. Вони не стали б велетнями, лицарями духу. Вони б не пройшли той шлях, який пройшли і не змогли провести по ньому нас. Без боротьби, без падінь і зльотів, усе було б «середнім», як сказали б у Швеції: «Lagom», – достатньо й так:
«Ніхто нікого не кращий, ніхто нікого не гірший». Але якщо для життя в умовах порочного, що погрязнув у гріх світу ця концепція певною мірою прийнятна, то у вічності – це просто неможливо.»
Все буття спочатку ієрархічне, а сама ієрархія побудована виключно на любові. Жити заради іншого, віддавати себе іншому можна тільки тоді, коли ти ставиш себе нижче за нього. Так, ти втрачаєш себе, але й одразу набуваєш оновленого себе, бо є багато інших, які живуть уже заради тебе. У цій ієрархічності лицарі духу є і вчителями, і помічниками, і натхненниками на шляху до безкінечного вдосконалення в Богу. Ось чому такі важливі страждання – це свого роду, «лакмусовий папірець», який показує хто є хто. Багато в чому саме завдяки ним існує гострота життєвого вибору. А якщо ні, то навіть вічне блаженство перетворилося б безглузду і «дешеву» нагороду, що вручається всім і кожному.
Безперечно, викладені думки не вичерпують теми існування зла та страждань. Ми бачимо, що й пророк Авакум дивується, але в тому те й річ, що, як казав філософ Семен Франк, страждання не потрібно намагатися зрозуміти чи пояснити, його потрібно перестраждати і тоді воно «відкриває себе не як безглузде зло, не як щось безумовно неналежне, навіть не як ззовні накладена на нас кара, а, навпаки, як зцілення від зла і лих, як бажаний Богу і в цьому сенсі вже сутнісно божественний шлях назад на батьківщину, до досконалої реальності ».
Історія іудейського народу багато в чому є демонстрацією практичної реалізації наведених слів. Щоразу, випробування, надіслані їм Богом, роблять їх кращими, повертають їх до справжнього Джерела благ, благословень і втіхи.
«Для чого ж Ти дивишся на лиходіїв і мовчиш, коли нечестивий поглинає того, хто праведніший за нього, і залишаєш людей… як плазунів, у яких немає володаря?»
(Авв 1, 13)
Запитання і здивування, що виникли у пророка, не закінчуються. Його бентежить той факт, що халдеї, незважаючи на те, що виступають у ролі знаряддя кари Божої, перевершують безбожність самих іудеїв, тобто в результаті страждають праведніші люди:
«Для чого ж Ти дивишся на лиходіїв і мовчиш, коли нечестивий поглинає того, хто праведніший за нього, і залишаєш людей як рибу в морі, як плазунів, у яких немає володаря?» (Авв 1, 13), – запитує Господа Авакум.
Але Бог йому відповідає, що й самі халдеї також будуть покарані, адже душа горда не заспокоїться, а праведний своєю вірою живий буде.
«Пиха людина, як бродяче вино, не заспокоюється, так що розширює душу свою, як пекло» (Авв. 2, 4-5).
Покарання безбожного спіткає не лише у вічності, але ще й під час земного життя. Горе, каже Авакуму Бог, тому, хто намагається збагатитися і тим самим убезпечити себе пограбуванням і пролиттям крові, бо «камені зі стін закричать, і поперечини з дерева відповідатимуть їм: ”Горе, що будує місто на крові і творить фортецю неправдою!”» ( Авв. 2, 11-12).
Здається, це відповідь і на багато наших запитань. Нам справді уявляється, що той, хто нахабніший, напористий, гордовитий, цинічніший, той і краще живе, і пробирається кар’єрними сходами, і заробляє більше. Але ми бачимо лише верхівку айсберга, яку ціну вже заплачено або ще буде заплачено за таке земне «щастя» – невідомо. Крім того, Бог справді може скористатися злими людьми як Своєю зброєю. Тут немає нічого поганого. Порочна людина вже невільна, вже раб гріха, а зло, що виникає від його дій, Господь може припинити або, як писав святитель Філарет Московський, направити до благих наслідків.
Тому, щоразу нарікаючи на наших безбожних правителів, начальників, колег чи родичів, коли нам здаватиметься, що несправедливість цього світу зашкалює, варто згадувати слова пророка Авакума, який до кінця другого розділу своєї книги говорить про покарання різного роду негідників. Підсумок людського життя – це образ його смерті, і часто ніхто не бачить і не знає, як помирає нечестивець, який усе своє свідоме життя грабував і вбивав інших.
Третій і заключний розділ книги пророка Авакума є молитвою, в якій той просить Бога виконати все передбачене, але разом з тим у праведному гніві Своїм явити і милість.
У наведених словах: «Праведний своєю вірою живий буде», – можна побачити месіанське пророцтво про спасіння майбутніх поколінь християн через їхню віру в Христа, але не просто за фактом її наявності чи відсутності, а в тому випадку, якщо віра стане твердим керівником життя та всіх дій людини.
* * *
З невеликої за обсягом книги пророка Авакума можна вивести чимало цікавих тем, деякі ми частково торкнулися. Це вкотре підтверджує, що Старий Завіт цікаво читати, в ньому цікаво розбиратися, більше того, він зберігає свою актуальність і до сьогодні.
