ПРОПОВІДЬ.ТИЖДЕНЬ 28-й ПІСЛЯ П‘ЯТИДЕСЯТНИЦІ. ПРИТЧА ПРО ЗВАНИХ НА ВЕЧЕРЮ

В ім’я Отця і Сина та Святого Духа.

Закінчується сьогоднішнє євангельське читання дуже страшними словами: “Багато покликаних, а мало обраних… ” Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною, Божественною радістю, зустрічається у цьому світі з холодною відмовою; Він закликає всіх, але бути обраним залежить від нас; Він усіх створив з любов’ю для радості та вічного життя, але ми повинні відповісти любов’ю на любов і увійти в ту радість, яку Господь пропонує нам. І картина, яка нам дається в сьогоднішньому Євангелії, така проста і так точно описує всі стани нашої душі, всі причини, через які нам на Бога немає часу, до вічності немає інтересу.

Приготував Господь бенкет віри, бенкет вічності, бенкет любові, і посилає Він за тими, яких Він давно попередив, що буде такий бенкет і щоб були готові до нього. Один відповідає: я купив клаптик землі, треба мені його оглянути, треба мені його опанувати; адже земля – моя батьківщина; на землі я народився, на землі живу, у землю ж ляжу кістьми, як мені не подбати про те, щоб хоч якийсь клаптик цієї землі був мій? Небо – Боже, а земля нехай буде моя… Хіба ми не так робимо, хіба й ми не намагаємось укорінитися на землі так, щоб уже ніщо нас не похитнуло, так забезпечити себе землею та на землі? І думаємо, що ось-ось забезпечимо себе; що настане час, коли все земне буде зроблене, і тоді буде час подумати про Бога.

Але тут ми чуємо і другий приклад, який нам дає Господь: до інших званих послав Він Своїх слуг, а ті відповіли: п’ять пар волів ми купили, треба нам їх випробувати, у нас є завдання на землі, у нас є робота, ми не можемо залишатися без діла; мало належати землі – треба принести плід, треба залишити слід. Нам ніколи бенкетувати в Царстві Божому, воно надто рано приходить зі своїм закликом до вічного життя, до споглядання Бога, до радості взаємної любові, – треба на землі щось закінчити… А коли все буде зроблено, коли залишаться для Бога тільки жалюгідні залишки людського розуму, тіла, сил, здібностей, тоді нехай те, що залишиться від землі, Він бере Собі; але тепер справа йде про землю – рідну, свою, яка плід приносить, на якій треба залишити вічний слід: наче щось залишиться від нас через одне-друге десятиліття після нашої смерті!

І до третіх посилає Господь, і ці Йому відповідають: у наше життя увійшла любов земна; я одружився, – невже мені відриватися від цієї любові, щоб вступити в царство іншої любові?.. Так, небесне кохання просторіше, глибше охоплює всіх; але я не хочу цього всеосяжного кохання, я хочу особистої ласки, я хочу одну людину любити так, щоб ніхто і ніщо на землі не означало б стільки, скільки означає для мене ця людина. Мені ніколи тепер вступати у вічні дороги: там любов безмежна, всеосяжна, вічна, Божа, – а тут любов за масштабом мого людського серця: залиши мене, Господи, насолодитися моєю земною любов’ю, і коли нічого більше не залишиться, тоді прийми мене до вічних доріг. Твоєї любові…

І ми так робимо: ми собі на землі знаходимо працю таку невідкладну, що для Божої справи, для життя з Богом часу немає. І ми таке кохання знаходимо собі на землі, що до Божої любові немає діла. Ось прийде смерть – тоді встигнемо: це все та сама відповідь на Божу любов. Христос каже: «Прийдіть до Мене, усі трудящі та обтяжені, і Я упокою вас…» (Мт.11:28). Всі дам, любов дам: зустрінетесь ви, люди Божі, віч-на-віч, не так, як на землі, туманно один одного бачачи, не розуміючи один одного, дивуючись, ранячи один одного. Встанете в Царстві Божому – і все буде прозоре: і розуміння розуму, і ведення серця, і прагнення волі, і любов: все буде, як кришталь, ясно… А ми відповідаємо: Ні, Господи, на це буде свій час: дай вичерпати землю, на якій ми живемо… І черпаємо, і живемо, і закінчується тим, що за словом Божим у Старому Завіті, давши нам усе, що вона тільки могла дати, земля назад бере все, що вона сама дала і що Господь дав: Ти земля, і в землю відійдеш… (Бут.3:19).

І тоді куплене поле виявляється могильним полем, тоді праця, яка нас відірвав від Бога, від живих стосунків із людьми, від живого стосунку із Богом, розсіюється навіть у пам’яті людей; тоді земна любов, яка здавалася такою великою, уявляється нам, коли ми встанемо у вічності, вузькою тюремною келією… Але заради всього цього ми сказали Богу: Ні! Не Тебе, Господи, землю, працю, любов земну хочемо ми пережити до кінця!

Мало обраних не тому, що Бог суворо обирає, не тому, що Він мало кого знаходить гідним Себе, а тому, що мало хто знаходить Бога гідним того, щоб поступитися клаптиком землі, часом праці, миттю ласки… Багато покликаних – всі ми покликані: хто ж із нас відгукнеться? Достатньо на любов відповісти любов’ю, щоб увійти в бенкет вічності, в життя. Невже ми не відповімо на Божу любов одним словом: «Люблю Тебе, Господи!..» Амінь.

митрополит Антоній Сурожський

Поділитися:
logo

Е-mail: pres.slyzba.rv@gmail.com
Адрес: вул. Лермонтова, 3.
Телефони: +380967671938
+380988545556

Всі права захищені. Використання та цитування матеріалів сайту rivne.church.ua дозволяється за умови відкритого посилання на цитовану статтю, яке має бути розташоване в першому абзаці публікованого матеріалу. Думка редакції може не збігатись з точкою зору авторів публікацій.

logo

Е-mail: pres.slyzba.rv@gmail.com
Адрес: вул. Лермонтова, 3.
Телефони: +380967671938
+380988545556

Всі права захищені. Використання та цитування матеріалів сайту rivne.church.ua дозволяється за умови відкритого посилання на цитовану статтю, яке має бути розташоване в першому абзаці публікованого матеріалу. Думка редакції може не збігатись з точкою зору авторів публікацій.