Св. Миколай Мирлікійський Чудотворець народився близько 260 р. у лікійському місті Патара. У стародавніх життєписах його зазвичай плутали з Миколою Пінарським (Сіонським) через схожі подробиці життєписів святих: обидва родом з Лікії, архієпископи, шановані святителі. Ці збіги призвели до помилки, що існувала багато століть, адже в історії церкви був лише один святитель Микола Чудотворець.
За національністю святитель Микола найбільше був близький до асимільованих лікійців – так називається народність, яка населяла південний захід Малої Азії до І ст., розмовляла своєю мовою та мала власну писемність. Ассимільовані лікійці були частково греками, частково персами.
Відомо, дядько святителя Миколи, єпископ Микола Патарський, поставив його в читця, а потім звів у сан священника, зробивши його своїм помічником і доручивши йому говорити повчання пастві.
Початок священного служіння святителя Миколи відносять до правління римських імператорів Діоклетіана та Максиміана. У 303 році Діоклетіан видав едикт, який узаконив систематичне переслідування християн по всій імперії. У важкий для Церкви Христової час гоніння архіпастир Лікійської Церкви з безстрашністю підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідуючи Боже ім’я. За це він зазнав переслідування і разом з багатьма іншими християнами був ув’язнений. Тут він провів чимало часу, терпляче переносячи голод, спрагу і тісноту, не допускаючи навіть думки про зречення Ісуса Христа. У в’язниці святитель не переставав піклуватися про ув’язнених разом з ним християн. Завдяки його керівництву, багато ув’язнених були твердими в Христовій вірі до кінця.
Святитель Миколай «мученик готовністю своєю» був збережений під час Діоклетіанового гоніння, тому що його життя ще потрібне було для подальшого прославлення імені Божого.
Після смерті гонителя християн, імператора Галерія християнські громади стали розвиватися. Св. Миколай боровся з язичництвом, зокрема йому приписують руйнацію храму Артеміди Елевтери у Мирі. До цього періоду належить єпископство свт. Миколи в Мирі (Мир Лікійські). Міра (грец. Μύρα) – місто в конфедерації стародавньої Лікії, яке розташовувалося біля моря, на річці Андрак, біля гирла якої була гавань Андріаке. Тут архієпископ Миколай проповідував аж до самої смерті.
Він також ревно захищав християнську віру від єресей, насамперед аріанства. Згідно з пізнім переказом, свт. Микола навіть дав ляпас своєму опоненту Арію. Проте доказів боротьби Миколи та Арія, суду над Миколою немає у житії написаному Симеоном Метафрастом у X столітті, але у ньому наголошується, що св. Миколай був на Нікейському соборі і «рішуче повстав проти єресі Арія». У православному літописі життя святого опис ляпаса з’являється лише наприкінці XVII століття, митрополит Димитрій Ростовський описав це у тексті Мінеї 6 грудня.
Свт. Миколай відомий як захисник обвинувачених, який часто рятує їх від долі невинно засуджених, молитовник за моряків та інших мандрівників. Так, згідно з життям, він врятував трьох константинопольських воєначальників або стратилатів (воєвод). Стратилат (грец. στρατηλάτης) – грецький термін, що позначає воєначальника, пізніше став також почесним титулом у Візантійській імперії.
Свт. Микола мирно помер 335 р. (у деяких джерелах смерть святителя датована 345 р.), доживши до старості. Мощі святого перебували у Мир Лікійських, але більша їх частина була викрадена жителями італійського міста Бар у 1087 р., які розраховували, що їх ніхто не звинуватить у викраденні святині у східних християн, оскільки Мири заполонили турки. Фрагменти мощів, що залишилися, жителі Мир переховали, але в 1099–1101 роках. вони були викрадені венеціанцями та доставлені до Венеції.
Більшість мощей святого сьогодні перебувають у базиліці свт. Миколи в місті Барі, розташованому на березі Адріатичного моря в південній частині Італії. Інша (менша) частина мощей знаходиться у Венеції, на острові Лідо, у храмі св. Миколи. Антропологічні експертизи у 1957 та 1987 рр. показали, що мощі в Барі та Венеції належать одній людині.
В іконографії святителя є різноманітні ікони.
Образ святителя «Микола Мокрий» отримав свою незвичайну назву завдяки чуду, що сталося у Києві. Немовля, котре потонуло з недогляду в Дніпрі після молитви батьків до Чудотворця, було знайдено живим на хорах Софійського собору під іконою святителя Миколи. З того часу ця ікона вважалася чудотворною і отримала назву «Микола Мокрий», оскільки немовля лежало все мокре, ніби щойно було вийняте з води.
Нерідко Миколу Чудотворця зображують на іконах з мечем у правій руці та церквою чи містом (фортецею) у лівій руці. На цих іконах святитель шанується як захисник християнських міст та християнської віри загалом.
Існують два умовні позначення одного з типів іконографічних образів свт. Миколая: Микола «весняний», який зображується на іконах з непокритою головою, і Микола «зимовий», що зображається в єпископській митрі.
Сучасний місяцьослів Української Православної Церкви містить три свята на честь святителя Миколи, у кожного з яких своя гімнографія. 19 грудня (нов. ст.) згадують день смерті св. Миколи, 22 травня (нов. ст.) відбувається святкування перенесення мощів Миколи Чудотворця до міста Бар, а на 11 серпня (нов. ст.) припадає Різдво святителя. Точний час встановлення святкування Різдва св. Миколи на Русі невідомо.
В Україні Микола Чудотворець є одним із найшанованіших святих. Широко відомі пам’ятники архітектури – храми, що носять ім’я святого Миколая.
Про чудеса, які святитель являє й тепер, після кількох століть по своїй смерті, знають чи не в кожній православній сім‘ї.
60 років тому відбулася одна з незвичайних подій в історії СРСР. На околиці закритого Куйбишева молода дівчина Зоя закам’яніла з іконою Миколи Чудотворця в руках. Ця подія стала всесоюзним скандалом: натовпи народу від будинку Зої розганяла кінна міліція, партійні чиновники робили все, щоб приховати цю загадкову подію, однак про те, що дівчина вирішила потанцювати з іконою Миколи чудотворця швидко дізналося все місто, але допомогти дівчині нічим не могли. Зоя прийшла до тями через певний час, але до життя повноцінного так і не повернулась. Померла вона третього дня Великодня.
Святитетель Миколай вважається покровителем моряків і подорожуючих і , звичайно, дітей, котрі чекають від нього подарунків. Підставою для цього стала історія -легенда з його життя.
Святий Миколай вирішив допомогти трьом сестрам, яких через бідність ніхто не хотів брати в дружини. Вночі напередодні Різдва він кинув їм через камінну трубу три мішечки із золотими монетами. Сестри в той вечір розвісили сушитися біля каміна свої випрані панчішки. У них і попадали подарункові мішечки від Святого Миколая. Після допомоги трьом сестрам, Миколай продовжував здійснювати підтримку для бідних городян, залишаючись непоміченим і дивуючи все місто. Він непомітно приносив у їхні будинки іграшки та теплі речі для дітей, ліки для хворих.
