24 ГРУДНЯ ПРЕПОДОБНОГО КУКШИ ОДЕСЬКОГО

Преподобний Кукша народився 1874 року у селі Гарбузянка Херсонської губернії (нині Миколаївська обл.) у благочестивій селянській родині та був названий при хрещенні Косьмою. З дитинства преподобний всією душею прагнув до Бога, до святого життя. Він любив молитву, усамітнення, уникав дитячих пустощів, а у вільний час читав Святе Письмо.

У 1895 році Косьма вирушив із паломниками до Святої Землі. Проживши в Єрусалимі півроку, оглянувши в Палестині всі святі місця, Косьма на зворотному шляху відвідує святу гору Афон. Тут він особливо загорівся бажанням подвизатися в чернецтві та повернувся додому, щоб отримати благословіння батьків. Мати з радістю і подякою Богу сприйняла рішення сина. Батька довелося довго вмовляти, однак він відпустив сина зі словами: «Хай їде, Бог його благословить!» У дорогу мати Харитина благословила Косьму Казанською іконою Божої Матері в невеликому старовинному дерев’яному кіоті, з якою преподобний не розлучався все своє життя, і яка була покладена йому в труну після смерті.

У 1896 році Косьма приїхав на Афон, де став послушником Пантелиймонівського монастиря. Він ревно виконував покладений на нього настоятелем монастиря послух просфорника. У 1897 році мати Косьми Харитина прямувала до паломництва у Святу Землю. Коли корабель із мандрівниками зробив зупинку біля берегів Афона, Харитина письмово просила настоятеля монастиря благословити відвідати Святу Землю та Косму. Благословення було отримано – так блаженна родителька підносячи подяку Богу, ще раз побачила сина.

У Єрусалимі з Комсьмою відбулися дві чудові події, які передбачили подальше життя преподобного. Паломники були біля Силоамської купелі, Косьма дуже близько стояв біля джерела, хтось ненароком зачепив його – він в одязі несподівано впав у воду. Існував звичай поринати у воду Силоамської купелі безплідним жінкам. Тій, котра першою встигне поринути у воду, Господь дарував дитину. Люди почали сміятися, говорячи, що тепер у Косьми буде багато дітей. Але ці слова виявилися пророчими, оскільки у преподобного згодом дійсно було безліч духовних чад. Коли ж паломники були в храмі Воскресіння Христового, вони дуже хотіли помазатися оливою з лампад, що горіли при Гробі Господньому. Тоді Ангел Господній, незримо перекинувши середню лампаду, вилив на Косму всю оливу. Люди швидко оточили Косьму і, збираючи її руками, благоговійно помазувались. Ця подія передбачала те, що згодом благодать Божа, яка рясно спочиває на преподобному, через неї буде передаватися людям.

Через рік після цих подій, Косьму направили нести, в порядку черговості, послух біля Гроба Господнього. Після повернення на Афон, у 1904 року Косьму постригають у чернецтво з ім‘ям Ксенофонт. 1913 року Афонський монах Ксенофонт стає насельником Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври. Під час Першої Світової війни він разом з іншими ченцями монастиря ніс послух брата милосердя санітарного поїзда, що курсував лінією Київ — Львів. Після закінчення війни отець Ксенофонт ніс послух у Далеких Печерах: заправляв і запалював лампади над святими мощами, перевдягав святі мощі, стежив за чистотою та порядком. Дуже хотів прийняти схиму, але йому відмовляли через вік.

Минули роки. У 56 років він несподівано тяжко захворів, як думали, безнадійно. Вирішено було негайно постригти вмираючого у схиму. 8 квітня 1931 року під час постригу в схиму дали йому ім’я священномученика Кукші, мощі якого перебувають у Ближніх Печерах. Після постригу отець Кукша став одужувати і незабаром зовсім одужав – Господь продовжив дні його земного життя для служіння людям.

3 квітня 1934 року отець Кукша був висвячений у сан ієродиякона, а 3 травня того ж року – у ієромонаха. Після закриття Києво-Печерської Лаври батюшка служив до 1938 року у церкві на Воскресенській Слобідці. А з 1938 року для батюшки Кукші розпочався важкий восьмирічний сповідницький подвиг — його як «служителя культу» засуджують на 5 років таборів у м. Вільма Молотівської області, а після відбуття цього терміну – на 5 років заслання. Так, у віці 63 років о. Кукша опинився на виснажливих таборних роботах.

Весною 1943 року, після закінчення терміну ув’язнення, на свято святого великомученика Георгія Побідоносця отця Кукшу звільнили, однак він вирушив у заслання до Солікамської області, до села поблизу м. Кунгура. Взявши благословення у місцевого єпископа, він часто здійснював богослужіння у сусідньому селі.

1947 року, після завершення свого восьмирічного сповідницького подвигу, отець Кукша повернувся до Києво-Печерської Лаври, де ніс послух свічника у Ближніх Печерах. До нього приходило багато людей за духовноми порадами, він сповідав, наставляв, вчив жити з Богом. Радянську богоборчу владу дратувало і лякало життя угодника Божого, за ним стежили.

У 1951р. отця Кукшу з Києва переводять до Почаївської Свято-Успенської Лаври. І тут у Почаєві люди сотнями стояли до нього в черзі на сповідь, всенародна любов до старця вела їх звідусіль. Кукша, за афонським звичаєм, все життя взувся тільки в чоботи. Від довгого стояння на ногах, у нього були глибокі венозні рани. Якось, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі лопнула вена, і чобіт наповнився кров’ю. Його повели в келію, поклали в ліжко. Прийшов знаменитий своїми зціленнями ігумен Йосип (у схимі Амфілохій), оглянув ногу і сказав: «Збирайся, батьку, додому», тобто вмирати. За тиждень ігумен знову прийшов до о. Кукши, оглянув рану, що майже загоїлася, на нозі і здивовано вигукнув: «Вимолили чада духовні!»

Наприкінці квітня 1957 року отця Кукшу переводять до Хрещатицького Свято-Іоанно-Богословського монастиря Чернівців. У невеликому Іоанно-Богословському монастирі було дуже тихо та просто. Прихід старця Кукші до цієї обителі був подарунком – ожило духовне життя братії. Як за пастирем поспішають вівці, куди б він не прямував, так і за добрим пастирем, старцем Кукшею, сюди, в тиху обитель апостола любові попрямували духовні чада – народ Божий. Цілими днями гірською стежкою тяглися низкою прочан – одні в гору, інші назустріч. Сам він, незважаючи на старечу слабкість, почував себе добре. Він часто повторював: «Тут я вдома, тут я на Афон! Он внизу сади цвітуть, наче маслини на Афоні. Тут Афон!”

Але до кінця життя старець знову зазнав багато зла, скорбот і переслідувань від богоборчої влади. На початку 60-х років починається нова хвиля гонінь на Церкву: закриваються храми, обителі, духовні школи. У 1960 році закрили Чернівецький жіночий монастир. Монахинь перевели до чоловічого Іоанно-Богословського монастиря до Хрещатика, ченців відправили до Почаївської Лаври, а отця Кукшу — до Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря, де він і провів останні 4 роки свого страждального подвижницького життя. У Свято-Успенському монастирі отецю Кукші було визначено послух сповідувати людей і допомагати виймати частинки з просфор під час проскомідії. Незважаючи на заборону влади відвідувати святого старця, люди й тут не втратили його духовного опікування. Після блаженної кончини старця свідченням його святості стали чудеса, що відбувалися на могилі преподобного, і 29 вересня 1994 року правлячий архієрей, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, звершив обретіння мощей старця, а 22 жовтня того ж року його було прославлено в лику преподобних. Ще за життя святий Кукша заповідав усім приходити до нього на могилку зі своїми скорботами, обіцяючи клопотати за всіх перед Богом. 29 вересня 1994 року митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел звершив обретіння мощей відомого всьому православному світу старця Кукші Одеського. Косьма змалку полюбив молитву і усамітнення, багато читав, часто вирушав у паломництво. У 1895 році Косьма вирушив із паломниками до Святої Землі. Проживши в Єрусалимі півроку, оглянувши в Палестині всі святі місця, Косьма на зворотному шляху відвідує святу гору Афон. Тут він особливо загорівся бажанням подвизатися в чернецтві та повернувся додому, щоб отримати благословіння батьків. Мати з радістю і подякою Богу сприйняла рішення сина. Батька довелося довго вмовляти, однак він відпустив сина зі словами: «Хай їде, Бог його благословить!» У дорогу Харитина благословила Косьму Казанської іконою Божої Матері в невеликому старовинному дерев’яному кіоті, з якою преподобний не розлучався все своє життя, і яка була покладена йому в труну після смерті. У 1896 році Косьма приїхав на Афон, де стаж послушником Пантелиймонівського монастиря. Він ревно виконував покладений на нього настоятелем монастиря послух просфорника. У 1897 році мати Косьми Харитина прямувала до паломництва у Святу Землю. Коли корабель із мандрівниками зробив зупинку біля берегів Афона , Харитина письмово просила настоятеля монастиря благословити відвідати Святу Землю та Косму. Благословення було отримано — так блаженна родителька підносячи подяку Богу, ще раз побачила сина. У Єрусалимі з Комсьмою відбулися дві чудові події, які передбачили подальше життя преподобного. Паломники були біля Силоамської купелі, Косьма дуже близько стояв біля джерела, хтось ненароком зачепив його – він в одязі несподівано впав у воду. Існував звичай поринати у воду Силоамської купелі безплідним жінкам. Тій, котра першою встигне поринути у воду, Господь дарував дитину. Люди почали сміятися, говорячи, що тепер у Косьми буде багато дітей. Але ці слова виявилися пророчими, оскільки у преподобного згодом дійсно було безліч духовних чад. Коли ж паломники були в храмі Воскресіння Христового, вони дуже хотіли помазатися оливою з лампад, що горіли при Гробі Господньому. Тоді Ангел Господній, незримо перекинувши середню лампаду, вилив на Косму всю оливу. Люди швидко оточили Косьму і, збираючи її руками, благоговійно помазувались. Ця подія передбачала те, що згодом благодать Божа, яка рясно спочиває на преподобному, через неї буде передаватися людям. Через рік після цих подій, Косьму направили нести, в порядку черговості, послух біля Гроба Господнього. Після повернення на Афон, у 1904 року Косьму постригають у чернецтво з ім‘ям Ксенофонт. 1913 року Афонський монах Ксенофонт стає насельником Києво-Печерської Свято-Успенської Лаври. Під час Першої Світової війни він разом з іншими ченцями монастиря ніс послух брата милосердя санітарного поїзда, що курсував лінією Київ — Львів. Після закінчення війни о. Ксенофонт ніс послух у Далеких Печерах: заправляв і запалював лампади над святими мощами, перевдягав святі мощі, стежив за чистотою та порядком. Дуже хотів прийняти схиму, але йому відмовляли через вік. Минули роки. У 56 років він несподівано тяжко захворів, як думали, безнадійно. Вирішено було негайно постригти вмираючого у схиму. 8 квітня 1931 року під час постригу в схиму дали йому ім’я священномученика Кукші, мощі якого перебувають у Ближніх Печерах. Після постригу о.Кукша став одужувати і незабаром зовсім одужав — Господь продовжив дні його земного життя для служіння людям. . 3 квітня 1934 року о. Кукша був висвячений на сан ієродиякона, а 3 травня того ж року — на сан ієромонаха. Після закриття Києво-Печерської Лаври батюшка служив до 1938 року у Києві у церкві на Воскресенській Слобідці. А з 1938 року для батюшки Кукші розпочався важкий восьмирічний сповідницький подвиг — його як «служителя культу» засуджують на 5 років таборів у м. Вільма Молотівської області, а після відбуття цього терміну — на 5 років заслання. Так, у віці 63 років о. Кукша опинився на виснажливих таборних роботах. Навесні 1943 року, після закінчення терміну ув’язнення, на свято святого великомученика Георгія Побідоносця отця Кукшу звільнили, і він вирушив у заслання до Солікамської області, до села поблизу м. Кунгура. Взявши благословення у місцевого єпископа, він часто здійснював богослужіння у сусідньому селі. 1947 року, після завершення свого восьмирічного сповідницького подвигу, о. Кукша повернувся до Києво-Печерської Лаври, де ніс послух свічника у Ближніх Печерах. До нього приходило багато лбдей за духовноми порадами, він сповідав, наставляв, вчив жити з Богом. Радянську богоборчу владу дратувало і лякало життя угодника Божого, за ним стежили. У 1951р. отця Кукшу з Києва переводять до Почаївської Свято-Успенської Лаври. І тут у Почаєві люди сотнями стояли до нього в черзі на сповідь, всенародна любов до старця вела їх звідусіль. Кукша, за афонським звичаєм, все життя взувся тільки в чоботи. Від довгого стояння на ногах, у нього були глибокі венозні рани. Якось, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі лопнула вена, і чобіт наповнився кров’ю. Його повели в келію, поклали в ліжко. Прийшов знаменитий своїми зціленнями ігумен Йосип (у схимі Амфілохій), оглянув ногу і сказав: «Збирайся, батьку, додому», тобто вмирати. За тиждень ігумен знову прийшов до о. Кукше, оглянув рану, що майже загоїлася, на нозі і здивовано вигукнув: «Вимолили чада духовні!» Наприкінці квітня 1957 року отця Кукшу переводять до Хрещатицького Свято-Іоанно-Богословського монастиря Чернівців. У невеликому Іоанно-Богословському монастирі було дуже тихо та просто. Прихід старця Кукші до цієї обителі був для неї подарунком – ожило духовне життя братії. Як за пастирем поспішають вівці, куди б він не прямував, так і за добрим пастирем, старцем Кукшею, сюди, в тиху обитель апостола любові попрямували духовні чада, а за ними народ Божий. Цілими днями гірською стежкою тяглися низкою прочан – одні в гору, інші назустріч. Сам він, незважаючи на старечу слабкість, почував себе добре. Він часто повторював: «Тут я вдома, тут я на Афон! Он внизу сади цвітуть, наче маслини на Афоні. Тут Афон!”

Але до кінця життя старець знову зазнав багато зла, скорбот і переслідувань від богоборчої влади. На початку 60-х років починається нова хвиля гонінь на Церкву: закриваються храми, обителі, духовні школи. У 1960 році закрили Чернівецький жіночий монастир. Монахинь перевели до чоловічого Іоанно-Богословського монастиря до Хрещатика, ченців відправили до Почаївської Лаври, а отця Кукшу — до Одеського Свято-Успенського чоловічого монастиря, де він і провів останні 4 роки свого страждального подвижницького життя.

У Свято-Успенському монастирі отцю Кукші було визначено послух сповідувати людей і допомагати виймати частинки з просфор під час проскомідії. Незважаючи на заборону влади відвідувати святого старця, люди й тут не втратили його духовної опіки.

Упокоївся отець Кукша на 90 році життя. Після блаженної кончини старця свідченням його святості стали чудеса, що відбувалися на могилі преподобного, і 29 вересня 1994 року правлячий архієрей, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, звершив обретіння мощей, а 22 жовтня того ж року його було прославлено в лику преподобних.

Поділитися:
logo

Е-mail: pres.slyzba.rv@gmail.com
Адрес: вул. Лермонтова, 3.
Телефони: +380967671938
+380988545556

Всі права захищені. Використання та цитування матеріалів сайту rivne.church.ua дозволяється за умови відкритого посилання на цитовану статтю, яке має бути розташоване в першому абзаці публікованого матеріалу. Думка редакції може не збігатись з точкою зору авторів публікацій.

logo

Е-mail: pres.slyzba.rv@gmail.com
Адрес: вул. Лермонтова, 3.
Телефони: +380967671938
+380988545556

Всі права захищені. Використання та цитування матеріалів сайту rivne.church.ua дозволяється за умови відкритого посилання на цитовану статтю, яке має бути розташоване в першому абзаці публікованого матеріалу. Думка редакції може не збігатись з точкою зору авторів публікацій.